Facebook icon Instagram icon

«Батьківський клуб»: ТОП-5 порад від мами, що працює

#Місця 22 Січень, 2020 Автор:

1+

Чули щось про багатозадачність? Жінки, які щодня виконують купу домашньої роботи, працюють та виховують дітей, добре розуміють, про що йдеться. Вони планують власні справи, знаходять час на саморозвиток й захоплення, однак, виховання та розвиток малечі для них – найважливіша справа. Олена Кривошеєва, мама маленького Марка, працює на ТОВ «Житомирський картонний комбінат» менеджером зовнішньоекономічної діяльності. Її лайфхаки для тих, хто хоче виховати здорову та загартовану дитину

Порада 1 Дитина повторюватиме те, що бачила вдома

Дитина повторюватиме те, що бачила вдома. Коли вважають, що малеча піде до школи чи у садок і там всього навчиться – і хорошого, і поганого, то це лише часткова правда. Так, щось вона дійсно візьме ззовні, проте малюк все одно повернеться до того прикладу, який вдома перед очима. У нас з сестрою в дитинстві був приклад старшого брата, який займався спортом – пішов на триатлон, а ми вже за ним «по накатаній». Ми особливо й не обирали: починали з плавання «для здоров’я». І хоч великих досягнень, кар’єрного зростання чи спортивних вершин ніхто спочатку й не очікував, згодом все переросло у професійні заняття. Мій син дуже любить плавати, проте й грати з м’ячем теж полюбляє, тому плануємо зайнятись з весни футболом. Спочатку ми приходили на стадіон «Спартак» гуляли, дивились, як хлопці грають, він придивлявся, а тепер каже: «Я теж так хочу».

Порада 2 Створюйте власні історії

Я практикую йогу. Марк теж дуже любить робити це зі мною: сам дістає килимок, повторює за мною, вмикає відеоурок, питає, чи правильно він робить. Ми навіть виборюємо килимок один в одного – це наша ранкова історія. Тільки особистим прикладом можна привчити дитину до здорового способу життя. Зараз існує надзвичайно багато різних методик, проте якщо ти сам робиш протилежне, то дитині дарма й говорити. Випрацьовуйте спільні звички – ранкові чи вечірні, щоб разом проводити час.

Порада 3 Смаколики, зроблені власноруч, – це корисно і смачно

Я зовсім не примушую сина їсти. Розумію, що умовну добову норму макро-мікро елементів він має з’їсти, проте знаю, що у нього є «біологічна інтуїція»: якщо дитина їсти не хоче, значить їй це не треба. Я сама не буду в себе силоміць запихати їжу, якщо не хочу. Для чого? Значить у даний момент мені це не потрібно – енергії вистачає. Син схильний до алергії, і після консультацій з лікарем-дерматологом обрала способи оздоровлення без лікарських засобів. Перший – чіткий алгоритм харчової поведінки: максимально виключити привезені й оброблені продукти, в тому числі й фрукти. Ми намагаємось споживати лише те, що росте в нашій зоні. У мене на столі завжди є чим «похрумтіти» – морква, яблуко, курага сину до смаку. Другий – це загартування. Мікростреси для організму корисні: підсилюють імунітет та беруть ген під контроль. Якою б не була схильність до хвороб, виховання імунітету сприяє оздоровленню в цілому. І хоч я сама дуже люблю тепло, влаштовую собі такі ж мікростреси. Давайте будемо чесними: якщо я сама цього не роблю, то як можу навчати дитину? Йому прохолодною водою обливаю ніжки, а сама приймаю холодний душ. Вдома також намагаюся підтримувати невисоку температуру та оптимальну вологість. Мій син не знає, що таке фаст-фуд, майже ніколи не вживає шоколад, у нього немає доступу до цукерок. Натомість смаколики, зроблені власноруч, – корисно і смачно. Я сама роблю мармелад – ті ж самі «Ведмедики Гамі», тільки натуральні. Рецепт дуже простий: одна-дві чайних ложки води, баночка дитячого пюре для перших прикормів й трішки желатину змішуються і виставляються на холод. Без додавання цукру, до речі. Проблеми не буде навіть якщо не дуже застигне: можна їсти ложкою.

Порада 4 Дитина до «дорослих» проблем відношення не має

Я працюю в режимі «full time». Коли прихожу з роботи додому, мені хочеться хоч трохи відпочити, і бажано в тиші. Проте я розумію, що цілий день не бачила сина, котрий прагне спілкування, моєї уваги, йому хочеться пограти зі мною. Грати з дитиною – це завжди про фантазію, про «придумати щось». І хоч би яка я не була втомлена, згадую про те, що всі неприємності, які у моєму житті насправді вважаються просто неприємностями, тепер великі події в його дитинстві. А дитинство у моєї дитини одне. Впевнена, що коли мама ресурсна, то і якість спілкування з дитиною інша, ніж тоді, коли все під гаслом «я ж мати, я повинна». Коли усвідомлюю, що дуже втомилась, починаю працювати над собою – дитина до «дорослих» проблем відношення не має.
Забороняти дитині без пояснень – не мій варіант. Я не просто не дозволяю синові щось робити – намагаюсь пояснити чому я так роблю, вибудовую у дитини причинно-наслідковий ланцюжок: «Якщо ти робиш так, буде ось так, а це погано, тому що …, подумаймо, як зробити краще». Це ми, дорослі, розуміємо, чому не можна чогось робити, а дитина часто може не розуміти зв’язку просто через відсутність досвіду. Наприклад, коли побачила, що син відірвав сторінку в книжці, яку я читала колись в дитинстві, дуже розсердилась. Але я пояснила йому, що ця книга – частина мого дитинства, моя пам’ять, що книги взагалі не можна рвати. Я пояснила – він зрозумів, а потім ми домовились про те, як надалі до книжок будемо ставитись. Так, робити це спокійно важко, проте я намагаюсь. Завжди треба пояснювати доцільність. «Вчи англійську», – кажуть батьки. А навіщо? Особливо коли батьки самі її не вчать і не подають прикладу…Треба пояснити. А ще ми у 90 % випадків поводимось зі своїми дітьми так, як з нами колись в дитинстві. Тому я намагаюсь змінювати цей шаблон і дозволяти дитині те, чого мені колись не дозволяли.

Порада 5 Давайте свободу вибору

Я не сприймаю словосполучення «хочеш – не хочеш, а треба». Одного разу спіймала себе на тому, що сама почала дитині так говорити. Тепер намагаюся підбирати слова. Не підтримую й теорії, які стверджують, що дитину треба змушувати робити щось, наприклад, в три роки силоміць вчити купу віршів напам’ять або цифри й літери. Я цікавилась роботами дитячих психологів, яким довіряю, і зрозуміла, що до шести років не буду силоміць навчати дитину. Хіба сам захоче і зацікавиться – все необхідне для цього маємо.
Ми повинні спостерігати за тим, куди тягнеться дитина, за його фантазіями. То Марк пісеньку сам склав, то розмірковує над чимось важливим вголос, і ці дитячі роздуми, мудрі й цікаві, дають мені змогу усвідомлювати серйозні речі про себе, навчатись терпіння, безумовному прийняттю. Наразі не дуже розумію, ким він захоче стати, коли виросте. Як на мене, головне – це дати дитині основні цінності, вектор розвитку і максимально широкий діапазон варіантів для вибору свого шляху.

Текст: Оксана Давиденко
Фото: Марта Яроцька

1+

Вас це може зацікавити