Facebook icon Instagram icon

Анастасія Коханчук: «Все у нашій голові, а на будь-яке питання завжди є дві відповіді»

#Люди 26 Березень, 2019 Автор:

1+

Жалітись на життя потенційно можуть всі. Доволі часто саме цей шлях ми обираємо, не завжди розуміючи «філософію позитиву», яку пропонує іноземна культура. Дійсно, чого той дивакуватий американець Форест Гамп біжить? Для чого, куди чи від кого? Біжить, щоб довести, що він чогось вартий. Вартий поваги, бо вміє долати перешкоди; захоплення, бо здатний по-справжньому дружити; наслідування, бо може бути відданим. Такою є й героїня популярного серіалу «Ксена – принцеса воїнів». Але сьогодні Zhytomyr.Travel пише не про неї, а про житомирянку Настю Коханчук, яку фанати називають Ксеною

«Я з Житомира, і тут народилась. Моя історія з бігом почалася давно: колись я займалась легкою атлетикою, була спринтеркою та бігала на короткі дистанції. Але у 18 років кинула – стала дорослою (Сміється). Через сім років почала знову, при чому вже із своєю тіткою, але тоді ми просто бігали вулицями, для себе й для здоров’я»

«Свій перший офіційний забіг я здійснювала у Києві, з Олімпійського стадіону. А потім в Житомирі зібралась «купка» неофіційних бігунів, які просто займались, поки я не створила громадську організацію «ZTбіг»

«Немає ніяких умов й обмежень для членства у нашій громадській організації, окрім бажання бігати та насолоджуватись життям. Серед нас немає спортсменів-професіоналів, ми просто збираємось і «відриваємось»: бігаємо, займаємось кросфітом, а потім п’ємо разом чай. У нас чомусь мало зовсім молодих людей – в основному всім за 35. Люди різного віку, різних професій, є адвокати, менеджери. Я навіть не знаю, чи є серед нас високопосадовці чи начальники» (Сміється)

«Біг – це філософія. Коли у мене якісь негаразди чи погані думки, я вдягаю кросівки й біжу. П’ять-шість кілометрів – і твоя голова «чиста». Ніяких поганих думок, ніякого негативу. У мене величезна кількість друзів по всій Україні, але серед них немає сумних людей, закритих, замкнених у собі. Ми всі веселі! Навіть коли біжимо на результат, долаємо дистанцію, завжди робимо це з посмішкою. Коли важко, коли втомлюєшся, все одно намагаєшся посміхатись. Коли зовсім немає сил, я прошу батька допомогти. Його немає зі мною поруч, але завжди перед забігом я посилаю свої думки на небо, й він звідти мені допомагає. Так було у Тернополі, коли я поставила свій особистий рекорд. Просила подумки: «Тато, зроби так, щоб я не здалася». Так і сталося – я змогла»

«Біг – це філософія. Коли у мене якісь негаразди чи погані думки, я вдягаю кросівки й біжу»

«Тренуюсь сама – така собі самоучка, але все одно маю результати. У моїх тренуваннях немає ніякої методики, просто є бажання досягати результату. Коли просто бігаю посеред тижня чи планую забіг на суботу, то запрошую всіх охочих, іноді навіть у соцмережах. А на тренування новачків не беру, бо їм буде важко, та й мені в цей час треба зосередитись на тренуванні»

«Щоб триматися у формі, я займаюсь багатьма різними речами, окрім бігу: крос фіт, флай-стрейчинг, флай-йога, полспорт – трюки на пілоні, скалодром. Це допомагає розвиватись. Тим більше, що іноді я беру участь у забігах з перешкодами. Це може бути забіг на п’ять кілометрів, але буде ще 25 різних перешкод: рукоходи, ціпи, колоди, треба пробігати під дротами. Хтось говорить, що це не корисно, але якщо ти робиш це собі у задоволення, то воно й піде на користь. Навіть якщо хочеться з’їсти величезний шматок м’яса, то не треба думати, що це не зовсім корисно, треба відчувати задоволення від процесу, а не докоряти собі думками, що зіпсується фігура. Потрібно все робити із задоволенням!»

«Біг змінив моє життя і зараз він займає 80% мого часу. Якщо забрати біг з мого життя – все, мене немає. У мене навіть є  мої фанати, які називають мене Ксеною (Сміється). Мабуть, я цікава тим, що багато людей не може зробити те, що роблю я»

«Гонка Націй – «RAСE NATION» – це біг з перешкодами, де беруть участь всі охочі. Взагалі, починати тренування можна будь-коли. Чомусь більшість починає після років тридцяти. Можливо, у людей змінюється життя, змінюються обставини чи вподобання, свідомість, і тоді вони просто починають бігати. Якщо вийдете на стадіон, зрозумієте, що ви не самі, таких людей багато, бігають навіть дідусі-бабусі. І починаєш думати: «Ага, вони можуть, а я ні?» І вперед!»

«З нами бігає хлопець, у якого немає руки. І коли важко, коли сил вже немає, я починаю думати: «Він може, значить я теж зможу. Йому важко, але ж він біжить». І тоді відкривається друге дихання. Не жаліти себе зовсім теж погано: можна себе «загробити». У кожної людини власні межі, і треба про них знати, розуміти що ти можеш, а для чого треба ще тренуватись. Кожна людина має нести відповідальність за себе саму»

«У нас є команда – чотири хлопці і я, капітан»

«У нас є команда – чотири хлопці і я, капітан. Коли команда готується, завжди кажу: «Ми йдемо до мети разом, вона важлива для всіх. Але забіг – забігом, а здоров’я понад усе. Якщо відчуваєте щось не те – медалі не потрібні»

«Я усвідомлюю, що є лідеркою, і це все завдяки спорту. Завдяки спорту з’явився стрижень, я навчилась долати власні страхи. Колись робила все по принципу «я сама», а тепер не боюся звернутись по допомогу до іншої людини, стала впевненіше. Навіть хода й постава змінюються, а люди це помічають. Коли ти сама стаєш позитивною людиною, такі самі люди до тебе й притягуються»

«Все у нашій голові, а на будь-яке питання завжди є дві відповіді – позитивна й негативна. І завжди ти обираєш сама»

«Мої медалі – це моє золото. Ні, вони не з золота, просто я не проміняю їх ні на що, нехай що б мені не пропонували. За кожною з медалей стоять тренування, піт, праця. А матеріальні цінності… Це ж просто матеріальні цінності: сьогодні є – завтра немає»

«Якби у мене була купа грошей, я б зробила у Житомирі місце для відпочинку людей старшого віку»

«Якби у мене була купа грошей, я б зробила у Житомирі місце для відпочинку людей старшого віку, бо зараз їм немає де відпочивати. У кінотеатр вони не підуть, на спортмайданчик теж. Куди? Того, напевно, і їдуть на городи чи дивляться серіали. От якби вони могли прийти на якійсь гурток танців, де танцювали б хто як вміє, спілкувались би. Іноді у гідропарку збираються старші люди, співають. Але ж взимку вони такого робити не можуть – холодно»

«Я всім завжди говорю, що треба посміхатись. Не хочете хворіти – живіть на позитиві! Якщо людина займається якоюсь справою, у неї не буде часу на погані думки»

«RUN LIKE GIRL» – мій перший серйозний забіг. Я приїхала туди просто отримати задоволення, не ставила якихось серйозних завдань. От пробігла, перетнула фінішну стрічку і подумала, що, мабуть, на свято всім дають можливість насолодитись – перед кожною учасницею фінішна стрічка. Питають моє прізвище, а я ще не усвідомлюю, що відбулось. Тільки коли покликали на нагородження та вручили медаль за третє місце, тоді зрозуміла, що стала переможницею. Цю медаль я отримала лише після трьох місяців занять. Це моя найбільш пам’ятна медаль»

«Я люблю природу у будь-якому вигляді, приємно навіть просто милуватись пейзажами, сидячи на лавці. У нашому гідропарку дивна краса, гарно біля пам’ятника Вічному вогню – тихо й романтично! Це ж Житомир!»

Текст записала Оксана Давиденко
Фото: Марта Яроцька

 

1+

Вас це може зацікавити