Facebook icon Instagram icon

Іван Лавренчук: «Інколи цікаві спостереження чи власні відкриття знаходилися серед міста»

#Люди 1 Квітень, 2021 Автор:

1+

Існує на Сході легенда, наче птахи не вміють сумувати. Є у них неоціненне – вічна свобода. Розчарувавшись, птахи відлітають високо-високо у небо. І летять доти, доки не від поривів вітру не висохнуть сльози – летять до нового щастя… Гарна легенда, чи не так? Не знаємо, ця чи інша надихнула Івана Лавренчука стати птахолюбом, але саме він розповів нам про надзвичайний світ птахів навколо нас, який у своєму буденному житті ми часто не помічаємо

«Насправді, від орнітології я далекий, бо не науковець і не маю спеціалізованої освіти Я проста людина, яка любить природу, але в якийсь момент у мене з’явилось захоплення – світ птахів. Почав фотографувати та відкривати щоразу нове. Для цього в англійській мові існують терміни «бьорвочинг» чи «бьординг», або «твітчінг», але мені ці назви не завжди підходять чи подобаються. Простіше сказати, що я спостерігаю за птахами. Можливо було б доречним мати своє визначення українською – «птахінг» чи щось типу того»

«Я проста людина, яка любить природу, але в якийсь момент у мене з’явилось захоплення – світ птахів»

«Захоплення птахами поглибилось після спілкування з чудовою людиною, фотографом Віктором Калінським, якого, на жаль, вже немає з нами. Слухаючи його розповіді про різноманіття птахів нашого краю і передивляючись чудові світлини, спочатку важко було повірити очам, що все це знаходиться поряд. З часом і сам вирішив спробувати зануритись у світ птахів навколо нас. А ще надихнули розповіді про птахів мого однокласника, який живе у Києві»

«Мене з дитинства, цікавить усе живе та світ навколо, прогулянки та велопоходи. Як можна не милуватись і не помічати моментів, які просто є. Захоплення птахами стало додатковим, дотичним до буденного життя. Тільки доводилось завжди мати з собою фотокамеру з телеоб’єктивом. Інколи цікаві спостереження чи власні відкриття знаходилися серед міста або під час роботи на дачі. Підіймаєш голову, а там щось кружляє. Придивишся – а це чорний лелека, ключ журавлів чи скопа, рідкісного пролітного птаха, який харчується рибою. Або десь почув цікавий спів чи свист в полі або лісі, прямуючи десь. Зупинився, придивився через об’єктив, клацнув, а там якась дрібна пташка, або й не зовсім дрібна. Наприклад, орябок або білоспинний дятел – «Червона книга України»

«Спочатку дуже важко було дізнаватися, який саме вид птаха побачив чи почув. Але зараз в Інтернеті багато інформації. Порівнював свої фото з птахами на різних ресурсах, на сайті «Птахи України». Якщо взагалі не виходило визначити, запитував у спеціалістів у Facebook…Моментами трапляються книги чи статті в мережі ще з періоду СРСР. Довелось знайти книгу початку ХХ століття про ліси, поблизу Новограда. Вона англійською, але всі види птахів перекладав, щоб зрозуміти, що в них водилось у той час і багато чого вже зараз не побачиш. Звичайно, багато чого нового з’явилося – все змінюється: природа, клімат»

«Мій список у 200+ птахів по Україні невеликий в порівнянні з іншими. За цифрами я не женуся, хоча завжди дуже приємно відкрити для себе новий вид птахів. Це як колекціонування, але воно непередбачуване і нестандартне. Веду список птахів, яких бачив з ділянки біля дому, майже в центрі міста, де нарахувалося вже більше ніж 40 різних видів. Звичайно, більшість пролітних випадкових, а постійні міські прилітають на годівницю взимку. У нашому Новоград-Волинському районі сфотографував вже більш як 140 видів. З часом навіть по співу та звукам можна визначити, хто з птахів поряд. Відразу чути якщо це новий птах, то й спів новий. Але трапляються каверзи: наприклад, синьошийка, та й не тільки вона, пародіює спів інших птахів»

«На Житомирщині дуже багато птахів. Проте говорити про всю область не можу, бо часом навіть різниця в декілька кілометрів дуже помітна. Залежить від місцевості: парк, чи берег річки у місті, болото чи велике рибне господарство, ліс чи поля, які заліснилися, і звичайно, що від пори року. Усе дуже пластично та непередбачувано, особливо восени й навесні, коли розпочинається міграція птахів. Часом впродовж одного дня у небі можна побачити десятки хижих птахів: канюків, лунів чи яструбів, або підорлика чи шуліку»

«Щоб хоч побачити, а потім, як-не-як, сфотографувати глушця, занесеного до «Червоної книги», довелось більше, ніж рік збирати інформацію з різних джерел: у мисливців, жителів сіл, лісників, з деяких друкованих матеріалів. І пройти довелось не один десяток кілометрів. Коли вже знав, де можуть бути ці лісові птахи, то щотижня навесні виїжджав на конкретну ділянку лісу, яка простягається на кілька десятків кілометрів. З часом пошук дав результат, бо вдалось двічі побачити глушців. Це немов квест чи комп’ютерна гра, де відкриваєш для себе ділянки карти, на яких ще не був, а паралельно знаходиш чудові місця, краєвиди, старі дерева та ще багато чого. Словами описати неможливо»

«Мій список у 200+ птахів по Україні невеликий в порівнянні з іншими. За цифрами я не женуся, хоча завжди дуже приємно відкрити для себе новий вид птахів»

«По ділянках вікових лісів, яких все меншає, берегах лісових річок, боліт сам або з друзями проходимо від 15 до 30 кілометрів. Моментами й погода не стає на заваді, хоч у холодний дощ не зовсім приємно гуляти лісом, але і таке буває. Цієї зими в мороз вище 20 градусів сам вибирався, проходив приблизно 20 кілометрів, коли було багато снігу. Цікаві відчуття, коли за день не зустрічаєш людей, а лише природа, дикі звірі та всілякі пригоди. А в останній морозний день зими, коли снігу було максимум, вибрався в ліс на снігоступах, що набагато полегшило пересування. Людських слідів у лісі зовсім не було, лише різноманітні звірині. Було не легко, але так пройшов 12 кілометрів. Без снігоступів, мабуть, втомився б ще більше»

«На сучасних картах не так багато нанесено малих річок і струмків, хоча на тих же картах Шуберта майже всі мають назву. Мій товариш, який розуміється на картах, створює їх, прив’язує до місцевості, наносить різні об’єкти, старі урочища та річки, про які вже забули. Він наніс на сучасну карту усі заказники, мабуть, і в області теж. Ми й побували майже в кожному, що знаходяться в нашому районі. Зараз він розробляє програму на смартфон з лісовим квестом, який хочемо продумати та запустити для всіх охочих. Спочатку в лісі в межах міста, а потім – далі по району. Що вийде з цієї задумки – побачимо згодом»

«Сови – то окрема історія: з ними важче і більшість з них для мене поки залишаються не відкритими. Знаходили пір’я бородатої сови, чув як кричить сичик -горобець, але побачити поки не вдавалось. Теж саме з хижими птахами – яструбами та іншими. За ними особливо цікаво спостерігати: коли у небі високо «висить» щось велике, майже не махаючи крилами, розумієш всю велич і бездоганність природи. Іноді вдається близько сфотографувати та розгледіти, і це взагалі неймовірно. Такі відчуття у мене від усіх видів птахів. Навіть горобець чи синиця чудові»

«На природі я відпочиваю… Думаю міг би показувати наш край людям. Це актуально для жителів міста, бо на пальцях можна перерахувати тих, хто буває в лісі чи за містом просто на прогулянці, а не для смаження на вогні. Потрібно витягати людей з «бетонних джунглів», з їх «шпаківень», хоч на день, щоб спробували відчути простір, свої сили та зрозуміли, хто ми є… Є задум допомагати людям діставатися у місцевість, де жили їхні пращури, звідки вони родом. Такий собі провідник на день»

«Дуже люблю розмовляти з жителями сіл – старими бабусями та дідусями. Їх діалект, прості фрази та історії, моментами байки чи легенди – це чудово. Цікаво слухати жарти і прості буденні фрази чи назви речей, які можна почути лише у нас. Для переважної більшості міських людей це взагалі дивина»

«Інколи приїздять «бьордвочери» з Києва чи інших міст, часом науковці, з якими ділюсь координатами гнізд чорного лелеки або інших рідкісних птахів. Бувають у нас ті, хто хоче знайти конкретного птаха, якого у своїй місцевості не бачили. Наприклад, приїздили, щоб побачити орябка. Накрутили багато кілометрів, побачили, але так і не сфотографували. Та хіба це головне? Зараз таке дозвілля стає все популярнішим у нас й у світі. «Бьордвочери» готові їхати в інші країни, навіть на інший континент, платити гроші, щоб знайти конкретний вид, або просто дослідити й пофотографувати світ птахів в конкретному регіоні. Думаю, Україна має стати цікавою для туристів у цьому плані. А птахолюби-аматори роблять велику роботу, збираючи дані, які потім використовують професійні орнітологи. Ця практика панує по всьому світу: чим більше людей, тим більше знахідок, які дозволяють точніше зрозуміти поширення конкретного виду»

«Разом з нашим краєзнавчим музеєм запровадили орнітологічну екскурсію по місту, яку встигли провести до карантину»

«Разом з нашим краєзнавчим музеєм запровадили орнітологічну екскурсію по місту, яку встигли провести до карантину. Охочих було багато, особливо дітлахи з місцевих шкіл і садочків. Під час першої екскурсії дітям було цікаво та незвично розуміти, що світ птахів в межах міста такий великий. І кожного птаха, якого бачили під час прогулянки, роздивлялись з цікавістю. Під час подібних екскурсій можна звертати увагу не тільки на птахів, а просто на природу, на рослини, комах, розповідати про екологічні проблеми. Дітей треба було б частіше відривати від екранів смартфонів та соцмереж, хоч зробити це не просто. Багатьом справді цікаво – на них і є надія. Потрібно навчати дбайливому ставленню до планети на прикладі рідного міста чи села: говорити, що не можна палити траву вздовж річок, смітити в лісі, вбивати живе. Було б непогано навчити дітей бути частиною цього світу, жити в гармонії з ним і з собою. А ще на таких прогулянках діти навчатимуться витримці, силі волі, мінімальним навичкам орієнтування у просторі…Колись і мене тому навчили в дитинстві батьки й дідусі з бабусями»

Текст записала Інна Жур
Фото: Альона Савосіна

1+

Вас це може зацікавити