Facebook icon Instagram icon

Катерина Марчук: «Я за те, щоб поезія звучала»

#Люди 20 Жовтень, 2018 Автор:

2+

Культура завжди була засобом рятування національної самоідентифікації. Українська – не виключення. І сьогодні перед українською культурою стоять серйозні виклики: окрім самобутності, все, що продукується під брендом «українська культура», має бути ще й сучасним, конкурентоспроможним, цікавим світовій спільноті. А хто краще за творчу особистість може на рівні відчуттів та рефлексій описати виклики сьогодення? Про життя сучасних поетів, їхні запити та прагнення, Zhytomyr.Travel розповіла житомирська поетеса, переможниця поетичного конкурсу «Віршована мелодія» Молодіжного мистецького фестивалю імені Івана Коваленка, поетичного конкурсу «Клекотень осені» імені Юрка Гудзя, авторка збірок «Спрагла д’ЖАГА», «Музика віконного рояля» Катерина Марчук

«Мені дуже часто ставлять питання про батьків. Вони прості люди, далекі від поезії. Інколи зовнішні обставини складаються так, що ми не маємо змоги розкрити весь свій ресурс зараз, але він розкривається потім. Маючи батьків, які абсолютно не розуміли, чого ж це дитя читає ночами, я тягнулася до свого дідуся, який за своїми поглядами на світ був мені дуже близький. Він не мав вищої освіти, але у нього було природне чуття слова, розуміння світу природи. Він відчував кожний порух, не лінувався пояснювати мені все: чому листя жовтіє, чому мурахи біжать вгору по дереву й не падають? І це був дуже цінний для мене період. Батьки творчих дітей не мають забувати, що діти – це не лише їхнє продовження, вони продовження усього роду. Не задумуючись над тим, якими були попередні покоління, що вони в собі несли, дуже егоїстично з боку батьків рівняти дитину до себе і бачити в ній лише продовження самих себе»

«Батьки творчих дітей не мають забувати, що діти – це не лише їхнє продовження, вони продовження усього роду»

«Вірші я пишу ще зі школи, але серйозно до цього не ставилась аж до третього курсу університету. Тоді зрозуміла, що все серйозно. Мене буквально за вуха на сцену витягав Володимир Шинкарук, він давав поштовх, віру в себе. Потім – Петро Білоус, Володимир Білобровець. З їхньої легкої руки й підтримки все й почалося. Я видала власну збірку, друкувалась в періодиці, але ніколи не ставила собі це за першочергову мету. Для мене ціннішим й важливішим є звучання поезії, ніж її матеріалізація»

«Успішним у наш час вважається неледачий поет. Ми живемо в епоху, коли кожен має сам себе рекламувати, просувати. І на це йде дуже багато ресурсу: ти маєш займатися саморекламою, ти маєш бути мобільним, відкритим, гнучким й адаптивним. У мене зараз дуже інтенсивний період розвитку у сім’ї, кар’єрі, і на поезію лишається, на жаль, небагато часу. Але оскільки внутрішня потреба залишається, я періодично проявляю і літературну активність. Чекаю того часу, коли зможу повернутися до літератури «обличчям», бо цьому треба або віддаватися цілком, або не займатися взагалі»

«Поезія – ефемерна й тонка матерія. Примусово її не полюбиш. Я вважаю величезним безглуздям примушувати дітей полюбити поезію. Це неможливо. Але немає людей, які не люблять чи не розуміють поезію, просто вони не знайшли свою. В наш час дуже багато видів поезії, її напрямків, і кожен у всьому тому розмаїтті може знайти щось своє. Але як її шукати? Яким маршрутом йти? От тут потрібно, щоб хтось спрямував, допоміг. Як на мене, то завдання наставників, вчителів, батьків, викладачів навчальних закладів – дати дітям «доступ» до такого виду інформації, як поезія, яка споконвіку була засобом духовного очищення, духовного збагачення. Це прямий вплив на емоції й почуття без посередництва сюжетів і розповідей. Тому чим більше молодь, діти будуть чути поезію і відчувати її, тоді прийде любов. Прийде сама. Часто за посередництва друкованої книжки це не відбувається! Ну, нездатна людина, дитина без підготовки сприймати такий текст, а от коли він звучить і йде посил емоцій, цей шлях більш продуктивний. Тому я за те, щоб поезія звучала»

 

«немає людей, які не люблять чи не розуміють поезію, просто вони не знайшли свою»

«Існують практики читання поезій, але вони більш поширені у великих містах. Це Київ, Львів, Івано-Франківськ, Харків – міста, куди з’їжджається творча молодь. Там є більше шляхів для реалізації не тільки поетичних проектів, а взагалі творчих. Це може бути те, що ми називаємо синтезом мистецтв. Зараз це дуже класні проекти, коли поєднується поезія й музика, поезія й живопис, музика й живопис. Їдуть туди, де є люди, здатні фінансувати проекти. Насправді фінансовий аспект дуже важливий. І тому у великих містах більш потужні творчі осередки, є літературні школи, де старше покоління підтримує молодших. Що ми маємо в Житомирі? Ми маємо крупинки, з яких доводиться складати середовище. Тому що старше поетичне покоління теж розпорошене по Україні»

«В Житомирі ми маємо тих, хто лишився. Вони часто збираються на різні «літературні капусники», як ми їх називаємо, або мистецькі вечірки, але часто це камерні зустрічі, на які приходять послухати один одного, поспілкуватись за чашкою кави. Часто ці зустрічі для старшого покоління відбуваються в літературному музеї, молодші періодично пробують відкриватися в межах навчальних закладів, пробують виходити на місто, в арт-кафе, які зараз відчиняються. Творча молодь прагне розвиватися, але це зазвичай ті, хто не володіє великими матеріальним ресурсами. Виходить замкнуте коло. А врешті-решт, коли вони закінчують навчальні заклади, то переважно теж кудись їдуть у пошуках перспектив»

«Проектною діяльністю можна займатись, коли ти маєш час. Якщо ти будеш займатися на залишок часу, нічого в тебе не вийде. Я розумію, що за проектною діяльністю майбутнє… Але якщо говорити про тих, хто тільки намагається починати, то вони не конкурентоспроможні в проектній діяльності. Звичайно хотілося б знайти осередок, який би транслював відповідний досвід, щоб були люди, які хочуть працювати у команді. Це для творчої особистості достойний вихід з ситуації, бо зазвичай творчі люди – це погані менеджери, погані економісти. А якщо буде команда, то буде успіх»

«Наскільки ти цікавий – залежить від тебе самого»

«Я не можу сказати, що у нас існує інститут літературних агентів. Якщо він і є, то його не афішують. Знані письменники просувають себе самі. Якщо дивитись на мобільних, потужних, тих, хто зараз вважається популярними, наприклад, Сергій Жадан, бачимо, що він активний сам. Це активність як географічна, так і інформаційна. Він «сам собі режисер» і в соцмережах, і в зустрічах з читачами. Наскільки ти цікавий – залежить від тебе самого. Важливо, наскільки ти харизматичний, артистичний, наскільки ти мобільний, готовий покинути все і зірватись, їхати, звикати до нових умов»

«В поезії завжди була соціальна складова. Поети першими реагували на різні соціальні зміни, якими б вони не були, піднімали соціальні теми. Але оскільки поезія – рафінована річ, яку не завжди легко сприймають, вона є різною. Не можна сказати, що є конкретний поет, творчість якого має лише соціальне спрямування. Поет реагує на соціальні проблеми, але він з ними не проситься межі очі людям. У поезії кожний образ – це згусток емоцій, вже готових, пережитих. Я згодна з тим, що соціальні поетичні проекти мають право на життя»

«Говорити про «жіночу» і «чоловічу» поезію складно. Швидше можна говорити про маскулінність і фемінність у творчості. До речі, проводились цікаві дослідження. Читачам давали поезії, а їм треба було визначити, хто автор поезії: чоловік чи жінка. І не завжди потрапляли в точку. Буває так, що поетеса в житті тендітна й ніжна, а в поезії дуже маскулінна – така собі компенсація. Процес створення поезії – це процес сублімації тієї енергії, яка не виходить назовні в діяльності, а виходить в творчості. І навпаки: чоловік, який в житті виступає як типаж чоловічий, може бути надзвичайно ніжний, тендітний в поезії. Періодично відбуваються спроби поділити поезію на «жіночу» й «чоловічу», але як на мене, ділити не варто»

«Зараз я викладаю психологічні дисципліни для майбутніх психологів, але вибрала для себе спектр дисциплін, які стосуються психології творчості. Це те, що мені близьке, в що б мені хотілося б заглиблюватись далі, щоб зробити щось і для Житомира в тому числі. В майбутньому мені б хотілося реалізувати проект, пов’язаний із дослідженням психології творчості житомирських митців»

«Чому, маючи таких вчителів, як Борис Тен, Валерій Шевчук, Євген Концевич, Юрко Гудзь, ми не будуємо «Житомир літературний»?

«Тема «Житомир і творчість» дуже древня, і до неї періодично повертаються і літературознавці, й самі письменники. Чому, маючи таких вчителів, як Борис Тен, Валерій Шевчук, Євген Концевич, Юрко Гудзь, ми не будуємо «Житомир літературний»? На жаль, не завжди пам’ятаємо, що поети і прозаїки – це живі люди, а живим людям треба заробляти на хліб насущний. Може є якась магія в місті Житомирі – магія туманності. Тут дуже добре пишеться, надзвичайно добре, але тут дуже складно видається. Тому багато хто свідомо, а може й несвідомо, приїздить сюди набратися ресурсу, збирає матеріал і далі кудись рушає, щоб його реалізовувати»

«Мені б хотілося здійснити зустріч різних поколінь житомирських письменників – поетів і прозаїків. Зустріч, на якій би був обмін досвідом, зав’язались стосунки, що в майбутньому дали б продовження на всеукраїнському рівні. Щоб старше покоління могло підтримати молодь, дати потужний поштовх розвитку творчих житомирян. І звичайно, я б осучаснила літературне життя Житомирщини, починаючи з поетичних слемів, які уже давно є популярними в усьому світі, і в Україні в тому числі. Хочеться поставити мікрофон на відкритому майданчику, і щоб будь-хто з присутніх міг читати вірші, або провести конкурси читців. Будь-хто з присутніх задає тему, і поети мають тут же , на місці, щось скомпонувати, заримувати, створити поезію на задану тематику. Таким чином глядач бачить, що вони реально працюють, що це не десь, не «за вуха притягнуто», всі є учасниками живого творчого процесу, а це завжди піднімає рівень довіри»

Текст записала Оксана Давиденко
Фото: Марта Яроцька

2+

Вас це може зацікавити