Facebook icon Instagram icon

Богдан Яремчук: «Хочеться, щоб Житомир знали не тільки завдяки шкарпеткам та морозиву»

#Люди 15 Квітень, 2019 Автор:

3+

Житомирський Учнівський Кінофестиваль, або «ЖУК», знають в Житомирі та далеко за його межами. За чотири роки роботи величезна кількість юних акторів, операторіврежисерів отримали свого вимріяного «Оскара». Хтось після фестивалю визначився з майбутньою професією, хтось повірив у власні сили, а комусь просто пощастило відчути любов та шану. Колись великий Ремарк сказав, що кіно – це завжди вихід з положення. Мабуть, саме тому наша розмова із засновником кінофестивалю «ЖУК» Богданом Яремчуком не обмежилась суто «кіношними» темами…

«Історія фестивалю почалася у 2014 році. До того два роки підряд влітку ми проводили у дитячому таборі кіноконкурси. На той момент я працював у прес-службі міської ради, і думав: «Що ж такого можна реалізувати в Житомирі?» З’явилась ідея робити подібний фестиваль для міста. Я не бачив схожих форматів, не знав як це робиться. Тоді ми зібрали команду і стали думати над стратегією. Ідея вималювалась така: будемо робити це, як «Оскар», але для школярів. З самого початку націлились на ігрові фільми, де діти як актори і режисери самі будуть писати сценарії, грати і потім отримувати нагороди. Я бачив різні дитячі конкурси, але такого формату не було. Поділились ідею і міська рада нас підтримала… Тоді ж зареєстрували громадську організацію «Творча студія ДрімСтеп», зробили презентації і запустили рекламу по школах. У перший же рік участь у кінофестивалі «ЖУК» взяли 17 житомирських шкіл»

«Тему першого кінофесту «Будь героєм!» ми обрали невипадково: у 2014 році йшли активні бойові дії, і ми думали, що ми можемо зробити тут, вдома. Зрозуміли, що кожен з нас, кожен зі школярів може бути героєм там, де він знаходиться. Хтось йде на війну і захищає Батьківщину, а хтось залишається у своєму місті і робить героїчні вчинки тут: допомагає друзям, знайомим, оберігає природу, змінює світ навколо себе»

«Після реєстрації учасників ми проводимо майстер-класи за чотирма основними напрямками: основи написання сценарію і режисура, основи акторської майстерності, основи відеозйомки та відеомонтажу. Віковий ценз учасників різний, головна вимога – бути школярем або ж школяркою. У нас в ролі акторів були діти з першого-другого класів, другокласники навіть були переможцями»

«Ніхто не думав і не вірив, що діти зможуть щось знімати. Казали: «Як це діти так знімуть кіно?». А коли отримали перші результати, всі були у захваті. Щороку намагаємось розширювати географію: спочатку міський, потім два обласних, а торішній – всеукраїнський»

«Іноді ми дізнаємося, як склалася доля дітей після фестивалю. Один із переможців найпершого кінофесту пішов навчатись у Коледж культури і мистецтв ім. Івана Огієнка. Анна Тарасенко, яка три роки брала участь в «ЖУКу», навчається у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Причому коли вона вступала до вишу, привезла свої роботи з кінофестивалю. Викладачі під час конкурсного відбору не повірили спочатку, що діти самі знімали, а для дівчини це було великим бонусом, і навчається вона безкоштовно. Але навіть не це головне. Основна наша ціль – дати дітям віру у власні сили. Вони мають повірити, що можуть досягти своїх мрій та у майбутньому стати відомими акторами, зірками кінематографу»

«Основна наша ціль – дати дітям віру у власні сили»

«Найбільше запам’ятовуються емоції. Сама робота триває довго, ніхто не бачить того, що відбувається за кадром, а на церемонії нагородження тебе переповнюють емоції. Діти щасливі нагородами й йдуть задоволеними. Вони пишуть про це, виставляють фото з фестивалю, діляться своїми перемогами. На одній із церемоній нагородження дівчинка після оголошення результів десь годину фотографувалась, ходила зі статуеткою, а потім написала такий пронизливий пост про те, як фестиваль на неї вплинув, як її змінив. Коли діти говорять, наскільки це для них важливо, ти насправді розумієш, що робиться все недарма і це змінює їхнє життя»

«Іноді учасники сподіваються, що журі зверне увагу на те, наскільки круто чи професійно вони знімають фільм. Це справді важливо, але часто журі дивиться на інше: те, яку емоцією чи ідею хочуть донести до глядача. Конкурс чесний і ніхто нікому не підсуджує. Зі сторони на нас ніхто ніколи не впливав і не вирішував, хто буде призером»

«Ми отримуємо фільми різних жанрів. Наприклад, у нас була комедія – діти знімали про те, як жили їхні батьки у 90-ті роки. Той фільм отримав дві нагороди – за кращі костюми й за кращу чоловічу роль другого плану. Ми не обмежуємо дітей у жанрах, можна знімати кіно про що завгодно, але ми говоримо про певну цензуру ще на початку роботи. Учасники знімали соціальну рекламу у вигляді короткометражки, також надсилали драму, у якій показали вбивство. І хоч найтрагічніша подія у фільмі не зображувалась, але кетчуп і трагічна музика були. Вийшло дуже серйозне кіно»

«Дуже багато негативу зараз, тому ми робимо тематичний фестиваль, щоб зорієнтувати дітей у правильному напрямку. Ми хочемо формувати у них громадянську позицію, соціальну відповідальність, патріотизм. Кожна тема завжди продумана, це вирішується впродовж кількох місяців. Ми піднімали різні теми: «Будь героєм!», «Я – переможець!», потім переключились на тему сім’ї, і діти знімали про повагу, любов до батьків. Була тема «Моє майбутнє – Україна!». Оскільки зараз багато людей шукає свою долю за кордоном, ми говорили про те, що і в Україні можна побутувати кар’єру та знайти себе, стати професіоналом. У цьому році ми будемо знімати фільми на тему «Я ціную життя!» – говоритимемо про булінг та повагу до інших людей»

«Я віруюча людина і думаю, що віру потрібно доводити не словами, а своїми справами, позицією й відношенням до людей. Когось гроші мотивують, когось віра і бажання змінювати світ. Нікому не треба нав’язувати власну позицію, але духовність все одно має бути присутньою у кожної людини»

«Нам допомагають, але для такого проекту потрібна серйозніша підтримка і спонсорська, і фінансова. Щоб рости щороку, нам необхідно більше коштів, а ми не можемо навіть винайняти офіс чи взяти на зарплату адміністратора. Люди нам допомагають на ентузіазмі, грошей не просять ані ті, хто виступає, ані ведучі, ані медіа, і насправді така підтримка дуже цінна. Але щоб вивести фестиваль на міжнародний рівень, потрібна допомога, потрібна українська або міжнародна організація, яка захоче розвивати фестиваль. Якщо ми хочемо змінити мислення цього покоління дітей, таку роботу потрібно проводити систематично впродовж десяти-двадцяти років. Нинішнім школярам подобається знімати й зніматися»

«Нікому не треба нав’язувати власну позицію, але духовність все одно має бути присутньою у кожної людини»

«Я за спеціальністю вчитель історії і правознавства, але з дитинства мріяв знімати кіно. У мене звичайні батьки – робоча сім’я, і я не знав, як можу свою мрію реалізувати. Я не вірив, що це реально. Мені потрібно було просто безкоштовно отримати вищу освіту. Сподобався напрямок історія й правознавство, я пройшов «на бюджет», хоч був великий конкурс. У перші три роки навчання я ще планував їхати працювати у село. Мені взагалі подобаються сільські школи, є у цьому якийсь романтизм, але на старших курсах вже розумів, що не хочу пов’язувати своє життя з вчительською роботою. Я розумів що, по-перше, вчителі мало заробляють, а по-друге, знайшов власне покликання в іншому»

«Якось само собою захоплення фото і відео перемогло. Спочатку я фотографував, потім знімав відео, ролики, а потім запросили на півставки монтувати програми. Потім працював вже на повну ставку, але все одно не було великого бажання працювати на когось. З 2015 року я працюю сам на себе»

«Мене гроші ніколи не мотивували, лише ціль і ідея. Колись я мріяв створити кіностудію, ще й досі про це мрію. Оскільки я вірю, що вода камінь точить, впевнений – колись моя мрія здійсниться»

«Дуже хочеться, щоб «ЖУК» ріс і розвивався. Коли ми приходили перші роки до бізнесменів у Житомирі, нас просили показати цифри і назвати конкретні результати, які можна буде відчути. Я все розумію, але не можу переконати людей, що результат не завжди кількісний – іноді це результат у серці й мисленні школярів. Як можна виміряти це? Ти не можеш показати їм, ким ця дитина стане у майбутньому і наскільки проект важливий для кожного учасника. Якісь результати ми побачимо тільки через декілька років»

«Коли у тебе на вагах з однієї сторони сім’я, відповідальність за фінанси, а з іншого боку – патріотизм та проект, приходить певний момент – і ти мусиш робити вибір. Коли немає стабільного фінансування, кожен рік ти зважуєш. Зараз я не можу сказати, що я постійно організовуватиму кінофестиваль або що я постійно горітиму цим, бо іноді виникають обставини коли тобі треба просто все залишити і піклуватись про свою сім’ю. З’являється прагматизм, і я розумію, що якщо не буде підтримки… Коли хліба не вистачає вдома, тобі вже не до проектів, не до фестивалю. Коли люди говорили про те, що там напевно нормально заробили, хотілося запросити їх додому й показати холодильник. Ми не заробляємо на кінофестивалі, частіше самі вкладаємо фінанси у проект, а коли він закінчується, то повертаємося до звичайного життя і починаємо заробляти на сім’ю. Але це сумна частина. Весела – ми віримо й надіємось на краще»

«Я поставив себе на місце учасників: якби у мій час такий фестиваль проводився, я б точно брав у ньому участь, для мене це було б дуже круто і класно. І через те, що у мене в дитинстві не було такого, що я не пережив емоцій самоствердження, що хтось у мене вірить, що я особливий, що у мене є талант… Колись у школах більше говорили «ти дурний», «ти ніхто», «у тебе нічого не вийде». Треба, щоб хтось вірив у дітей! І якщо вони з дитинства будуть розуміти, що у них є таланти, в них вірять, їх люблять, ми через 20 років отримаємо зовсім іншу націю. Вони не будуть погоджуватись, щоб навколо них був «бєспрєдєл», вони будуть творити Україну. Так, звичайно поступово країна зміниться, але не хочеться, щоб це розтяглося на 100 років. Є досвід інших країн, і його потрібно запозичувати й змінювати своє життя»

«Колись говорив таку фразу: «Я хочу змінити світ!». Коли ми проводимо кінофестиваль «ЖУК», я розумію, що десь трошки світ змінюється. Може це не так явно, але коли ти бачиш, що дійсно вплинуло на одну дитину, другу, третю, четверту… Зерно ми посіяли, і колись буде гарний плід»

«Завжди була ціль, щоб це був наш, житомирський кінофестиваль»

«Завжди була ціль, щоб це був наш, житомирський кінофестиваль. Нам казали: «Чому б вам не зробити його у Києві?». Але ж у Києві стільки всього проводиться! Хочеться, щоб це була наша родзинка, щоб люди знали Житомир не тільки завдяки шкарпеткам та морозиву, а як місто, у якому проводиться міжнародний шкільний кінофестиваль . Може у Києві й більше фінансів, але хочеться піднімати наш регіон, нашу культуру. Не хочу я нікуди їхати – я Житомир люблю»

Текст записала Оксана Давиденко
Фото: Марта Яроцька

 

3+

Вас це може зацікавити