Facebook icon Instagram icon

Ілля Грицанюк: «Я дуже ціную, коли люди люблять світ і все, що навколо»

#Люди 12 Травень, 2019 Автор:

2+

Що потрібно для започаткування гарної ініціативи? Насамперед, бажання й натхнення, але їх навряд чи вистачить, якщо немає приміщення чи команди. «Навколокультурний простір» – місце, що дуже швидко стало центром багатьох ініціатив, як досить відомих, так і зовсім нових. А очолює його Ілля Грицанюк – громадський активіст зі стажем та купою креативних ідей. І ще величезним почуттям гордості за місто, у якому ми живемо

«… Коли я навчався в 11 класі, в Україні активно почало впроваджуватись учнівське самоврядування, і я зрозумів, що треба починати зміни на своєму рівні. На той час мене не влаштовував формат залучення учнів до шкільних активностей чи відзначення свят. Ніяк не міг зрозуміти, для чого збирати людей у великій залі «для галочки», якщо можна було б зробити щось таке, що дійсно цікаво учням. Самоврядування – це інструмент, завдяки якому в школах і навчальних закладах можна було щось реально змінити. Воно дало поштовх для того, щоб ми самі могли приймати рішення на своєму рівні. Тоді ми самі почали вирішувати, до яких активностей долучатися, а які створювати»

«Нормальні люди – це ті, у кого є дві руки, дві ноги й голова на плечах. Це ті, які не плюють собі під ноги і не кидають самі навколо себе сміття,не кажуть потім, що хтось винний, що влада погана. Це ті, хто не лізе переходити дорогу де попало, коли до пішохідного переходу 20 метрів, а їм отут треба перейти. Нормальні люди – це ті, які поважають один одного і хочуть жити на своїй землі. Добре жити. І самі роблять все для того, щоб жити добре»

«Мене у свій час змінила Помаранчева революція у 2004 році. Мені було 17 років, і тодішні вибори стали моїм першим голосуванням. Я тоді зрозумів: коли ти позбавлений права обирати або коли за тебе обирають, фальсифікуючи результати виборів, – це страшно. Люди мають жити у вільній країні, де вони можуть вільно висловитись, вголос сказати: «Я хочу саме так». І якщо це каже переважна більшість людей, то і має бути саме так»

«Людина врешті решт може багато без чого обійтись. Я не виключення, але, напевно, не зміг би без кави та інтернету. Причому інтернет для мене – не розвага, а засіб комунікації зі світом. Ще не міг би обійтись без можливості спокійно вийти на вулицю і робити те, що хочеться, без свободи зібрань і свободи слова – ці речі для мене дуже важливі. Дивлячись на те, що відбувається «у паралельних реальностях» – у сусідніх країнах, коли людей загрібають за те, що вони плескають в долоні чи приносять паперові кораблики, розумієш, наскільки це страшно. За це ми стояли у 2014 році, за це стоятимемо завжди»

«Нормальні люди – це ті, які поважають один одного і хочуть жити на своїй землі. Добре жити»

«Коли з Ірою (прим. ред. – дружина Іллі) планували створення сім’ї, добре розуміли, що ми окремі люди із власними переконаннями, причому не завжди однаковими, що у нас є багато спільного, але є деякі розбіжності, в тому числі і в ідеологічному плані. Ми прекрасно розуміли, що кожен з нас, на той час ще громадських активістів, має свої проекти, напрацювання, напрямки роботи. Я завжди займався якимись мистецькими чи екологічними проектами, Ірина – неформальною освітою, що я тоді називав «дуже заумними штуками», розробкою якихось стратегій. Ми це добре розуміли, враховували і поважали. Зараз я радію Іриним успіхам, я взагалі завжди радий, коли люди чогось досягають»

«Вдома у нас немає чіткого розподілу обов’язків: хто що може, той і робить. Я не вважаю себе феміністом, але я за рівні права жінок і чоловіків. Не знаю, чи готовий я виходити і гучно про щось заявляти, але люди мають робити те, що вони можуть, вміють, а головне – хочуть, а не те, до чого їх змушують соціальні стереотипи»

«Я вмію готувати, з тістом управляюсь – пік пироги, піцу. Люблю готувати картоплю з салом: кладеш на вогнище такий великий диск, на нього сало, картоплю, потім овочі – все найкраще. І виходить така страва! Ще вмію готувати куліш. Пробували різні рецепти, але потім визначились зі своїм і вже по ньому готували»

«Нашу дитину ми не караємо, а пояснюємо: можливо вона просто не знала, що те чи інше не можна робити. Нам варто пояснити, чого саме робити не слід. Якщо можна зробити щось безпечно для здоров’я, ми даємо їй це робити так, як вона сама розуміє. Ми одразу домовились, що розетки, електроприлади – не іграшка»

«Декілька разів я робив зауваження людям на вулиці, коли батьки сварили своїх дітей, але отримував у відповідь дуже багато негативу. Це важка тема, я не знаю, як з цим бути»

«Ми дуже багато журилися з того, що в Житомирі немає незалежного концертного майданчика, немає місця, де можна було б займатись. Ходили, шукали, дивились списки приміщень, які можна взяти в оренду, але нічого не було – тільки захаращені, напівзакинуті приміщення. Тоді ми знайшли людей, які розповіли нам про споруду, де зараз знаходиться «Навколокультурний простір», про всі проблеми, з якими ми могли стикнутись. Ми визначились з ціною, і вперед. Взимку ми не замерзли, у нас є вода, світло, а головне – до нас долучилось багато класних людей»

«Я дуже ціную, коли люди люблять світ і все, що навколо. Тоді вони не роблять поганих речей»

«Є чітке визначення корупції – це зловживання службовим становищем у власних цілях. Насправді це дуже об’ємне поняття, бо корупція стосується не тільки тих людей, які при владі. Корупція може бути скрізь… Звичайно, на побутовому рівні, коли це не стосується держави чи муніципального сектору, корупцію викорінити важко, але на рівні держави можна. І боротися треба за те, щоб люди розуміли не тільки свої права, а й систему розподілу обов’язків по державним структурам. Головне, щоб розуміли, звідки в державі беруться кошти, бо держава – не щось абстрактне, це їхнє; що вони за послуги платять і їх отримують, а красти у себе нелогічно… На це потрібно багато років, 27 – це дуже мало, особливо після 70 років окупації, доносів на сусідів, тотального винищення української еліти. Можливо, коли виростуть наші діти, вони будуть розуміти, що треба примножувати те, що є. Тоді і будемо нормально жити»

«Наша мета – залучити людей до спільної творчості»

«Мене колись не взяли у шкільний хор, і після того дуже довгий період музика була мені нецікава в принципі. Потім вже з’явилась гітара, я навчився на ній грати, але це займало багато часу – тоді у мене вже були якісь громадські активності… І от тоді з’явились барабан і перкусія, які потребують менше часу для освоєння, аніж ті інструменти, де потрібно було вчити гами. Я навчився, все вийшло, і за декілька років на початковому рівні вже міг грати»

«ВулБа» – від фрази «вуличні барабанщики». Фестиваль «ВулБа» почався у далекому 2007 році як рух людей, у яких були барабани. Ми почали збиратись і разом вчитись грі, а у 2008 вирішили зробити «open air». Це був перший пробний фест,коли виїхали у Дениші і барабанили більш, ніж добу. Сподобалось! Тоді визначили дату і тепер вже багато років поспіль ми збираємось. Потім окрім музикантів чи поціновувачів цього дійства до нас приєднались «файерщики», художники, музиканти, які працюють в інших напрямках – ті, хто грає на електронних інструментах. Так утворився цілий рух «ВулБа», коли люди, які у повсякденному житті у більшості своїй навіть не знайомі, збираються і творять музику. На початку це була «ура»-ініціатива, а зараз вона вже перетворилась на проектну. У нас є команда, яка працює над фестом. Наша мета – залучити людей до спільної творчості. Тепер, коли фест перебрався у місто, ми набагато більше уваги приділяємо майстер-класам і барабанним колам, щоб люди не тільки могли послухати артистів, а й самі взяли у руки барабан чи якусь «дзвенілку» і спробували грати з іншими. Грати, як виходить, хоч ми всім кажемо, що у них виходить класно. Ці барабанні кола дуже подобаються дітям, я навіть знаю батьків, які купували потім своїм дітям барабани. Така спільнотворчість і є найголовнішою мотивацією, бо захоплення музикою – це дуже класно»

«Зараз відбуваються два проекти паралельно: фестиваль «ВулБа», який ми робимо з просвітницькою метою, щоб люди могли дізнатись про існування інших інструментів, а не тільки гітари чи фортепіано. Це локальна ініціатива, але прагнемо запрошувати людей з інших регіонів. Є мрія зробити «ВулБу» міжнародним фестом, бо поки приїздять з Києва, Харкова, Львова, Тернополя, Одеси. Коли ми робили це в лісі, до нас приїздили і з Росії, і з Білорусі, і англомовні гості були. Другий напрям фестивалю – це професійний музичний колектив. Спочатку ми грали просто так, що попало, а потім у якійсь момент зрозуміли: якщо нас запрошують і людям наша гра подобається, то треба робити це професійно. Придумали форми, композиції, долучили додаткові інструменти – використовуємо синтезатор, нормальну барабанну установку. Тобто зараз вже більш-менш професійний колектив»

«Мені дуже важко визначити своїх музичних кумирів. Колись у школі слухав «Pink Floyd» і «Depeche Mode». Це те, від чого й досі «пре». Ще «Акваріум» – це класна музика, і кожен альбом різний. Якщо взяти альбоми з розривом у п’ять років, то вони зовсім різні і по звучанню, по інструментах, і по наповненості, а іноді навіть й по жанрах… Є багато українських артистів, але «Брати Гадюкіни» – це те, що подобається завжди. З того, що з’являється – «Latexfauna», «Tik TU» та інші»

«Щоб колектив існував довго, потрібна мотивація, і в першу чергу внутрішня, щоб всім подобалась музика і були спільні погляди. Якщо колектив збирається на репетиції двічі на тиждень, але це, по суті, чужі люди, скоріш за все, колектив розпадеться. Якщо люди пройшли разом все, що завгодно, а не просто роблять музику, тоді колектив дійсно існуватиме довго»

«Щоб колектив існував довго, потрібна мотивація, і в першу чергу внутрішня»

«Мені подобається фестиваль «АТОМ». Для мене це не тільки музичне дійство, це тусовка, де можна навчитись нового, почути нові звуки, їх поєднання, побачити нові технології, як люди працюють. Цього року «АТОМ» проходив тут, у «Навколокультурному просторі», і я був залучений до його організації»

«Колись я долучився до скаутингу – пластового руху. У 2009 році в житомирському осередку ми вели гуртки, самі пластували. Потім була перерва, бо я зрозумів, що повноцінно займатись цим не можу: якщо берешся щось робити, то це має бути зроблене класно. Зараз «Пласт» знову відродився з новими класними людьми, і я цьому дуже радий»

«Я люблю всіх людей… Абсолютно всі люди класні, допоки вони живуть або у себе вдома за своїми правилами, або у світі – за загальноприйнятими. Коли починаються претензії на чуже, я не люблю»

«Завжди міряю ініціативи, які відбуваються будь-де, особливо за участі державних коштів, не тільки в розрізі їхньої крутості чи статусності, а й в розрізі вартості одного слухача. Наприклад, «АТОМ» – дуже дорогий по вартості одного слухача, але в Україні існує лише тільки один фестиваль такого ж рівня і таким статусом. Дуже круто для міста, в якому 300 000 мешканців, коли приїздять артисти з Європи, Японії і показують те, що буде в тренді післязавтра»

«Я думаю, що Житомир приречений стати культурною столицею України, ну, принаймні півночі України. У майбутньому бачу місто зеленим, активним, як і сьогодні, хочу бачити набагато більше конструктивного активізму. Місто розвивається, а значить і громада розвивається: люди перестали плювати на Михайлівській, перестали кидати папірці. Хоч дехто продовжує це робити, але оточення змінює людей»

Текст записала Оксана Давиденко
Фото: Марта Яроцька

2+

Вас це може зацікавити