Facebook icon Instagram icon

Борис Пахолюк: «Проєктний менеджмент – це така штука, яку ніхто не бачить»

#Люди 27 Липень, 2021 Автор:

0

Чи вмієте ви мріяти? Не просто фантазувати й створювати картинки, які ніколи не стануть реальністю, а бачити власне майбутнє, до якого варто рухатись у реальному житті. Впевнені, це не проста задача, але саме мрійникам вдається змінювати життя. Ззовні Борис Пахолюк, директор комунальної установи «Агенція розвитку міста Житомирської міської ради», справляє враження дуже серйозної й структурованої людини. Але нам здалося, що він мрійник, який знає секрети, що допомагають втілити власні мрії й змінювати наше місто на краще

«Коли навчався у восьмому класі, вперше приїхав у Житомир на змагання з легкої атлетики. По дорозі у гідропарк проїздили повз Житомирський технологічний університет (прим. ред.- нині Державний університет «Житомирська політехніка»), і я побачив фонтанчик, де камінь і вода б’є. Побачив університет здалеку і подумав: «Тут така гарна територія, хочу тут навчатися». Напевно, тоді дав посил у космос, що саме у цьому університеті буду навчатися. Пройшов певний час, і я успішно склав іспити на навчання до Житомирського державного технологічного університету»

«У мене було внутрішнє бажання піти працювати у державні структури, органи, щоб покращити життя у громадах»

«У мене своя життєва історія… Коли навчався, розумів, що хтось має на меті заробляти великі гроші, розгортати потужний бізнес. А у мене були думки про те, як змінити життя. Добре пам’ятаю 90-ті роки, коли всім було, м’яко кажучи, не солодко. Наша родина теж переживала складні часи. Я дуже багато чув від батьків, що влада нічого робить для людей. І я подумав, що добре було б стати тією владою, яка буде іншою і працюватиме для людей. У мене було внутрішнє бажання піти працювати у державні структури, органи, щоб покращити життя у громадах… І після закінчення навчання я пішов працювати у Житомирську міську раду у Департамент економічного розвитку»

«Ще в університеті ми з друзями створили громадську організацію. Ніхто тоді грошей не заробляв, ми намагалися шукати якихось спонсорів, меценатів і реалізовували ініціативи власними силами. Тобто по суті громадською діяльністю я почав займатися вже в студентські роки на старших курсах і паралельно шукав роботу в органах влади. Я вважав, що таким чином можу змінити життя людей на краще»

«Багато людей говорить, що у чиновники йдуть ліниві або ті, хто не хоче нічого робити. Але у мене було інше розуміння. Я вважав, що це саме те місце, де докладаючи зусиль, я можу бути корисним. Мені здається, що я реалізував свою головну мрію: коли почав працювати у місцевому самоврядуванні, зрозумів, що саме тут потрібні мої знання й навички»

«Шукати роботу було непросто. Як згадаю скільки витратив часу та зусиль! Перший раз здав документи й не пройшов конкурс. Другий раз здав документи, а на конкурс навіть не запросили. І ще тричі ходив на конкурс у міську раду. Грубо кажучи, я п’ять разів здавав документи, щоб потрапити на роботу своєї мрії. Ну, напевно я наполегливий чи впертий (Сміється)»

«Комунальна установа «Агенція розвитку міста Житомирської міської ради» потрібна місту – хтось має займатися співпрацею з міжнародними партнерами. Аналізуючи досвід роботи з міжнародними програмами, які працюють в Україні та фінансують проєкти на рівні громад, ми бачили, що і в Україні багато грошей, які можуть заходити для реалізації місцевих ініціатив. Для залучення таких програм мають бути люди, які цим професійно займаються: володіють відповідними навичками, вмотивовані та хочуть працювати. На той час у місті не було жодної структури, яка б професійно займалася проєктним менеджментом і тим, що називають модним словом «фандрейзинг». Ми робили таку роботу  силами Департаменту економічного розвитку, але у певний час стало зрозуміло, що цього замало. По-перше, не вистачало людей, а по-друге, потрібні були більш гнучкі інструменти управління. Ми дійшли висновку, що має існувати комунальна установа, яка займатиметься співпрацею з міжнародними програмами, залученням позабюджетних ресурсів саме для потреб і ініціатив, реалізація яких сприятиме впровадженню стратегії розвитку міста. Тому і запропонували утворити окрему інституцію. Сьогодні ми існуємо, щоб шукати, залучати позабюджетні ресурси для реалізації місцевих проєктних ініціатив, які покликані робити життя в Житомирі кращим. Саме тому ми потрібні місту»

«Сьогодні ми існуємо, щоб шукати, залучати позабюджетні ресурси для реалізації місцевих проєктних ініціатив, які покликані робити життя в Житомирі кращим»

«В Житомирі зараз великий інвестиційний портфель – кількість програмних проєктів, які працюють для розвитку місцевої інфраструктури. Цим можуть похвалитися лише деякі міста, наприклад, Київ чи Львів, але якщо порівняти їх кількість мешканців і нашу, то на одиницю населення маємо один з найвищих показників залучених коштів»

«Сьогодні я не так багато часу приділяю громадській діяльності тому, що по суті 120% свого часу віддаю основній роботі. Єдине, чим зараз можу допомогти, – дати частину свого доходу друзям, які займаються громадською діяльністю, допомогти реалізації їх ініціатив. Мені здається, що в Житомирі є певна кількість громадських організацій, які ведуть активну діяльність. Звичайно, у порівнянні їх з кількістю зареєстрованих, то це навіть, не жменька, а крихта. Хочеться, щоб активних було набагато більше, але поки маємо те, що є»

«Як навчити людей активності? Не знаю, я не експерт з виховання молоді. Але мені здається, що потрібно бути прикладом для інших. Мені дуже близький вислів Шарля Луї Де Монтеск’є, французького письменника: «Найкращий спосіб прищепити дітям любов до Батьківщини полягає в тому, щоб ця любов була у їх батьків». Потрібно самим проявляти цю активність і своїм прикладом демонструвати, як ти можеш змінити життя навколо, брати на себе відповідальність. Мені здається, що найбільша проблема у тому, що люди бояться брати на себе відповідальність. Це наша хронічна проблема. Навіть серед моїх знайомих багато людей, які просто не готові цього робити. Напевно, таке ставлення потрібно виховувати з дитинства, зі школи, рухаючись невеликими кроками. Потрібно ложечкою годувати дітей цієї відповідальністю ще з садочка і розповідати, що вони самі мають приймати важливі для себе рішення, від них залежить результат. Хочеш щось змінити щось у своєму житті, у своєму оточенні? Бери й роби, не чекай поки за тебе це зробить хтось інший»

«Ніколи не мав проблем з мотивацією: мені пощастило – я люблю свою роботу. Завжди йду на роботу, щоб закінчити те, що вчора не встиг (Сміється). Якщо про мотиви, то завжди маю те, що хочеться собі довести. По-перше, не люблю робити одне й те саме кілька разів, тобто хочеться реалізовувати нові ідеї, нові проєкти. І в цьому вся краса проєктного менеджменту: жодна з ініціатив не схожа на іншу, вони всі різні. З одного боку – це виклик, а з іншого – це дає драйв. Тобі кожного разу доводиться стикатися з новими завданнями, постійно робити щось нове, а це цікаво. Кожного дня виконувати рутинну роботу набридає, а виконання різних задач дає розуміння, що постійно ростеш над собою, щось новеньке вигадуєш, примушуєш мозок працювати. І це додає якусь впевненість у тому, що сьогодні стаєш кращим, ніж був вчора. Оце, мабуть, і є моїм головним мотивом: постійно рости над собою, робити щось нове і доводити собі й оточенню, що можна  змінити себе, а заодно частинку світу навколо»

«Критика точно робить тебе кращим, лише потрібно робити правильні висновки. Якщо людина не готова сприймати критику, то не зможе змінюватись. Якщо ж вислухати й зробити висновки, є велика ймовірність і великі шанси, що зможеш піднятися над собою завтра. Усіх критикують, і нас теж. Іноді це боляче: ти все робиш добре, докладаєш 120% своїх зусиль, вкладаєш душу у те, що ти робиш, але з’являється хтось, хто каже, що все неправильно і потрібно зробити по-іншому. Звісно, боляче іноді таке чути, але куди подітися. Кожен має право на свою думку, і з цим варто рахуватися. Дійсно, може десь не додивилися, не прокомунікували достатньою мірою. Насправді критика – це завжди добре, бо вона дозволяє вчитися на своїх помилках: або з людьми краще комунікувати, або результати планувати, або ризики прогнозувати. Але критика має бути конструктивною. Інша справа – перекручування фактів і маніпулювання інформацією. Найбільш дратує, коли маніпулюють свідомістю громадян, виривають з контексту цифри, дані, інформацію, починають це перекручувати. Так вводять в оману людей, і це мене завжди дуже засмучує»

«Насправді критика – це завжди добре, бо вона дозволяє вчитися на своїх помилках… Але критика має бути конструктивною. Інша справа – перекручування фактів і маніпулювання інформацією»

«Проєктний менеджмент – це така штука, яку ніхто не бачить. Насправді це величезний обсяг роботи, яку ти виконуєш щодня, хоч і непомітно для інших. Результат з’являється через пів року чи рік, а іноді й більше, коли місто отримує фінансування та починаються роботи з будівництва. І навіть коли вже все починається, також є величезна кількість адміністративної роботи, яку не видно, але її потрібно виконувати, щоб мати доступ до фінансування… Ми щодня працюємо над проєктами, і про це, мені здається, людям теж потрібно розповідати. У мене були думки, зробити нашу роботу більш видимою. Наприклад, запустити You Tube-канал, де хоч раз на тиждень (ідеально взагалі кожен день) розповідати про те, що ми робимо, які маємо плани, які наші наступні кроки. Але це теж додатковий час, ресурси. Якщо ти закінчуєш працювати о восьмій чи десятій вечора, вже нічого не хочеться записувати, на це просто фізично часу нема»

«Зараз ми працюємо над підготовкою двох великих проєктів у секторі енергоефективності: один щодо утеплення будівель закладів освіти, інший стосується розвитку транспортної інфраструктури. Крім цього, є поточна адміністративна робота з проєктами, які впроваджуються. Це те, над чим ми зараз працюємо щодня»

«Якщо потрібно розвантажитися, дуже допомагає дорога. Байдуже, куди їхати. Просто коли ти рухаєшся у машині, автобусі, потязі, літаку, розвантажується мозок. Зараз робочих поїздок менше, тому коли потрібно відпочити, просто їду до батьків на свою малу батьківщину, у Новоград-Волинський…Там, де я мріяв побувати з дитинства, вже побував. А взагалі люблю море, байдуже яке, аби було море, рибки та сонце. Мені цього вистачає для прекрасного відпочинку»

«Може я не професійний мрійник, і потрібно мріяти про щось піднесене, але дуже хочеться, щоб у місті з’явилися велодоріжки, а краще повноцінна велоінфраструктура. Хочеться, щоб запрацював аеропорт і з Житомира можна було літати в інші країни, інші міста України. Мрій багато: одні дуже особисті, інші більш приземлені – мрію про те, чим займаюся. Сьогодні мрію, щоб нарешті розпочати й завершити реставрацію водонапірної вежі, щоб зберегти пам’ятку архітектури й відкрити в місті сучасний культурно-мистецький простір»

Текст записала Оксана Давиденко
Фото: Альона Савосіна

0

Вас це може зацікавити