Facebook icon Instagram icon

By Gabruk: «Те, що у тебе всередині, ніхто не відбере»

#Люди 4 Серпень, 2019 Автор:

5+

Які ми, житомиряни, що знаємо про себе? Зараз багато розмов ведеться про самоідентифікацію, портрет жителів міста, створення якого – серйозна робота. Проте дослідження — не наша фішка. Краще ми розкажемо про барвистих й життєрадісних житомирянок, які вміють задавати тренди. Про стиль життя, мистецтво й роботу команда Zhytomyr.Travel розпитала в авторок бренду By Gabruk – сестер Дар’ї та Наталії. Ну, чим не обличчя для портрета міста…

Наташа «Вдома у нас не дуже творча атмосфера: у нас велика сім’я, є ще одна сестра, яка до нас приїздить з дітками. Ми з ними часом займаємось, привчаємо до мистецтва. Зараз не зовсім виходить, але згодом, думаю, вийде. А загалом вдома спокійна атмосфера – ми там відпочиваємо від творчості…»

Даша «З першого класу я навчалась образотворчому мистецтву, у художню школу ніяку не ходила. Але з дитинства весь час малювала щось і займала призові місця на конкурсах. Був колись у Коблево міжнародний конкурс, я посіла там друге місце. Потім ми їздили в «Артек». Не знаю, зараз дітей водять за ручку, а мене тоді посадили у тролейбус і сказали їхати. Я була впевнена, що доїду куди треба. (Сміється). Одна з перших робіт називались «А я україночка»… У всіх якісь мультяшні герої, а я україночка. Ще я тричі абсолютна переможниця з писанкарства»

Наташа «Ми під час роботи можемо дуже сперечатись. Нам всі кажуть: «Дівчата, заспокойтесь!» Але ми поки не переконаємо одна одну… (Сміється) Може спокійніше з кимось іншим працювати? Але в чому фішка: ми вміємо переконувати, і виходить продукт, який нам обом подобається. Нехай зусиллями, нехай через суперечки, але виходить добре»

«ми вміємо переконувати, і виходить продукт, який нам обом подобається»

Даша «Ми сперечаємось не просто так, це у нас під час роботи таке стається. Я десь читала, що все дійсно достойне народжується у «нерві», у «накалі страстєй», а коли гладко… Чи може просто у нас такий характер. (Сміється) Тим більше, що завжди хотілося намалювати Житомир якось по-іншому, сучасно. А я пишу експресивні роботи»

Наташа «Зазвичай Даша надіває білий халат, як медик. І пише яскраві роботи з кислотними кольорами. (Сміється) … У нас буває «затишшя», але коли з’являється замовлення, віддаємось на всі сто відсотків. Потім ми як вичавлені лимони – ані сили, ані енергії, і можемо день лежати. Потрібно ж відпочивати! А вже після відпочинку знову з’являться натхнення»

Даша «Я можу послухати якусь музику, подивитись кліп, фільм. І тоді вже щось приходить, але найбільше мене надихають люди. Я вважаю, що більшого скарбу не існує, ніж цікава людина: як людина себе виражає, як спілкується… Людей багато, а от щоб цікава, щоб вирізнялась одна від інших! Ти на неї подивишся і можеш зловити якійсь колір. Глянеш, як вона сидить — і можна знайти мотив, який переформовується, щоб бути втіленим в образ»

«найбільше мене надихають люди»

Наташа «Придумати велосипед неможливо, ти просто можеш показати власний погляд на річ. Аналізуєш, пропускаєш через себе — і робиш. Ми робимо щось, а нам потім показують, що нас вже копіюють. З одного боку, це приємно: люди дивляться, надихаються і роблять інакше … В принципі, в Житомирі можна запускати нові тренди. Треба не боятися, бути собою і втілювати щось нове»

Даша «Коли ми шиємо речі, у мене є чуття. Напевно, воно природне: хочеться бачити саме такий колір. Ти його обираєш, а потім хтось каже, що це і є модні тенденції. Я завжди себе зупиняю на тому, що треба керуватися власними почуттями та слухати те, що у тебе всередині. От колись ми зробили стійки для фотографування. Так, це була якась новинка, але ми навіть не сподівались, що вони викличуть справжній фурор. Можливо, це колись і було давним-давно, бо ми знайшли таке на бабусиних старих фото: так само люди фотографувались, вставляючи у картину обличчя. Але ми переформатували, додали деталей і вийшло щось нов»

Наташа «У нас завжди була підтримка від мами. Вона казала: «Куди ви хочете, дівчата, йдіть і записуйтесь». Я також мала бажання займатись мистецтвом, але після дев’ятого класу пішла зі школи. Переді мною стояв невеликий вибір, бо мені порекомендували йти на медичну спеціальність. Сім років я провчилась у Житомирському інституті медсестринства (прим. ред.: зараз Житомирський медичний інститут), закінчила магістратуру з відзнакою – «червоним» дипломом, і мене залишили працювати. Але потім я прийняла рішення: на даний момент пов’яжу своє життя з мистецтвом, бо мені дійсно саме це й хочеться робити»

«У нас завжди була підтримка від мами»

Даша «Нам бабуся по татовій лінії казала, що її дядько купюри малював. Каже: «Ви в нього!». Ну, да, він гроші підробляв (Сміються)… Наша старша сестра дуже полюбляла шити. Ми її завжди просили щось для ляльок пошити, бо колись купувати те, що подобалось, було неможливо. Вона робила піджачки, капелюшки. Це мене з дитинства цікавило. Потім, коли підросла, вже сама для своїх ляльок щось фантазувала. шила. Сестра й досі малює, але мистецтвом не займається»

Наташа «В дитинстві мама заохочувала: «Якщо будеш гарні оцінки приносити, я тобі наприкінці тижня куплю розмальовку». Вона купувала олівці, фарби, і у мене стільки розмальовок було! Я трошки ходила у художню школу, а потім перестала. А сюжети я брала з мультиків – принцес малювала»

Даша «Наташа вчилась у «меді», була тиха, скромна дівчинка. Але мені весь час здавалось, що вона має бути актрисою чи моделлю. У неї ж така зовнішність! Я побачила оголошення про конкурс краси і сказала: «Йди». Ми самі робили костюми для конкурсів. Костюми ж були такі дорогущі, а у нас студентська стипендія. Ми сідали вночі й робили самі якісь штуки. То ми туфлі розмалювали, то купальники розшили у патріотичні кольори, віночок зробили зі стрічками. Потім до мене дійшло, що можна розписувати речі. Тобто фактично ти носиш на собі картину ручної роботи. Зараз цього більше, а тоді ще такого не було. Сказала всім знайомим, хто хоче собі мати таку штуку, щоб приносили одяг. Намалювали, Наташу взяли за модель, а подруга допомогла це все відфоткати… Ми не хотіли робити «масовку», хотілося, щоб це була твоя річ, нами придумана, на певну людину шита і нами ж розписана. Потім я узнала, що моя одногрупниця шиє. Я зробила їй декілька замовлень, а вона сказала: «Приходь, будемо тут разом». Так ми й почали, тепер маємо наші речі – бренд «By Gabruk». Ми відшивали музикантам Дана Балана, знайомим в Італію, в Америку»

Даша «У березні ми їздили у Саудівську Аравію, в місто Ер-Ріяд. Там проходив фестиваль «Camel Fest». Ми попали у команду, яку створила Наталя Гладій. Ми їздили представляти Житомир на фестивалі кочівників. Там стільки всього відбувалось!… Команда з України складалась з дванадцяти людей, і кожна людина робила свою роботу. Ми представляли три номінації «Етно Дім», «Фешен Шоу», «Костюми». Я навіть виходила на подіум. Ми там справили враження: коли сходили зі сцени, на нас так дивились – мало не молились»

Наташа «Я багато бачила за кордоном, але ніколи не розуміла, чим я буду там займатись. А тут я прекрасно знаю, що коли я встану зранку, піду на роботу, то буду робити те, що я хочу. У мене є свої плани, тут я знаю все! Житомир для мене – чистий лист, на якому можна малювати-творити, він мені рідний і свій»

«Я багато бачила за кордоном, але ніколи не розуміла, чим я буду там займатись»

Даша «Навіть із Саудівської Аравії хочеться повертатися в Житомир. Я там не змогла б – криком би кричала. Там жінки інакше живуть — через один невеликий отвір на життя дивляться (прим. ред.: більшість жінок у Саудівській Аравії носять тарху – чорну хустку, яку пов’язують на голову, залишаючи відкритими лише очі)»

Наташа «Раніше ми проводили майстер-класи для різних дітей. З неблагополучних сімей також. Діти зі звичайних сімей балувані, їх треба весь час «кружити»: доводити, що те чи інше може бути для них цікавим. Дуже часто вони нічого не хочуть, окрім як «у телефоні сидіти». А дітям, які нічого не бачили, все цікаво, вони за все вдячні. І це дуже вражає»

Даша «Благодійність не може бути примусовою, не може бути так: «Давай, бо ти повинен». Але якщо ти бачиш, що комусь потрібно, навіть якщо мова про дрібниці, а тобі є що віддати, — віддавай. І це має жити у кожному! Якщо я, наприклад, маю знання, то хочу поділитись. Навіть-от я вмію писанки малювати, то проведу майстер-клас — навчу дітей»

Наташа «Місто у нас не дуже велике, і люди, мабуть, не зовсім звикли бачити нове. Коли ти починаєш виражати себе якось по-іншому, на тебе дивляться, а впенвненності, чи сподобається це, чи потім будуть наслідувати, немає. Але ж зараз молодь дуже класно одягається, має відчуття смаку, стилю… Тому, здається, і до нас нове потроху приходить»

Даша «Ми абсолютно спокійно ставимось до конкуренції. Те, що у тебе всередині, ніхто не відбере. Як без конкуренції? … Коли її немає, немає розвитку. Так ти на когось подивився і думаєш: «Треба йти вперед». Ми з нашими житомирськими модельєрами спілкуємось – у всіх різні речі. У них свій продукт, у нас — свій»

Наташа «Конкуренція – це добре. Треба радіти, надихатись, піддивлятись трохи… І що з того, що багато модельєрів? Класно, що люди живуть тим, ким вони народились, що вони роблять те, що вміють… Ми думали про назву бренду, Даша навіть візитівки пішла замовляти. По дорозі зустріла подругу, а та сказала: «Ну нащо вам вигадувати? У вас прикольне прізвище. Так і назвіться – «Gabruk». Даша дзвонить мені й питає: «Що думаєш?». Я погодилась: «Давай так». Тепер так і говоримо: «Надінь ту сукню «By Gabruk»

«Конкуренція – це добре…Класно, що люди живуть тим, ким вони народились, що вони роблять те, що вміють»

Даша «Насправді, якщо бути чесними, сьогодні може бути добре, а завтра — не дуже. От як лишитись на плаву, якщо ніхто не підтримує? У нас закликають молодь не виїжджати. Мене вже 300 разів запрошували, і я могла виїхати! А ми тут, вдома, створюємо, хоч на це все треба кошти. У нас є класна тема: ми хочемо робити речі з принтами, малюнок підбираємо під одяг. А як займатись? Майстер-класи проводити, картини писати? Все ж вкладається у матеріали. Чекати, що потім відгукнеться? От тому багато талановитих людей виїжджає. Борються-борються, а потім руки опускають… Ми поки працюємо. Зараз мріємо про свій шоурум, щоб наші роботи були масштабно представлені»

«мріємо про свій шоурум, щоб наші роботи були масштабно представлені»

Наташа «Житомир для мене свій, ти тут так себе відчуваєш, здається, можеш із закритими очима на «вєліку» їздити. Але хочеться бачити тут більше радісних і щасливих облич, щоб люди звідси хотіли виїжджати лише побачити дещо інше для життя, для зростання, а жити хотіли тут. І тут починати щось нове»

Текст записала Оксана Давиденко
Фото: Марта Яроцька

5+

Вас це може зацікавити