Facebook icon Instagram icon

Дубищенський млин. Бувальщина

#Місця 5 Вересень, 2020 Автор:

1+

Деякі наші села мають історію, яка тішить цікавими фактами і чудовими розповідями. Сьогодні саме про це

Триста років тому на Волині, трохи північніше Чуднова, існував великий дубовий ліс. На його мальовничих галявинах в XVIII столітті поступово виникло село, яке отримало промовисту назву Дубище. По обох берегах річки Тетерів, яка протікала лісом, оселялись люди, будували собі житло та обробляли землю. Була на лівому березі вулиця, яка починалась на півночі від місця, де у Тетерів впадає ліва притока Будичина та перетинається ще з однією притокою, яка називається Хвосою. У той час вулиці сполучались дерев’яним мостом, збудованим на кам’яних підпорах.

За мостом стояв знаменитий в окрузі Дубищенський млин – свідок минулих часів. Коли збудували його, достеменно невідомо. Це загадка, але старі люди кажуть, що існував він вже понад 300 років тому. Колись споруда мала п’ять поверхів, а майстри-очевидці розповідали, що під час ремонту стін бачили цеглу, виготовлену 1600-го року в селищі Грем’ячому. Далеко линула слава про борошно та різнокруп’я, змелене в Дубищах. Тут виготовляли навіть «нулівку» – особливо тонко змелену муку неперевершеної якості. Завдяки використанню передового на той час обладнання за п’ять-шість годин на млині переробляли щонайменше шість тонн зерна.


У двадцяті роки минулого століття, у період нової економічної політики, що залишилась в історії під назвою НЕП, млин взяв в оренду підприємець, німець за походженням. За змелене зерно хазяїн брав плату – «мірчук», або ж п’ять кілограмів зерна за один центнер. Це забезпечувало рентабельність роботи та дохід кмітливому власнику. Поруч із млином звели дерев’яний зерносклад, від якого для зручності обладнали вузькоколійку. На жаль, за декілька років нову економічну політику згорнули, підприємців розігнали й почали переслідувати, а склад розібрали. Його залишки у вигляді будівельних матеріалів передали в сусіднє село Тютюнники для спорудження школи. Млин відтоді став державним. Не оминемо ми й тих, хто працював тут. Певний період директором млина був колишній співробітник радянських спецслужб знаменитий Тойво Вяхя, відомий під псевдонімом Іван Петров. Про нього та його діяльність написав книгу житомирянин, письменник Лев Нікулін. Навіть був знятий художній кінофільм під назвою «Операція «Трест».

Тойво Вяхя, відомий під псевдонімом Іван Петров

Під час другої світової війни та нацистської окупації села млин також працював. Цікаво, що місцеві партизани примудрялись під покровом ночі іноді вивозити з нього муку для своїх потреб та підтримки жителів. У повоєнні роки млин став культурним центром села – тут діяли клуб, сільська бібліотека, були навіть кіноустановка та радіоприймач. На той час це було великою рідкістю. Сюди приїздили відомі спортсмени, артисти з Житомира, Києва та інших великих міст. А у 1964 році знімальна група з Одеської кіностудії навколо млина та всередині створювала яскраві епізоди художнього фільму «Дочка Стратіона» за мотивами повісті Василя Земляка – письменника, сценариста, який довгий час жив і працював в Житомирі.

Фото з презентації культурно-мистецького проекту «Земляк і земляки» в центральній міській бібліотеці імені Василя Земляка (фото Л. Шрайбікуса)

Мешканці села завжди залюбки збирались біля млина, тут можна було дізнатися про події, що відбувалися в країні та за її межами, взяти участь в різних розвагах або навіть у речовій лотереї. Але часи змінюються: після об’єднання Дубищенського та Новочуднівського колгоспів млин спинили, клуб поступово втратив привабливість та перестав цікавити жителів, з часом міста тут стали занедбані. Пройшло багато років, аж коли в травні 1989 року в місцевій газеті була надрукована стаття журналіста Леоніда Сусола про старий млин. У ній автор зібрав думки й побажання тих, хто працював тут і пам’ятав історії, пов’язані з Дубищенським млином. Всі вони закликали зберегти місцеву пам’ятку для нащадків, шкодуючи, що через людську байдужість руйнується історична і культурна спадщина. Тоді місцева влада не дослухалась: у 1998 році млин розібрали, а за розпорядженням голови колгоспу дерев’яні залишки роздали селянам на паливо чи для будівництва.


Попри те, що минули десятки років, жителі Дубищ про пам’ятку не забувають і часом, телефонуючи комусь, кажуть: «Зустрінемось біля млина». Місцеві без геолокації зрозуміють, де ви, якщо скажете: «Я уже минув млин»…
Ось таке життя крутилось навколо старого млина, який тепер можна бачити лише на пожовклих фото або у кадрах старої кінострічки…

Текст: Вікторія Данилюк
Фото з відкриих джерел

1+

Вас це може зацікавити