Facebook icon Instagram icon

Дмитро Сліпаченко: «Насправді гумор – це дуже серйозно»

#Люди 26 Лютий, 2019 Автор:

6+

Ви дивитесь «Лігу сміху»? Більшість житомирян дасть позитивну відповідь на це питання. Секрет простий: житомирська команда «30+» увійшла у сезон-2018 та достойно конкурує з такими «гумористичними монстрами» українського шоу-бізнесу, як «Відпочиваємо разом», «VIP Тернопіль», «Вінницькі» та багатьма іншими. Нам закортіло отримати відповідь на банальне питання: «Яке воно, зіркове життя?» За відповідями Zhytomyr.Travel звернулись до Дмитра Сліпаченка, одного з акторів команди «30+»

«Я не дуже публічна людина. Тут взагалі треба знати міру. Дехто хоч чесно говорить, що заробляє цим: «Я блогерка, й усім своїм підписникам несу інформацію». Ну видно ж, коли людина створює просто дурне шоу, яке одразу можна розпізнати. Я не хотів би безглуздо виглядати – краще менше, але краще»

«Колись я приїхав в Житомир на навчання, потім тут зустрів свою дружину. У нас багато спільного було: університет, КВН. Причому ми довго були знайомі, близько п’яти років. Потім зрозумів, що ось поруч людина, про яку ти майже все знаєш. І все зійшлось»

«Свого часу ми з дружиною працювали в «Артеку», знаємо як до дітей ставитись (Сміється). Але у нас ніколи не було такого, що мама тільки дитиною займається, а батько тільки заробляє. У нас єдина проблема – брак часу. У мене мало вільного часу й багато ненормованих всіляких штук, але за можливості ми завжди проводимо дозвілля разом. У нас є ролики, є ігри «Ліги сміху» команди «30+». Син однокласників своїх агітує на канал підписуватись й дивитись на You Toube» (Сміється)

«В принципі, я не набожна людина, але бувають знакові історії. Колись давно з друзями працював у Данії, мав їхати у відпустку в Україну і по дорозі потрапив у аварію. Хлопці, котрі в іншому авто їхали позаду, сказали, що фільм «Форсаж» відпочиває: нас крутонуло конкретно. Мені сказали , що дивом все нормально закінчилось. А потім біля керма я побачив дві іконки. Вони лежали у бардачку, а викинуло їх на кермо якимсь дивним чином. От такі «знаки»

«Цього року після закінчення сезону нас запросили взяти участь у турах. Ми їздили по містах України – близько 20 університетів й 16 міст. Який я висновок для себе зробив? Треба припинити говорити, а тим більше вірити у те, що Житомир – місто, гірше за будь-яке інше в Україні. Це неправда! Ми поїздили по всім обласним центрам, і я вам скажу, що більшість міст «нєрвно курять у сторонці». Ми дуже гарні, у нас все непогано, є цікаві зміни у місті, є активні люди»

«30+» – така категорія людей, яким в принципі байдуже, чи поправився ти після свят або ні»

«У нашої команди аполітичні жарти, але це не можна вважати принциповою позицією. Це просто органічність того гумору, який ми придумуємо і який нам подобається. Наш гумор так і називається – «Жизня». До того ж редактори «Ліги сміху» нас направляють саме в цю сторону. Іноді ми готуємо номер, приносимо редактору, а нам кажуть: «Ні, чуваки, вам повірять, якщо ви будете у своїй темі». Дитина, мамка, лайфхаки життєві – це наше»

«30+» – така категорія людей, яким в принципі байдуже, чи поправився ти після свят або ні»

«Наша аудиторія – «30+». Цей проект цікавий, бо зачіпає багато соціальних верств: і молодь, і батьки. Навіть ті, хто раніше не дивився «Лігу сміху» тепер дивляться – себе у наших жартах впізнають»

«Класна історія сталася з нами на новорічному ярмарку. Ми з дітьми та друзями пішли прогулятись, а там якісь солодощі продавали. Ми підійшли, замовили дітям. А продавчиня дає нам наше замовлення, потім ще одне додатково й говорить: «Хлопці, «30+», це вам. Дякую вам за ваші жарти. У нас точно таке у сім’ї робиться, коли його мамка приїздить». Нам сподобалось, відмінний початок! Ми пішли до шашликів зі сподіваннями, що схема й там спрацює (Сміється). Але ні, там мене вже не впізнали» (Сміється)

«Я дуже люблю свою роботу, кайфую від віддачі, коли жарт заходить, коли є емоції. Специфіка у тому, що завжди треба шукати щось нове. Причому треба шукати у щоденному житті, треба бути спостережливим, більше занурюватись у тему, адаптуючи її до подачі. Іноді жарт сам «стелеться», а іноді його складно знайти. Особливо,якщо хочеш зробити краще, ніж було. Тому є багато процесів, над якими треба працювати. Насправді гумор – це дуже серйозно»

«У мене є чітке правило: на роботі алкоголь я не вживаю ніколи, навіть із найкращими друзями. Це табу. Я знаю багатьох талановитих хлопців, які, на жаль, пішли з цієї сфери саме через алкоголь»

«Коли ти любиш свою роботу – а я її дуже люблю, ти хочеш робити її краще. Фішка проста! І якщо ти починаєш думати про те, як зробити краще, уходить багато часу. А це означає, що менше часу ти витратиш на себе, на сім’ю. Іноді мої вечори проходять так, що я у своїй кімнаті готуюсь до виступів. Так може бути впродовж тижня, щоб у вихідний я нормально міг відпрацювати»

 

«Чого гріха таїти: для багатьох з нас виступити у вищій лізі і «попасти у тєлєк» – заповітна мрія. Вадік Новицький дуже часто любить повторювати, що наша мрія здійснилась. Але коли ми відіграли сезон, то зрозуміли, як то насправді важко. Ми у роз’їздах, не живемо вдома. У студентських команд все ж таки інший ступінь відповідальності, ніж у нас. У нас же дзвінки: «Коли ти будеш? Ти виніс сміття? У нас немає води». Умовно кажучи, «битовуха». І ми не припиняємо дякувати нашим дружинам за розуміння! За те, що вони дають нам можливість реалізувати себе після «тридцяточки», що допомагають робити ті речі, які ми не встигли зробити раніше. А після тридцяти вже дуже важко вириватись з зони комфорту: розумієш, що є сім’я, дитина, усталений щоденний маршрут, план на рік, місяць. А тут з’являється «Ліга сміху», і ти маєш себе повністю переформатувати, приділяти менше часу проекту під назвою «Сім’я». Ще тури! Ми й не думали, що будемо їздити у тури, виступати у кайф, отримувати задоволення. А наші дружини будуть це приймати й говорити: «Давайте, вам же це подобається»

«Зараз дуже багато роботи – ми пройшли у новий сезон. Треба готувати матеріал, щось думати, створювати номери, підшукувати різні варіанти. Мабуть, треба на базар сходити – пошукати натхнення»

«Наші дружини «в темі» – вони ходили на заходи, майже всі самі грали у КВН. Складно сказати, що у шлюбі найважливіше – все головне, у сукупності. Важливо, щоб було відчуття щастя, спокій у душі. Завжди треба розмовляти, висловлювати власну точку зору, розуміти, що кожний по-своєму правий. Десь чув твердження, що людина з віком втрачає почуття гнучкості, здатності до компромісу. Тому складно переконувати людину, коли вона стає старшою, коли світогляд фіксується на чомусь конкретному. Мені здається, що запорука щасливого життя – у гнучкості, у вмінні розуміти й сприймати те, що робить інша людина»

«Ми брали участь у створенні ролику до Дня міста. Автор ідеї – Дмитро Косіщев. Вона проста, але в Житомирі виглядала дуже прикольно. Мова йшла про заводи, фабрики або стартапи, які для пересічних житомирян видаються незвичними. Ми знімали «Євроголд», де роблять дошки для серфінгу та продаються «за океан» – Америка, Австралія. Ми знімали про яхти, які теж роблять в Житомирі. І це чиста правда! Яхти морські, не для Тетерева ж, може десь для Монако (Сміється). Житомир зовсім не сірий. Це стереотип!»

«Важливо, щоб було відчуття щастя, спокій у душі»

«Мені дуже подобається вислів вокаліста групи «Aerosmith» Стівена Тайлора, який стверджував, що коли ти скромний, завжди даєш можливість іншим людям бачити тебе новим. Я б від себе додав, що «зіркове» мерехтіння дуже швидкоплинне, а тому краще залишатись простим і скромним. Те, що ми робимо, не претендує на «зірковість». Це швидше вдала реалізація можливості займатись улюбленою справою, творчістю. Завжди хотілось, щоб це хтось побачив, визнав. І мабуть, «Ліга сміху» – втілення саме таких речей»

«Мене дивує, коли зі мною хтось хоче сфотографуватись. Звичайно, це дуже приємно, але завжди шуткую: «Ні, я просто схожий на того хлопця». До речі, у команді я не центральний актор, у мене трохи інше амплуа – «роздаткове». Але якщо пізнають, це приємно»

«Не знаю, як би склалося моє життя без КВН, треба згадувати часи, коли я тільки починав. Якби у вчителів була гарна платня, швидше за все я міг би стати вчителем української мови та літератури. Мені після практики в «Артеці» прийшло направлення в одну з кримських шкіл. До речі, вона була на той час дуже прогресивна, з ультрасучасним обладнанням. Направлення прийшло на університет, і при врученні диплому ректор сказав: «А один сокіл від нас відлітає». (Сміється) Оскільки я навчався «на бюджеті», мав відпрацювати декілька років. Пропрацював там деякий час, а потім зателефонував Вадим. От якби він мене колись не покликав із собою, я б працював у школі»

«У студентські роки я підробляв барменом, але точно знав, що це не мій «флагманський» стиль. Потім декілька свят провів у друзів, мені сподобалось. Важливо, щоб людям, яким ти довіряєш, теж сподобалось і вони сказали: «Чувак, у тебе це класно виходить». З часом я почав ставитись до проведення святкових заходів професійно. Причому переломним був 2009, коли керівниця ресторану «Анна» Ольга Станіславівна в мене повірила. Я можу їй подякувати, бо вона дала мені майданчик, дозволила працювати, а я отримав можливість заробляти гроші. При цьому рекомендувала гоять і говорила: «Хлопчик хороший». Це дало можливість повірити в себе і хобі переросло в улюблену роботу»

«Фастів – ковбойське місто. Тому батьки раділи, що я поїхав з міста й почав працювати. Вони позитивно поставились до мого рішення не повертатись, розуміли, що у мене в оточенні цікаві люди. Я познайомився з Наташею (прим. ред. – тепер це дружина), з’явився КВН, й батьки побачили, що у мене все добре. Хоч класичну фразу «КВН тебе не нагодує» я також від них чув»

«Я не знаю, чи готовий я зараз займатись з молоддю, передавати якійсь досвід. Напевно, людина, котра цим займатиметься, має бути певною, що вже всього досягла професійно. Це не про мене: мені ще є куди зростати і чому навчатись. Можливо, це просто страх відповідальності, не знаю. Принаймні поки що я про це не думав»

«Якби у кіно покликали, пішов би. Фішка у досвіді: будь-який досвід – крутий. Головне, щоб він був усвідомленим і зрозумілим. Якщо під час знімання ти отримуєш знання, які допомагатимуть надалі, – ок. Ми часто знімаємо невеличкі відео про наш колектив, й під час знімання пригадуємо різні історії, які відбувались на майданчиках, епізоди з «Ліги сміху», те, як інші люди працюють, як правильно розподіляють ролі, як організовують роботу. Маючи досвід, значно легше втілювати заплановане. Тому у кіно я б знімався»

«Яким буду через п’ять років? Без «животика» (Сміється) Вже почав ходити у спортзал і навіть бачу, який стрункий вигляд скоро матиму. Ще я бачу себе із закінченим ремонтом. І з якимось стартапом. Я думаю, що організую щось таке, що буде функціонувати без моєї безпосередньої участі. Мені здається, це мрія будь-якої людини»

«Можливо це банально, але коли все заходить у глухий кут або багато чого навалюється, ми з дружиною просто збираємось та їдемо у ресторан, щоб смачно поїсти. Важливо, щоб смачно. Ми годинку спілкуємось, вечеряємо, і я розумію, що все добре, все окей. Якихось незвичайних речей, типу медитацій або усамітнення для зняття стресу, я не роблю – все банально. Якби можна було ще сказати, що стресу немає… Бо він стає настільки звичним, що ти навіть не відчуваєш де стрес, а де – ні»

«Головне – позитивне сприйняття світу»

«Головне – позитивне сприйняття світу. Дуже близька зараз тема про зміну парадигм і просто про важливість позитивного мислення. Важливе розуміння того, що у порівняльному ряду у тебе все «офігенно». Якщо ти відчуваєш, що у тебе проблеми, треба просто згадати інші приклади, які, на жаль, існують, і тоді все повертається на свої місця»

«Я з Фастова, але Житомир я люблю більше. Досить швидко зрозумів, наскільки мені тут комфортно, скількох людей я знаю. І тепер навіть не уявляю, як би жив у маленькому Фастові»

Текст: Оксана Давиденко
Фото: Марта Яроцька

6+

Вас це може зацікавити