Facebook icon Instagram icon

Артем Шапіренко: «Мені цікаві люди без фальші»

#Люди 26 Січень, 2020 Автор:

1+

Закрийте очі і спробуйте уявити, як сірі мляві вулиці стають яскравими та барвистими, а люди, що йдуть назустріч, посміхаються… Знаєте, а мрії здійснюються! Звичайно, не самі собою, а якщо це роблять люди. Творчі, яскраві, котрі люблять свою роботу й життя. Житомирянин Артем Шапіренко – кліпмейкер, і саме його мрії можуть зробити наше життя таким, яким ми хотіли його бачити разом з командою Zhytomyr.Travel

«Кліпмейкер – це в першу чергу тип мислення і спосіб життя. Не можу сказати, що це професія чи спосіб заробітку. Це фанатизм, завдяки якому живеш, твориш, створюєш, і без цього не можеш. Це стиль життя»

«Кліпмейкер – це в першу чергу тип мислення і спосіб життя»

«Режисер» – спеціальність, а кліпмейкер – своєрідне її відгалуження, специфіка знімання музичних відео і всього , що з цим пов’язано. Особливо кліпмейкерство не відокремлюється, і такому не вчать. У навчальних закладах навчають базових понять режисури, драматургії, сценічної майстерності. Кліпмейкер просто слухає музику й інтерпретує у якісь образи, символи зі своєї уяви»

«Є поняття «вічної комерції», яка постійно продаватиметься, а є поняття неформату, нові соціальні тренди. Зараз актуальний бодіпозитив або висвітлення проблеми булінгу. Я думаю, що це певною мірою навіть стало модним. Я теж стикався з булінгом – у школі постійно когось ображали. Для мене це не є модою, це переконання – те, про що треба говорити. Але існує хайп. І дехто говорить про серйозні речі, тому що з цим треба боротися, а є ті, хто робить це лише заради хайпу, ловлять хвилю і на ній злітають: «Подивіться на мене, який я модний і про що намагаюсь говорити». Тобто, є актуальна тема, а на ній людину можуть помітити. Якось так це спрацьовує»

«Є такий американський репер Дрейк. У минулому році він випустив кліп тривалістю чотири хвилини, у якому він впродовж всього кліпу роздає людям гроші – жертвує безхатченкам, відкриває школу. Напевно, я б хотів відзняти щось зі схожим посилом. Обов’язково заклав би якійсь прикольний соціальний меседж про добро, яке розповсюджується, неначе вірус. У сучасному світі добра дуже не вистачає»

«Нещодавно робив кліп для Ані Петраш. Це молода співачка, яка робить «комерцію», проте таку, за яку не соромно. Аня дуже віддається роботі: у свої 16 вона робить те, чого не роблять артисти з досвідом. Ми знімали сцену, де її до капота авто притискає поліцейський при затриманні, причому досить жорстко. Ми раз десять знімали цю сцену, було холодно, у неї вже була гуля на лобі, проте ми продовжували знімати. Люди з такою самовіддачею, які вірять у твою ідею, підкупають»

«Мені подобаються артисти, які розуміють про що вони співають і для чого, яку ідею хочуть донести. Ідеальний тип замовника – людина, яка розуміє, що саме треба екранізувати і показати у відео, коли проявиться синтез візуального і музичного. З такими я розумію, що роблю свою справу не просто так – не просто заробляю, і це буде не просто прикольна картинка. Це буде правильний меседж»

«Мені важко відповісти, з ким з артистів я б хотів працювати. Це як спитатати про те, який фільм улюблений. Оскільки все моє життя – це суцільна мрія, то я можу мріяти про роботу з західними реперами. Я люблю реп. Подобаються Ейсеп Рокі, Кендрик Ламар, а з поп-виконавців – Біллі Айліш крутий, Бйонсе. Це топи індустрії, які роблять круту музику, тому з ними й хотілося б попрацювати. З українських подобається Монатік. Він не просто крутий: продукує добро, а воно попадає і в голову, і в серце»

«Я не навчаюсь, я рахуюсь. (Сміється) Це Київський національний університет культури і мистецтв, третій курс, заочна форма навчання. … Мені 20 років, у мене є батьки, які дуже переконливо просять мене закінчити університет. Я не дуже розумію для чого, проте аби їм було спокійніше я це зроблю. Отримаю «корочку», буду чай заварювати і у мене буде така підставочка (Сміється). Це умовно, звичайно. У мене дуже сучасні батьки: сидять у соцмережах, кидають мемчики одне одному, проте «радянська закалка» лишається. І розуміння того, що колись, десь ця «корочка» може мені знадобитись теж. Я думаю, що максимум, де мені диплом може знадобитись, це отримання державного фінансування моїх проєктів. Зненацька я захочу зняти «короткий метр», і буде можливість отримати фінансування, от тоді про диплом згадаю»

«Хороший кліп має гіпнозувати, щоб хотілося додивитись до кінця»

«У мене тонке розуміння поняття «кліп». Є поняття «кіно», а є поняття «кліп» – певна форма, що є зовнішньою оболонкою музики. Тобто кліп екранізує пісню, доповнює і йде «в одну доріжку». Хороший кліп має гіпнозувати, щоб хотілося додивитись до кінця»

«Безкоштовно я готовий робити те, що приносить мені задоволення… Коли мене питають, скільки коштує мій кліп, я відповідаю: «Чим менше мені подобається музика, тим більше коштує кліп». Важко налаштувати себе, коли не твоя музика. А іноді ідея народжується буквально одразу, через п’ять прослуховувань, як було з Анею Петраш. Я послухав пісню, розказав про свій задум, а за півтора тижня ми все підготували й відзняли, а за два – все змонтували . Тобто всю роботу зробили за місяць, хоч іноді буває, що тільки на підготовку і затвердження сценарію може піти місяць»

«Напевно батьки пишаються моєю роботою – репостять, збирають лайки. Спочатку мама й бабуся дуже скептично ставились, не розуміли: «Як можна заробити гроші на тому, що ти щось зніматимеш? Це неможливо. Йди на іняз, ставай перекладачем». Тато ж навпаки давав волю. Потім вже бабуся дивилась кліп із словами: «Слухай, а непогано. Навіть мені сподобалось». Тепер вони мене підтримують. Підтримка взагалі дуже потрібна. Я не можу сказати, що прошу про це, але надзвичайно приємно, що вони радіють, діляться, розповідають»

«Ідея займатись тим, чим я зараз займаюсь, прийшла спонтанно – під час ЗНО в 11 класі. До того я реально планував бути перекладачем, а ще раніше взагалі хотів бути кіберспортсменом – грати в турнірах і на тому заробляти гроші. Але передумав, бо у світі є більш прикольні речі, ніж сидіння за комп’ютером»

«Додому я рідко приїжджаю. У мене свій спосіб життя у місті-мегаполісі. Я люблю своє місто, воно дуже круте, «лампове», проте у мене кипляча кров: хочеться десь бувати, знайомитись, дивитись – я підживлююсь від нових людей»
«Мені цікаві люди без фальші і ті, які розуміють, чого хочуть від життя. Я чітко знаю, чого хочу. Ні, це не означає, що у мене є графік того, чим я точно займатимусь завтра-післязавтра. Просто я усвідомлюю вектор свого руху. Іноді мені навіть здається, що мій мозок запрограмований на певні дії»

«Я не можу назвати себе волонтером, проте я за те, щоб цікавий молодий крутий продукт розвивався, і в цьому я з задоволенням допоможу, якщо маю часовий ресурс»

«Нещодавно у мене був день народження – святкував двадцятиріччя. Я підглянув у знайомої, яка на честь свого дня народження організувала челендж: благодійний збір коштів на чисту питну воду дітям з африканських країн та віддалених куточків світу. Вона опублікувала посилання, за яким люди могли перерахувати гроші. І замість отримання собі матеріальних подарунків, вона запропонувала закинути долар на водичку. На свій день народження я продублював цю акцію, й мої друзі накидали майже 100 доларів. Я ніколи не думав, що це так приємно: заходиш за посиланням і бачиш, що Артем Шапіренко зібрав суму, завдяки якій троє людей на місяць отримають питну воду. Це так гріє душу! Тому думаю, що якби у мене було багато коштів, які мені просто дістались, напевно, половину віддав би на благодійність. А інші кошти б витратив на будиночок в Ісландії. (Сміється). Ну, жити ж теж треба! А дерев’яний будиночок, просторий й світлий, у якому на стінах можна було б малювати, – це круто. Простір для творчості, куди можна поїхати на свята, відключити телефон і малювати на стінах»

«Мені подобаються контрасти в усьому, і в людях також. Наприклад, коли людина романтик і абсолютно суха одночасно»

«Мені подобаються контрасти в усьому, і в людях також. Наприклад, коли людина романтик і абсолютно суха одночасно. Ісландія – країна контрастів, там поєднуються дуже різні речі: зелені трава й дерева і сніг. Це круто і гарно! Це була перша країна, яку я відкрив для себе ще в дитинстві з передачі «Орел і решка». Потім вразив кліп Джастіна Бібера, де він у горах. Ісландія – улюблена країна»

«Я мало читаю, проте ще зі школи мені подобалась українська література. У нас був дуже класний викладач Максим Валерійович Стоцький, який давав нам читати твори, не включені у шкільну програму. Зазвичай пропонують для читання багато якихось шаблонних творів, де Івасик любить Марічку, а батьки Марічки не люблять Івасика – щось по типу «Кайдашевої сім’ї». Але пам’ятаю враження від твору Михайла Коцюбинського «Цвіт яблуні», де описується смерть дитини, яку герой втрачає, але безсилий щось з тим зробити. Всі відчуття й роздуми героя-художника, який по-своєму сприймає трагічну ситуацію, контрасти життя, які мене завжди приваблювали, – все це вразило. А в школі як діти слухають? Лише перші парти, а на задніх своє життя. А тут ми читаємо твір, лунає дзвінок, я повертаюсь – всі зі сльозами на очах. І дівчата, і хлопці. Це один з найяскравіших спогадів»

«Людям важливий комфорт. Комусь комфортно бути злим, комусь – співчутливим. Якщо говорити про чоловіків, то вони мають бути ніжними для своїх близьких. Дивно, що у нас хлопчиків вчать «не плакати, бо ти ж хлопчик». Потім ці чоловіки дорослішають, закриваються у собі і весь час ниють»

«Хочеться, щоб було більше тепла, духовного тепла. Люди мають не тільки отримувати, а й дарувати взамін, причому не тільки родичам чи близьким, а й незнайомим людям, перехожим на вулицях. Напередодні свят я їхав на таксі. Весь час їхали мовчки, і коли я вже виходив, водій мені каже: «Я вітаю вас з прийдешніми святами і бажаю, щоб мрії збувались, а новий рік був вдалим». Це було так дивно, я розгубився, але це підняло настрій! Я подякував, і тепло всередині ще довго трималося. Хочеться, щоб люди дарували тепло іншим!»

«Українську культуру можна відображати по-різному, а не тільки якось класично й традиційно. Можна і треба показувати молодіжні вечірки чи реп-батли. Соціальні ролики мають бути орієнтованими на молодь, бути стильними, повинні «качати» і водночас мати соціальний підтекст. Наприклад, The Trouble Tribe створили рекламний ролик для PUMA під назвою «Київський стиль». У ньому немає акторів – тільки друзі, знайомі, які живуть у Києві. Кожний і кожна з них у кадрі просто робили те, що вміють. Коли відзняли і змонтували, вийшло круто. Добре б таке й для Житомира зробити»

«Хочеться, щоб було більше тепла, духовного тепла. Люди мають не тільки отримувати, а й дарувати взамін, причому не тільки родичам чи близьким»

«Я люблю своє місто, свій дім. Якщо визначати найкрасивіше місце в Житомирі – це Михайлівська, а душевне – це дім, місце, де я виріс. Місто, на жаль, сумне й сіре. І не тому, що воно погане, а тому, що люди його таким зробили. Якби знімав кліп про Житомир, то це б була історія про сіре місто з яскравими персонажами – червоними, рожевими, зеленими, які додають місту барв… З такою ліричною, може навіть дитячою пісенькою»

Текст записала Оксана Давиденко
Фото: Марта Яроцька

1+

Вас це може зацікавити