Facebook icon Instagram icon

Аліна Далініна: «Бог завжди допомагає людям, які шукають своє призначення»

#Люди 26 Травень, 2017 Автор:

25+

Її герої милі й зворушливі, трохи дивні й чарівні. А все тому, що художниця Аліна Далініна прагне зробити світ добрішим. Звичайно, це складне завдання, але в неї все обов’язково вийде, бо власне життя вона вже змінила

«Це не просто будинок, не просто студія. (Прим. ред. – вул. Лермонтовська, 9) Це історичне місце. Колись я ще не знала, що Шодуар сам був художник та меценат, що в цьому будинку мешкали його робітники, а ці ворота – в’їзд у садибу. Коли шукали приміщення під студію, шукали місце десь в центрі. Але коли попала в цей будиночок вперше, то сама атмосфера заполонила: перший рік майже звідси не виходила – хотілося творити. Звичайно, на початку все було занедбане: розруха, сміття. Ми напевно машин п’ять непотрібу звідси вивезли, я тут кожну цеглинку сама викладала, майстри робили тільки глобальні роботи. А полон цієї атмосфери не тільки я відчуваю: всі, хто приходить малювати, це говорять»

«Полон цієї атмосфери не тільки я відчуваю»


«Я працювала юристом у банку, ще в нелегкому такому варіанті: кредитна заборгованість – допомагала повертати борги банку. Дуже втомлювалась, хотілося відійти від битовухи й почати займатись чимсь більш творчим. Захотілося малювати, але я стикнулась з тим, що дорослому немає куди в Житомирі піти й просто повчитись малюванню. Не в школу художню разом з дітьми, а так щоб максимально швидко в дорослому віці оволодіти технікою. Я знайшла художника Ігоря Сахарова, який є автором методики навчання. Він давав майстер-класи у Києві. Коли приїхала на одне заняття, зрозуміла, що це моя пристрасть. Після того життя докорінно змінилося. Від Сахарова я вийшла у повній впевненості, що хочу це робити, хочу відкрити таку студію в Житомирі. Я сказала про це чоловікові»

«Це ж повний кайф, коли людинаприходить й занурюється в абсолютно інший світ»


«Це ж повний кайф, коли доросла людина чи дитина приходить й занурюється в абсолютно інший світ. Причому одразу бачиш результат! Це ж так круто! Насправді ми тільки думаємо, що не вміємо. Ми вміємо малювати, просто нестача інформації, якихось технік. А коли тобі показують, то все елементарно, все виходить»

«Малювати – моя улюблена справа»

«Малювати – моя улюблена справа. Раніше взагалі не розглядала малювання як бізнесовий  проект, тільки для  душі. Але коли до мене попали перші учні, які сказали, що я вмію пояснювати та показувати, зрозуміла, що це моє. Мені було вже за тридцять, коли я вирішила все змінити. Батьки казали: «Юрист – це хороша робота, зрозуміла, із зарплатнею. А тут наче й немає впевненості». Але Бог завжди допомагає людям, які шукають своє призначення»


«Я не релігійна людина, але віруюча. Я вірю у вищу силу, яка нас всіх по життю веде»

«Зараз коли малюю зранку і до ранку, я кайфую, я щаслива»

«Коли сидиш і малюєш з людиною тет-а-тет, про різні речі говоримо. Один знайомий мені сказав, що наш життєвий шлях – це і є те, що ми робимо кожного дня. Мені вважається, що я тринадцять років витратила не на те, що треба, була далеко від свого шляху. Слава Богу, що я прийшла до малювання. І неважливо, що не маєш професійної освіти, тільки величезне бажання і розуміння того, що це справді твоє. Зараз коли малюю зранку і до ранку, я кайфую, я щаслива»


«Свідомість людини з часом змінюється. Коли ти розумієш,що вже досяг певного рівня, що можеш дати щось людям, хочеться, щоб були час і місце, де можна ділитися. Мені хочеться допомагати тим, хто цього потребує. Малювання – це терапія, може не в класичному розумінні, коли власні проблеми зображуються на аркуші. Тут трохи все інакше: ми змальовуємо картини. Але в процесі ти абсолютно вимикаєшся від життя, твої проблеми тебе полишають, «устаканюється» свідомість. Мені багато людей казали, що це лікування, і в тому числі від проблем психологічних. Ти трансформуєшся в кращий стан, заспокоюєшся і розумієш важливі речі. Чи ти хочеш просто відволіктися, чи змінити сферу діяльності хоч на якійсь час – будь ласка, запрошую»

«Мені хочеться допомагати тим, хто цього потребує»


«Основна категорія моїх відвідувачів – це жінки, які малюють для себе. Є ще й матусі, які зацікавлені, щоб дитина розвивалася. В мене зараз є групові заняття. І це круто, тому що дітям у групі, де їх шестеро чи семеро, набагато цікавіше. Їм не терапія потрібна, а творчість, розвиток, спілкування. У них інші завдання й зацікавленість. В дитячих групах такий потенціал енергії! Особливо хлопцям важко усидіти на одному місці. А от коли треба малювати, вони це роблять з задоволенням та зосереджено»


«Відчуваю колосальну підтримку чоловіка. Я й мистецтвом займатися стала завдяки йому. В якійсь момент, коли я була у декретній відпустці і шукала куди діти енергію, він мені подарував фарби й мольберт. Все це у мене довго стояло, здавалося, що малювання маслом вимагає якогось high level. Він мені тоді оплатив майстер-клас у Сахарова, який коштував дуже недешево. Я б на себе, як і більшість жінок, пожалкувала, а він оплатив і відправив мене. Тоді такі майстер–класи були тільки в Москві, а в мене дитині ще не виповнився рік. Чоловік був готовий навіть з дитиною лишитись і сказав: «Треба за своєю мрією йти. Хочеш вчитись – вчись». І тоді гора прийшла до Магомета: Сахаров приїхав з майстер-класами у Київ. Мій чоловік – це мій двигун, моя підтримка»

«Мій чоловік – це мій двигун, моя підтримка»


«Ми з чоловіком познайомилися на роботі. Особисті стосунки з клієнтом банку були не дуже доречними, але він був наполегливим. І слава Богу! Я зараз взагалі думаю, що стільки років я провчилася на юриста, пропрацювала тринадцять років у банках тільки заради того, щоб його знайти. Просто треба було місце, де я повинна була його зустріти, щоб на світ з’явились наші прекрасні діти. Без нього я б не змогла нічого»

«Для батьків звично, коли ти в системі, є зарплатня, а ти працюєш на когось»

«Мої батьки взагалі не пов’язані з мистецтвом: батько – полковник у відставці, а мама – педагог до кінчиків пальців, причому надзвичайно суворий. Була колись моїм класним керівником. Для батьків звично, коли ти в системі, є зарплатня, а ти працюєш на когось. Це зрозуміліше, ніж «вільний художник». Але допомагають все одно. Тато он навіть зараз в майстерні шурупи закручує»


«Для мене на сьогодні зразком є Євгенія Гапчинська, я з неї свій шлях починала. Хоч «наївне мистецтво» – це комерційний варіант, але  крізь цей напрямок я можу виразити себе. Через дитячий наївний стиль легше передати доброту. Час у нас зараз такий, коли не вистачає добра й чарівності. Люди нещасні та озлоблені, а за допомогою «наївного мистецтва» найлегше донести добре послання. Я себе і в інших напрямках шукаю, але це для мене зараз найближче та найзрозуміліше.  Ще мені дуже подобаються роботи грузинської малярки Ніно Чакветадзе. В неї такі прекрасні роботи: гама цікава, приглушені кольори, зворушливі образи. Ми її роботи часто беремо за зразок на майстер-класи. Дуже подобаються метри світового масштабу – Клімдт, Модільяні, Ван Гог. Це не реалізм, це власний стиль, абсолютно неповторний та впізнаваний»

«Через дитячий наївний стиль легше передати доброту»


«Сьогодні популярні  різні види творчості, ти себе в цьому можеш виявити, відчути. Це так важливо – зробити щось власноруч, наприклад, написати картину»


«Найважливіше в житті – це любов. Все, що ти робиш, умотивовано або виявленням любові, або її пошуками. Це може виявлятися в любові до дітей, чоловіка, батьків, любові до життя або справи, яку ти робиш. Ніщо так не мотивує, як любов до того, що ти робиш. Фінансова складова виникає попутно, можна отримувати й прибуток, а коли це з любов’ю робиться, то воно якось саме й відбувається, без якихось хитрощів чи намагань: улюблена справа приносить ще й фінанси»

«Найважливіше в житті – це любов»


«Я мрію стати відомою художницею, і цього не соромлюся. У мене великі амбіції. Мені ж хочеться не просто бути відомою, а зробити власний внесок у мистецтво. Мене дуже цікавить питання, чи можна цього досягти, не маючи спеціальної освіти. Я багатьох художників про це питала, відповіді різні. Хтось каже, що жодна галерея не візьме виставляти художника без освіти чи членства у Спілці художників. Є й інша думка: художники, які мають більш сучасні погляди, вважають, що немає нічого неможливого. Для мене це виклик: чи зможу здолати перепони, якщо у мене  немає художньої освіти? Я лише любитель, який хоче малювати й малює. Але зупинятись не звикла й готова йти до мрії: впряглася й пішла»

«Де б я не була і як не захоплювалась іноземними містами, я завжди з радістю повертаюся в Житомир»


«Де б я не була і як не захоплювалась іноземними містами, я завжди сумую і з радістю повертаюся в Житомир. Навіть коли була можливість переїхати в Київ, я не зробила цього. Я б хотіла, щоб ми нашим містом пишалися. Тут знаєш все і всіх: будинки й людей, тут все моє і я на своєму місці»

Фото: Марта Яроцька
Текст записала: Оксана Давиденко

25+

Вас це може зацікавити