Facebook icon Instagram icon

Інна Сугоняк: «Починати кожний день – це і є досягнення»

#Люди 1 Лютий, 2019 Автор:

3+

Ми, Homo sapiens, приймаємо сотні рішень за день, не замислюючись. От ви, наприклад, можете вибрати з багатьох варіантів той, про який потім не пожалкуєте? Наша співрозмовниця, Інна Сугоняк, завідувачка кафедри комп’ютерних наук факультету інформаційно-комунікаційних технологій ЖДТУ, – гуру прийняття оптимальних рішень. Причому у буквальному сенсі, тому що є кандидаткою технічних наук за спеціальністю «Системний аналіз і теорія оптимальних рішень». Від неї ми дізнались не тільки про оптимальні рішення, а й про те, що примушує людей забувати власний вік, про круті ВНЗ та багато іншого

«Яке моє найбільше досягнення? Я прокинулась. (Сміється) Мені здається, починати кожний день – це і є досягнення. Причому починати його з планами, з надіями. Це усвідомлення. Весь процес розвитку – це і є досягнення. Коли ти не зупиняєшся на тому, що ти вже досягла, а йдеш далі. От тоді, мені здається, й відбувається розвиток. Хоч завжди бувають сумніви: навіщо ти йдеш, для чого, чи треба йти? Чи може вже пора посидіти? Хоч мені здається, що такі питання здають собі всі, хто йде, хто намагається розвиватись. Хто не робить, той не помиляється»

«Іноді студенти йдуть не туди, куди нам хочеться, але це їхній власний шлях»

«Студенти завжди розвиваються. У них немає розчарування, безнадії, які притаманні людям старшого покоління. Іноді студенти йдуть не туди, куди нам хочеться,але це їхній власний шлях. Немає поняття «хороший» чи «поганий» студент. Просто є ті, які йдуть іншим шляхом. І все»

«Якось з дитинства у мене з математикою все складалось. І питань щодо вибору професії не було: розуміла, що це буде пов’язано з математикою. Ми приїхали в Житомир – це було останнє місце служби батька, і я знала, що буде фізико-математичний ліцей і моє життя буде пов’язано з комп’ютерами. Батьки у мене молоді, до техніки повністю адаптовані, тому все сприймали нормально – питань не було. Вони бачили, що дитині подобається математика і не подобається музика, тому не обмежували: «Подобається? Будь ласка!»

«Я щаслива людина. Щоб не наврочити. (Сміється) Сказати, що було щось, що збило зі шляху, – ні, такого не було. А що таке щастя? Кожний для себе сам визначає. Як такого, секрету щастя немає. Щастя – це коли ти знаходишся там, де ти хочеш бути; коли навколо тебе ті, кого ти хочеш бачити; все відбувається так, як ти хочеш. А може й не так, як ти хочеш, але принаймні тобі цікаво. Головне – відсутність того, що тебе засмучує, і можливість зробити щось новеньке»

«Все погане треба просто пережити. Коли переживаєш, значить маєш шанс змінити. Не обов’язково перечекати, просто пережити. Є ж такий вислів: «Якщо життя підкинуло лимон, робімо лимонад». Якщо не відбулось щось невиправне, то ніщо не має вибивати з колії, засмучувати. Звичайно, може бути пригнічення, сумніви, паніка, особливо коли якісь нові справи починаєш. От зараз ми відкриваємо нову спеціальність. Вона дуже цікава, але є паніка: як буде, що буде? І все одно ти розумієш, що треба йти й розвиватись. Ти дивишся на студентів і розумієш, що вони прагнуть нового, а це означає, що треба йти з ними»

«У нас крутий ВНЗ, ми молодці. Але порівнювати з іншими ВНЗ Житомира – це не зовсім вірно. Це все одно, що порівнювати зелене з гарячим або жовте з мокрим. Не можна порівнювати речі, що доповнюють одне одного. У нас є спільні задачі; інші задачі можуть різнитись, але робимо ми одне й те саме: збільшуємо кількість розумних, вдумливих людей. Головне в освіті – людина, яка може створювати, мислити, а не руйнувати»

«За що варто хвалити комп’ютерні науки, ІТ-сферу – це за те, що люди з цієї сфери розвиваються завжди, все життя. Те, що головне для мене у роботі, у кар’єрі, – все дається за допомоги ІТ-сфери, весь час ми розвиваємось, у нас нові прагнення»

«Зараз ми опановуємо хмарні технології, нові ігрові технології – це наш новий напрямок. Це створення програмних продуктів під хмарний сервіс. З’являються нові учні, що спеціалізуються на цих питаннях. От коли ви надсилаєте файл поштою, а він завеликий, його передає хмарний сервіс. І це все – завдяки програмному забезпеченню, яке необхідно створювати. Не боги ж створюють «хмари» (Сміється) Не боги створили google-документи. Все створили люди. Іноді невідомі, а іноді вони ходять по сусідніх вулицях. В Житомирі дуже багато кампаній займаються розробками для провідних фірм. Тому не факт, що якесь ваш улюблений додаток створив не житомирський розробник»

«Ми випускаємо «сирий матеріал», «напівфабрикат». Через три-п’ять років дивишся – ці талановиті люди стали дійсно спеціалістами»

«Складно виділити у нашій професії когось і не образити іншу знакову постать. Є класики на кшталт Роберта Нойса, який придумав мікропроцесори Intel, або ж математик Джон Фон Нейман, який придумав комп’ютер. Тобто це люди, які не відомі тобі як особистості, але ти знаєш, що вони зробили дещо, що дозволяє тобі сьогодні розвиватись і працювати. Є в ІТ-сфері люди, чиї історії сьогодні відомі, цікаві й пізнавальні. Навіть директори наших компаній дуже визначні. Але сказати, що є ідеали, на якого ти чимсь схожий, – ні. Є досягнення, які тебе цікавлять, є люди, у яких хотілося б вчитись»

«Є досягнення, які тебе цікавлять, є люди, у яких хотілося б вчитись»

«В історії розвитку комп’ютерної науки багато жінок. Власне, важко виділити «нежіночу» сферу, якщо відокремити те,що поєднано із домашнім вогнищем і побутом. Ми називаємо «жіночими» сферами те, що пов’язано з сім’єю або з доглядом: виховання дітей, готування їжі. Саме з цього розвиваються стереотипи. Так, можливо дівчаток на бухгалтерській спеціальності більше, ніж на технічних. Але особисто я не стикалась з ситуаціями, коли людині говорять: «Ви не підходите, бо ви жінка». Я чула жарти, я знаю, що про таке говорять, але особисто мені стикатись з такими ситуаціями не доводилось. Колись давно мене наша викладачка Надія Петрівна Каркополова навчала: «Жінка, яка входить у «чоловічу» сферу, має бути на крок попереду. Інакше вона не буде професіоналкою». Сьогодні я не думаю, що жінка має бути краще чоловіка, щоб отримати посаду чи роботу,але саме її думка примушувала мене вчитись і розвиватись. Я просто хотіла бути краще. У якійсь момент приходить питання: «А краще кого?» І ти розумієш, що не варто порівнювати себе з оточенням, треба досягати успіхів, які важливі для тебе, – наукова робота, дисертація, стаття, дослідження, здійснення проекту»

«Мені дуже подобається один з останніх проектів. Прикро, що тільки тестовий зразок зробили. Ціль розробки – проконтролювати стан школярів за допомоги фітнес-браслетів. Є серцевий ритм, є розклад уроків. І можна дослідити стан дитини у певний момент. Ми консультувались у спеціалістів, які сказали нам, що точний емоційний стан по пульсу дослідити не можна, але помітити певні зміни – так»

«Коли розробка отримує кінцевий вигляд, ти бачиш результат, ти відчуваєш себе якщо не щасливою, то принаймні задоволеною. Ти чогось досягла!»

«Дуже часто мій день починається о четвертій-п’ятій годині ранку. Це зовсім не страшно! Треба просто раніше лягати. (Сміється) Чому так рано? Так краще думати. Увечері думки вже тяжкі, погані, втомлені. З вечора людина мучить себе, обмірковує те, що відбулося. Думки, направлені на розвиток, свіжі,нові думки – це думки світанку. І це ніяке не диво, це певний режим. Я не завжди встаю о п’ятій ранку, але пізніше шостої точно не вдається» (Сміється)

«Не всі домашні справи я роблю сама. А як? Все сама може робити тільки людина, яка весь час вдома. Дуже багато часу забирає робота. Зараз, мені здається, значно менше сімей, де такий класичний розподіл обов’язків»

«Моя спеціальність називається «Теорія прийняття рішень». Іноді це прокляття! Коли ти хочеш чогось досягти, то в голові прокручуєш мільйон сценаріїв: «Що буде, якщо я це отримаю?» Потім ще мільйон: «А що буде у процесі отримання?» А потім ще про якісь страшні наслідки… І ти відчуваєш себе як герой відомої казки. Тому коли я йду до якоїсь мети, то спочатку розмірковую як отримати те, що треба, потім намічаю легкий шлях, який потім виявляється вельми не легким. (Сміється) А потім проходиш всі етапи»

«Я плани на день не складаю. Намагалась, але потім їх не читаю. Коли виконуєш проектні роботи, все одно прив’язаний до зустрічей, розкладів або дедлайнів. У будь-якому випадку є якійсь календар, де все це написано. Як правило у телефоні. Іноді ми думаємо, що носимо з собою телефон, але насправді це значно більше – тут ціла голова. (Сміється) Я користуюсь Googl-календарем, з блокнотами у мене не склалось. Є жарт старий про те, що програмістів й медиків навчають писати по окремим прописам. Я іноді сама не можу прочитати те, що написала» (Сміється)

«Всі обмеження дуже часто в головах у людей, аніж насправді»

«Програмування і жінка, дорожні роботи й жінка, споруди і жінка – що тут дивного? Є певні фізіологічні обмеження, наприклад, вага, яку ви не зможете підняти, бо у вас сил не вистачає… Всі обмеження дуже часто в головах у людей, аніж насправді. Небагато жінок, на жаль, готові повністю віддаватися роботі, забираючи від якоїсь іншої сфери свого життя. Хтось більше цінує час, проведений з дітьми, а може просто так історично склалось. В житті не може бути тільки робота. Іноді ми самі зупиняємось, коли перестараємось на роботі, і розуміємо, що пора зупинитись. Хоч у колег-чоловіків такого бажання не виникає»

«Я не «прогул очна» людина – віддаю перевагу статичному відпочинку або свідомому руху. Звичайні прогулянки мають бути із співрозмовником, тобто сама гуляти я не буду. Я більше полюбляю спільноту або цільовий похід. Відпочинок для мене – це подорожі, якщо прогулянки – то з сім’єю, заходи якісь, вистави. Люблю театр, точно більше, ніж кінотеатр. У кінотеатрі зажди чомусь виникає думка: «Чого я сюди прийшла? Чого мені вдома на канапі не сиділось?» (Сміється) А в театрі живі емоції, неприховані, відсутній екран. Після комп’ютерного монітора хочеться щось більш живе. Люблю спорт, басейн, хоч ніколи в житті не займалась спортом професійно. Я взагалі «малоспортивна» людина, але у певний момент розумієш, що рух – це життя»

«Я дуже люблю читати. Причому все підряд: від спеціальної літератури до пригодницьких романів. Книжки читаю переважно на гаджетах. Нещодавно перечитувала Ремарка. Колись я читала, ще у школі, а зараз перечитувала і дуже дивувалась. Дивувало те, наскільки перечитане відрізняється від того, що пам’яталось, наскільки по-різному сприймаються стосунки між людьми. Примусило замислитись. Це лякає, бо розумієш, наскільки я змінилась»

«Айтішники – вічні діти. Вони весь час граються, створюють іграшки. Ми нещодавно отримали ліцензію і відкрили новий напрямок – будемо розробляти іграшки зі штучним інтелектом, заглиблюватись у проблеми комп’ютерної графіки. Сучасна графіка дає просто приголомшливі можливості для розвитку. Я відчуваю себе дитиною в іграшковому магазині, в такі моменти свій вік не відчуваєш. Вік відчуваєш, коли тебе питають про улюблених учнів. (Сміється) Тоді ти розумієш: «Вася, Петро, Сергій, Олена, Тетянка, Катя… Боже, а скільки їх вже, улюблених учнів?» От в цей момент стає страшно за вік. А коли приходиш на роботу, тобі приносять іграшку і ти хочеш спробувати, вік точно не відчуваєш»

«В сучасному світі робота займає 60-80% часу. Коли нам цікава робота, ми лишаємось там, де вона є. Будь-яка робота має давати розвиток. Не можна працювати на одному місці довго, не можна працювати лише на одному місці, бо ви не отримуєте від того професійний розвиток, не бачите, як інші роблять таку роботу, як краще та цікавіше її можна зробити. Тому якщо є можливість розширювати свої професійні можливості, не треба відмовлятися»

«Одна з останніх розробок студентів – іграшка під назвою «Тролейбус». Виконавець Ващенко Влад, керівник Шатківський Віталій. Ігаршка – тренд у цьому році, хоч кожного року студентам є що показати. То систему управління маршрутами для таксі, то незвичайні системи відеонагляду – кожного року цікаві розробки. Цього року – тренажер-симулятор тролейбусу, який їздить по житомирських вулицях. Писалася ця іграшка студентом як тренажер для підготовки водіїв тролейбусів. Є руль, педалі, а ви імітуєте роботу водія тролейбусу. Люди зайшли, ви закрили двері, поїхали по вулицях міста, по наших маршрутах. Ці функції можна відключити, і коли грають діти, вони можуть з’їхати з дороги, проїхати по газонах. Для дітей це стає іграшкою. Деякі розробки наших студентів – одразу під замовника, деякі впроваджувались, а деякі лишились просто як гарні іграшки»

«Зараз говорять про «жорстоку» геймізацію, але ми у дитинстві також грали у гру «Козаки-розбійники», імітували гру луком та стрілами, у нас були пістолети. Єдине, чого нас не було, – візуалізація, яку дають сучасні ІТ-технології. Людей жорстокими не іграшки роблять, а інші люди. Жорстокі люди – це ображені люди. А ігри навпаки примушують замислитись, що жорстокість – це неправильно, погано, боляче. Ігри дають можливість повністю змоделювати ситуацію і побачити погані наслідки»

«Ніколи» – дуже страшне слово. Воно означає безвихідь. От сказати, що я ніколи чогось не зроблю… Якби була можливість повторити щось у житті, в основному я б зробила все так само»

«Якби була можливість повторити щось у житті, в основному я б зробила все так само»

 

«Я люблю Житомир за його розміри. Це місто, яке не пригнічує. Немає відчуття, що це маленьке місто, немає відчуття, що ти незрозуміло де опинилася. Цей житомирський затишок добре співіснує з людиною. І це я люблю. Не вистачає лише доглянутості й лиску. Хотілося б, щоб все довкола виглядало як різдвяна листівка. Це можна робити, це може бути мрією»

Текст записала Оксана Давиденко
Фото: Марта Яроцька

3+

Вас це може зацікавити