Facebook icon Instagram icon

Артур Пилипчук: «Музика живе у кожному з нас»

#Люди 27 Грудень, 2020 Автор:

1+

Шлях до себе не буває простим. Чужі дороговкази, байдужі попутники, щоденна метушня відбирають земний час і примушують забувати про важливе… Від звуків дивовижного інструменту під назвою «ханг», на якому грає Артур Пилипчук, пробиваються тендітні паростки Мрії. Коли почуєте звуки ханга, обов’язково згадайте щось потаємне, а ми зібрали для вас роздуми музиканта-мрійника й подорожнього про людей та світ

«Не знаю, які ноти я граю. Просто підбираю на слух, які з них між собою збігаються, з яких можна створювати комбінації. Потім поєдную, створюю мелодію. Можна ритми підбирати, різний лад, тоді й музика різна. Якщо лад мажорний, музика виходить якоюсь веселковою. На хангу є різні ноти в різних октавах: різні «ре», різні «ля». Ми самі виготовляємо дуже різноманітні лади цих інструментів. Експериментуємо і зі звучанням, і з візуальними елементами. Фактично кожний інструмент – ексклюзив. І над кожною нотою майстер працює багато часу – «вистукує», налаштовує звук за допомоги тюнеру. Є безліч нюансів, найдрібніші з яких мають вагу. Для цього потрібні досвід і майстерність. І тоді музика стає реальністю»

«Фактично кожний інструмент – ексклюзив. І над кожною нотою майстер працює багато часу»

«Я не музикант за освітою. Напевно, музика живе у кожному з нас. Якщо є бажання й можливості, ми її в собі розвиваємо. Можна припуститися помилки – це не страшно. Це ж не гелікоптером управляти. Завжди можна повернутись або почати знову. Граючи на хангу, потрібно просто розслабитись і отримати задоволення»

«Серйозної музики в дитинстві я ще не розумів, але абсолютно не сприймав естрадну. Окремі речі подобались, але в цілому естрадна музика викликала у мене відразу. Чомусь тоді склалося відчуття, що музика – це блюзнірство. Але подорослішав, почав слухати іншу музику, і все змінилось – музика почала виховувати. Проте не естрадна, а рок-музика, електронна»

«Не пам’ятаю, коли вперше побував в Житомирі. Моя бабуся з Житомирської області, тому, напевно, колись в дитинстві я тут бував. Житомир не чужий мені. У якусь мить прийшло усвідомлення, що я опинився на землі моїх пращурів, моїх родичів. Я жив з мамою у місті Білгород-Дністровський в Одеській області, вивчився у Морській академії. За освітою я судовий електромеханік»

«В юності сам не знав, що в житті мені потрібно – звична ситуація. Вступив на престижну технічну спеціальність. Мама радила, говорила: «Ти чоловік, тобі потрібна технічна освіта». Я тоді думав: «Ну, добре. Куди візьмуть, туди й піду». Подав документи у декілька університетів і пройшов всюди. Обрав Морську академію, хоч вже тоді у мене були передумови і бажання робити щось творче»

«Думки про втрачені роки у мене були, проте в цілому я не жалкую, що отримав саме таку освіту. Навчання в академії було не дуже цікавим, а от життя тоді – навпаки. Суворе, незвичне, проте цікаве. Ми жили у напівказармових умовах, у нас були стройові заняття, ми чергували в нарядах, кожного ранку до нас приходило керівництво. І це всіх нас гуртувало. Я із деякими друзями з тих років й досі спілкуюсь. Вони не дивуються тому,ким я став, бо ще тоді знали, що ця спеціальність – не моє. Хоч чужа людина дійсно може здивуватись такому «перевтіленню».

«Одного дня у моєму житті з’явився ханг, і я почав подорожувати з ним по Європі, бачив багато країн. Мене завжди вражали люди та архітектура. Своєю атмосферою захоплюють італійські міста, особливо Венеція. Там просто «wow»-ефект і думки «ну як таке може бути?». Подобається Голландія, її маленькі казкові містечка. Там все вражає»

«До ханга мене привів інший інструмент. Одного разу я побачив хлопця, який граф на пелюстковому барабані. Його ще називають глюкофоном. Пам’ятаю власні відчуття – була якась дуже приваблива глибина. Я не один зупинився і слухав зачаровано, ця музика вразила багатьох людей. Хлопець пограв, зупинився і без жодного слова дав інструмент в руки саме мені. Це був мій перший досвід видобуття звуків. Тоді ж зародилася ідея мати такий або схожий інструмент»

«Одного дня у моєму житті з’явився ханг, і я почав подорожувати з ним по Європі»

«Мій інструмент молодий, тому де б я не був, люди реагують надзвичайно тепло незалежно від культури і традицій. Про ханг є багато інформації. Спершу інструмент, дуже схожий на ханг, винайшли на Карибських островах, десь у Тринідаді і Тобаго ще у п’ятдесяті роки минулого століття. Пізніше його перестали виготовляти – напевно вважали невдалою гілкою розвитку. А у двотисячних ханг виготовила пара зі Швейцарії – Феликс Ронер и Сабина Шерер. Все вдалося, і відтоді почався розвиток. Зараз такі інструменти ми робимо самі тут, в Житомирі»

«Вулична музика універсальна. Різні виконавці, різні інструменти, проте в цілому всюди людям подобається, коли на вулиці грають. В Португалії, наприклад, я познайомився з чоловіком, який грав на пилі, і який також з України. У нього така велика пила і смичок. Ми багато говорили з ним про життя. У чоловіка відбулись якісь кардинальні зміни і він вирішив приїхати до Лісабону – великого міста, де багато туристів. На вулицях нашої країни також підтримують музикантів, особливо, коли вони гарно грають і сам інструмент цікавий. Коли дивишся на місто з прекрасною архітектурою, здається,наче не вистачає музики. А вулична музика оживляє картинку, і тоді відбувається диво. Починаєш грати – і навіть птахи по-іншому співають. Чи може ми так сприймаємо світ у цю мить»

«Був час, коли я вивчав релігійні питання, проте не обрав для себе жодної «організації». А от щодо духовності… Сама музика для мене є тим процесом, який єднає мене з духовним потоком»

«В дитинстві я займався малюванням. Мені завжди це вдавалося, а коли надихало, давало купу енергії. Я відчував себе, наче реактор. І це точно була енергія не від їжі чи від вправ. Це була енергія вражень, комбінація відчуттів від усвідомлення «тут і зараз». Таке відбувається і в процесі музики, особливо коли грає декілька музикантів. Ми домовляємось, граємо і виникає відчуття потоку»

«Постійне бажання шукати в собі щось власне, творче робить людей кращими. Нам притаманно робити щось красиве, нас чарує гармонія, досконалість. Мабуть, іноді про це просто забувають через щоденні обов’язки або враження. Навіть якщо людина далека від творчих процесів, вона може насолоджуватись творчістю інших – просто йти містом і відчувати естетичну насолоду. Напевно, архітектура старих міст захоплює, бо люди колись прагнули зробити красиве… Мені взагалі спадало на думку, що колись ми були єдиною цивілізацією. Інакше чого б у абсолютно різних країнах стояли схожі за стилем споруди? Зрозуміло, що це можна пояснити обміном знань або спільністю ідей, проте версія єдиної цивілізації мені подобається більше. А якщо ми всі справді є єдиною цивілізацією? Хочеться, щоб люди єдналися»

«Багато інформації ми беремо в природі, переносимо у свій побут. Я люблю комфорт, проте не залежний від нього. Якось почув цікаву думку, що люди мають прагнути подорожей, щоб відкрити для себе різні куточки світу просто тому, що ми потенційно маємо таку можливість. Про це я вже потім дізнався, а спочатку мене просто кортіло подивитись світ, в різних містах побувати, доторкнутись до чогось непересічного. Для мене подорожі – це пізнання себе. На деякий час вони втамували жагу пізнання, проте не надовго. Сподіваюсь, що через деякий час все стане на свої місця і знову можна буде десь їхати»

«Свого часу ми побували на багатьох музичних фестивалях – грали, виступали, набували досвіду. На одному з фестивалів у Молдові я познайомився із своєю дружиною. Нині ми всі разом живемо в Житомирі»

«Житомир для мене значно спокійніше місто, ніж Київ чи Одеса. В Одесі я жив у різних районах, наприклад, поруч з Привозом, де постійно гамір, купа людей, корки. В Житомирі якось легко і природа поруч. Звичайно, в Одесі море, проте в Житомирі все збалансовано. Нам пощастило, що маємо ріку, ліс»

«Ніхто не знає, для чого нам зараз ці випробування, неприємності, які насправді є уроками»

«Я прихильник жанру наукової фантастики. Фільми, які ми дивимось, певною мірою програмують наше майбутнє. Хтозна, який саме сценарій реалізується. Може найгірший, а може й ні – подивимось. Ніхто не знає, для чого нам зараз ці випробування, неприємності, які насправді є уроками. Вони змінюють нас, роблять кращими. Ми ж уже інші: тепер будемо завжди мити руки, знаємо про соціальну дистанцію. Але людині надзвичайно потрібні дотики, тому соціальної дистанції дотримуються скоріш формально, а неофіційно – все як і раніше»

«Новорічні свята – окрема тема. З року в рік маю якесь передчуття свята, бачу зовнішні декорації, відчуваю атмосферу. Проте вже декілька років поспіль новий рік для мене – проста формальність. Зараз якось все вирівнялось в цьому плані, і святом для мене може бути будь-який день, якщо я цього захочу. Насправді здорово відчувати і розуміти, що можеш щось зробити або просто спостерігати за світом»

«Так, я люблю мріяти! І так, мої мрії збуваються, хоч у мене немає якоїсь певної методики цілепокладання. Просто мрія. Наприклад, колись я мріяв зустрітись з океаном. Для цього я полетів у Португалію. У ній в першу приваблювала архітектура та багато містечок, де можна було грати на вулицях. Тут відбулась моя зустріч з океаном. На разі мрію відвідати Азію, яка приваблює теплом і культурою, там є на що подивитись. Є там дещо космічне, наче за межею. Мені навіть іноді здається, що тамтешні споруди не люди будували? Хочеться побачити все на власні очі, насититись відчуттям перебування»

«Коли подорожував, носив з собою намет, спальний мішок. Було важко, але іноді я бував у таких неймовірно гарних місцях, які б не побачив в жодному разі, якби ночував у хостелі, в готелі чи у знайомих»

«Звичайно, для здобуття навіть мінімального комфорту потрібно мати засоби. Для мене це ханг, у когось – блогерство, яке дає можливість подорожувати й описувати свої враження. Кожний сам має віднайти ці засоби, потрібно просто шукати. А може лише робити те, що подобається. З одного боку, ми маємо адаптуватися до умов життя, але водночас варто робити корисні для суспільства речі»… Іноді я думаю, що світ став схожий на якусь безглузду гру: так багато умов, що нас розділяють, якісь кордони. Проте для когось ця гра має сенс, комусь вигідні її умови. Але ж не мені. Хочеться йти різними країнами, не зациклюючись на перетині кордонів, бо люди всюди однаково класні – приємні, з усмішкою»

«Я далекий від політичного чи активного суспільного життя, проте бачив життя людей у різних країнах. І мені важливо, щоб ті, для кого я граю на вулицях, були щасливими, могли сприймати красу. Хочеться, щоб і у нас жили на якомусь більш високому рівні. Я розмірковував над тим, що потрібно зробити, аби у нас жилося, як у Німеччині чи Нідерландах. Дивлячись на їх рівень життя, захоплювався, але як перенести це сюди, не знаю, можливо відновлювати заводи та створювати нові якісні виробництва.. Наче все просто: такі ж люди, теж ходять на роботу… Наче їм просто більше пощастило…»

«Наші люди тут, в Україні, здаються мені щирішими. Іноземці відкриті, але там дорослі іноді здаються схожими на дітей – більш інфантильними. Проте якщо мова йде про якісь серйозні речі, вони готові нести відповідальність. Мені цікаві різні люди. Дуже пізнавально поспілкуватись з кимось з іншої реальності, абсолютно відмінної від тієї, у якій живу я. Погодьтесь, хочемо ми того або ні, але ж образ людини у нас все одно формується. Іноді здається, що ми надто різні, а буває,що помиляємось і виявляється, що у нас багато спільного. Проте з інакшими людьми також треба спілкуватись: обмінюватись, набувати досвід, показувати, що можна жити по-іншому. Доторк інших, різних світів цікавий»

«Цікава така річ: мене завжди оточують гарні люди. Дуже рідко були ситуації, коли хтось підставляв чи кидав. Звичайно, вони були, але дуже рідко. Коли подорожував, знайомився з абсолютно різними людьми різного віку і деякі запрошували мене до себе додому. Хоч я погано говорю англійською, та й співрозмовники теж не завжди добре знали мову, проте таким сильним був контакт, що ми простими словами висловлювали важливі речі. А іноді люди, спілкуючись однією мовою і не розуміють одне одного»

«Цікава така річ: мене завжди оточують гарні люди»

«Я ще не знайшов себе остаточно. Десь в процесі – відсотків на п’ятдесят. Хоч я не можу сказати, що старанно займаюсь пошуками свого «я». Мені більше цікаві «ми». Звідки? Як? Чому і навіщо? Звідки взагалі рід людський? Цікаво це все у планетарних масштабах. Відповіді на ці питання у нашій історії, політиці, творчості – у всіх сферах нашої діяльності. На розвиток людства впливали певні умови, але по суті ми не змінились, просто пристосувались до якихось умов. У нас взагалі дуже класна якість – вміння пристосовуватись. Хтозна, можливо колись люди вміли значно більше. Наприклад, спілкуватись без слів, як роблять це зараз птахи й тварини. Я вірю у переродження, і певно тому все навколо мені здається мені дуже знайомим, наче я все це вже бачив. Тому і хочу більше розуміти не себе, а нас»

Текст записала Оксана Давиденко
Фото: Марта Яроцька

1+

Вас це може зацікавити