Facebook icon Instagram icon

Алла Юзепольська: «Геніальність кожної людини – це її труд»

#Люди 1 Лютий, 2020 Автор:

4+

Справжнє знайомство з художниками, природно, починається з її чи його картин. Якщо так, тоді наше знайомство з відомою художницею та викладачкою Аллою Юзепольською розпочалося кілька років тому з благодійної картини «Янгол з великим серцем». Про творчість пані Алли теж можна сказати, що вона – із великим серцем

«Моє життя так складалося, що я все одно поверталася до малювання. Закінчивши І курс, пішла викладати у школу живопису Інни Величко (очолює обласну молодіжну творчу спілку художників і мистецтвознавців, господиня культурно-мистецького центру «Поліська хата». – ред.). Було це у 2007-му. Через рік у музичній школі № 1 шукали викладача. На таку зарплатню, 70 гривень, ніхто не хотів іти… Я погодилася. У цій школі пропрацювала два роки. Навчалася разом із дітьми, ми один одного навчали… Завдяки дитячій творчості розвинулося моє наївне мистецтво. Мені з дітьми дуже комфортно. Кажу їм, що, певно, я – щаслива людина, бо йду залюбки на роботу до них»

«Мені з дітьми дуже комфортно. Кажу їм, що, певно, я – щаслива людина, бо йду залюбки на роботу до них»

«…Коли моїй дитині було п’ять років (я ще не викладала тоді), привела її навчатися живопису до Раїси Федосіївни Єніної (викладала в Житомирській ЗОШ № 17. – ред.). Просто стояла біля дверей та чекала мою дитину. Я була вражена, як викладачка цікаво та захоплено працювала з п’ятирічними дітьми. Вона не працювала на публіку – працювала з кожною дитиною. Зараз я розумію, як це непросто працювати водночас із двадцятьма маленькими дітьми, які всі слухали її. Для мене Раїса Федосіївна стала взірцем, як викладати»

«Усі діти – художники». Чимало ще залежить від батьків… Знайома з багатьма чудовими родинами. Зараз пригадалася сім’я, у котрій троє синів – математики, спортсмени та шахісти. Але батьки кажуть мені: ми дуже вдячні вам, що ви розвинули смак – це незамінне, помічаємо ваш почерк. Після 4 років навчання зі мною випускаю дітей до старшої художньої школи. У 10-12 років мої випускники продовжують навчатися в Олени Дубініної (викладачка, директорка Художньої школи ім. В. Шкуринського. – ред.)»

«Геніальність кожної людини – це її труд. Здобутки людини – у тій справі, яка їй подобається і над якою вона багато працює. Ви знаєте, у мене навчався учень, який приходив зранку щовівторка (усміхається). На цей час занять більше ніхто не зміг приходити, лише він. Максим – чудовий хлопчина, у цьому році закінчує навчання на архітектора. І щоразу до Дня вчителя дякує мені…»

«Мої учні мріють бути дизайнерами капелюшків, рукавичок, сумок, аксесуарів, суконь і верхнього одягу… (усміхається). Ніхто не знає, як складеться їхнє життя. Але те, що закладено в дитинстві, не зникає. Знання й уміння, набуті з дитинства, стануть у нагоді в дорослому житті, навіть у побутових справах»

«Закони кольорознавства знадобляться кожній людині в житті. Елементарно, розуміти протилежність кольорів, наприклад, гарно червону сукню доповнити зеленою сумочкою»

«Я не люблю шаблонів. Дитину в школі скрізь «оточують» правила. Малюнок теж передбачає правила й основи. Але ці правила можна доповнити своїм баченням, розумієте? Урок малювання – це передусім естетичний розвиток дітей. Дитині потрібна воля. Яка воля? Чудово, коли дорослі надають дитині волю мислити»

«Так, ми, батьки, педагоги, можемо підказувати своїм дітям, але значно важливіше чути своїх дітей, надати їм право визначитися, який їхній хист, підтримувати їх. Подобається, коли у клас приходять батьки. Мені здається, що тоді батьки своїх дітей бачать по-справжньому»

«ми, батьки, педагоги, можемо підказувати своїм дітям, але значно важливіше чути своїх дітей, надати їм право визначитися»

«Арт-терапію важливо відрізняти від школи живопису. Будь-яка школа – це значна праця. А окремі майстер-класи, зокрема, для дорослих – це можливість моменту щастя тут і зараз. Ось саме мистецтво як арт-терапію я би радила всім людям. Немає тої людини, яка не малює. Інколи люди, котрі не здобули повноцінної мистецької освіти, самі не помічають, як вони малюють без шаблонів, бо вони малюють відчуттями»

«Несмак – це негарні вчинки, які шкодять іншим. Оце найперший несмак людини»

«Коли працюю із академічними полотнами, як-от, пишу натюрморти, мені смачно. Я смакую процес. Створюючи інші полотна, мені хочеться відірватися від землі. Нас часто оточує певна монументальність, тому й з’явилися ці наївні, потішні герої, щоби відволіктися самій і глядачам картин. Але ці мої герої не мімішні, а мають свою вдачу. Вони можуть бути трошечки незграбні, що зворушує, але зовсім не мімішні»

«Працюю над благодійними соціально-мистецькими проектами на підтримку дітей, воїнів АТО, пацієнтів медичних закладів… Із моїми художніми роботами був надрукований календар, кошти від продажу якого були спрямовані на підтримку воїнів АТО. Також разом із учнями у 2018-му ініціювали акцію «Янголи для воїнів»: створили понад 200 сувенірів. До цієї акції долучилася вся наша школа, музична школа № 1 ім. Б. М. Лятошинського. Мені було й приємно, що ми об’єдналися в цій справі, але на серці було дуже важко…»

«У межах акції «Дитинство – час мріяти» ми збираємо дитячі малюнки, гарно виконані, світлі й ось тут доцільно сказати про них, що вони няшні (усміхається). Передаємо їх у дитячі поліклініки та лікарні. Цю акцію взяло під патронат управління у справах сім’ї, молоді та спорту Житомирської міської ради, котре очолює Ірина Ковальчук»

«Ще була акція «АнтиСНІД», яку теж спільно організували з міським управлінням у справах сім’ї, молоді та спорту. Моя робота «Ангел з великим серцем» була роздрукована як листівки та календарі, які були передані в медичні заклади нашого міста»

«Для мене листівки – це все одно картини. У тиражі так вони можуть більше допомогти людям»

«Магніти із зображенням картин сприймаю спокійно. Зовсім не кожен може придбати собі шедевр. Зате багато хто зможе придбати листівку чи магнітик на холодильник і згадувати авторів частіше»

«Я жалкую, що не маю музичної освіти. Спостерігаю за дітьми, які навчаються музиці й також малюють. Вони по-іншому сприймають і мислять. Швидко «схоплюють» й так само швидко наближаються до результатів у творчості»

«Для мене читати ноти – чи не найбільша грамота людини: читати ноти і грати водночас (сміється). Буває, малюю під класичну музику, особливо влітку та навесні. Узимку мало малюю: світла не достатньо»

«Приходжу на дев’яту годину в клас і повертаюся з роботи о пів на восьму вечора. Малюю на канікулах. Коли сідаю малювати, життя наче уповільнюється. Мої рідні про це знають»

«Коли сідаю малювати, життя наче уповільнюється»

«Подобаються більше холодні кольори. Бузковий. Смарагдовий. Синій. Ультрамарин. Із теплих – пурпуровий…»

«Люблю все, що створюється руками. Можу з молоточком і цвяшками попрацювати чи котрийсь декупаж зробити»

«Так, я малювала з дитинства. Колись наколядувала гроші. Можливо, мені тоді було одинадцять років. І за ті гроші я купила олійні фарби, ґрунтоване полотно, на картоні, не таке, як потрібно, словом. Олійні фарби були для мене такою мрією! Але ж я не знала, що з ними робити (сміється). Тоді я відвідувала гурток, була в нас графіка, ми малювали ілюстрації до казок… Із задоволенням бігала на ці заняття. Щось виходило, щось – ні. Але ж я відразу хотіла бути художницею. Зараз розумію, що я тоді, що мої учні нині – ми нічим не відрізняємося в цьому прагненні. У дитинстві я подумала десь так: якщо намалюю картину, хто її побачить? А якщо розмалюю ворота? Я намалювала на кожній частині воріт, а їх було три, малюнки. Після першого «квадратища» стомилася, але розмалювала ворота повністю. У всіх від цих воріт одяг був брудним. Зате всі тоді побачили, що я малюю. Троянди були гарні, але користуватися воротами уже стало важче (сміється)»

«Подобається, коли люди дарують до дня народження котрийсь художній твір. Такий подарунок, певна річ, особистий. Мені здається, картину можна дарувати більше близьким людям, родичам»

«Захоплюють митці епохи Відродження й також голландський живопис. Хотіла би сказати і про наших художників-сучасників. Юрій Дубінін, Юрій Камишний, Юрій Супрунчук – суперові. А Петро Богомаз який! Він – живописець і графік. Його картини занурюють і спонукають наче додумувати своїми образами полотна, мені це подобається»

«Я колекціоную дзвоники (усміхається). Приводжу з тих місць, які відвідала. Коли купувала перший дзвоник, мені загадково сказали: «Це – грошовий дзвіночок…» Узагалі, я в таке не вірю. Але інколи, коли подзвониш у час скрути, реально спрацьовує. Як таке можливо?»

«Я колекціоную дзвоники. Приводжу з тих місць, які відвідала»

«Наскільки Житомир гарний?.. Скажу так, що віднедавна місто почало відходити від сірості, але ще потребує барв. Щоби котрийсь об’єкт міста був зручним і красивим, має над цим працювати ціла команда фахівців і разом»

«Мені подобається, що збереглися старі будиночки в місті. Мені подобається зелень міста. Пушкінська – це куточок для художників»

Текст: Людмила Золотюк
Фото: Марта Яроцька

4+

Вас це може зацікавити