Facebook icon Instagram icon

Катерина Регенель: «Для мене важливо бути експерткою, щоб впливати на процеси в мистецтві»

#Люди 16 Вересень, 2019 Автор:

2+

Знаєте, хто такий Дюрер? Це митець, який жодного разу в житті не бачив носорога, але намалював його, використовуючи описи очевидців. Впродовж трьох століть люди були впевнені, що носоріг саме такий, яким уявляв його художник. Погодьтесь, цікава історія, яку розповіла Катя Регенель, художниця, викладачка та власниця школи мистецтв «DURER». Про мистецтво, хороших вчителів та найкращі зразки живопису Катерина розповіла Zhytomyr.Travel

«Назва школи мала інформувати людей. Ну, звичайно ж це й маркетинговий хід – слово іноземного походження з п’яти літер легко запам’ятовується, завжди на слуху. Сам художник мені подобається як особистість, але дуже хотілося, щоб люди питали мене: «А чому DURER?». І я б одразу розповідала, хто це і чому саме він. «Носоріг» для мене – одна з найулюбленіших робіт Альбрехта Дюрера… Сам художник не бачив на власні очі живої натури, а його малюнок – втілення сили людської думки й уяви. У ньому історичне, пізнавальне й естетичне підґрунтя. Круто, коли у головах людей не тільки Мікеланджело і Леонардо да Вінчі. Там вже поміщається й Дюрер, а потім буде ще хтось»

«Моя схильність до художньої творчості була помітна ще з садочка. Я вірю в те, що у людини може бути у схильність до якоїсь діяльності, але впевнена, що це не визначає життєвий шлях творчої людини. Вчителі в дитинстві казали, що я непогано малюю. Мене виховував дідусь і всіляко сприяв розвитку творчих здібностей – влаштовував додаткові заняття з викладачами, щоб я якнайбільше займалась»

«У мене є декілька різних дипломів про освіту, проте я завжди вважала, що найважливіше для людини – це самоосвіта. Диплом сам по собі не має ніякого значення. Я можу працювати як мінімум у семи сферах, не тільки у сфері мистецтва. Я навчалась на архітектора, дизайнера, містобудівельника – це три ніші. Проходила практики, маю портфоліо, але не працювала архітектором, оскільки у мене більш творчі погляди, і точність для мене відходила на другий план – для цього є інженери. Мене приваблює краса, і коли я дивлюсь на якісь нові будівлі, думаю, що можна було б зробити набагато красивіше… Паралельно малювала, проводила майстер-класи. Потім вирішила зайнятись графічним дизайном: робила логотипи, рекламу, дизайн сайтів, виконувала деякі роботи для ІТ-компаній. Також викладала та організовувала майстер-класи для дітей та дорослих. Під час викладацької роботи я сама зростала – вивчала історію мистецтв»

«Фінансова складова важлива: я вкладала у своє навчання, здобувала знання, то звичайно хотіла б добре заробляти. Але хочу працювати, створювати й розвивати тут. Звичайно, можна просто говорити, що все навколо не так, але потрібно вносити свою лепту для змін. Де завгодно можна думати лише про свій комфорт, але набагато цікавіше самій створювати комфорт. І з цього боку у Києві не набагато краще, просто там є вже кому створювати. А в Житомирі можна багато зробити – те, чого тут немає»

«можна просто говорити, що все навколо не так, але потрібно вносити свою лепту для змін»

«Мені дуже подобається працювати з дорослими. Це значно складніше, ніж працювати з дітьми. Коли у людини сформоване мислення, є освіта, треба працювати з мізками людини – відкривати світ мистецтва. З дітьми все простіше, просто треба знайти підхід. І тоді вони, як пластилін: все запам’ятовують, повторюють. Діти – майбутнє країни. Хоч би як промовисто це не звучало, але так і є. Мене лякає ставлення до культури, мистецтва. Часто люди просто не знають банальних речей… В суспільстві багато чого можна змінити, якщо буде уважне й свідоме ставлення до мистецтва. А діти є носіями мистецтва. Коли батьки бачать, що саме вміє їхня дитина, вони починають інакше ставитись до власних дітей і мислити інакше»

«Я поглиблено вивчаю історію мистецтв, хочу бути експерткою у цій сфері, поширювати свої знання для дітей і для дорослих… Мені цікаво те, як процеси живопису пов’язані з процесами у літературі, музиці, кіно. Для мене це дуже важливо розуміти, оскільки надалі я хочу ще довго-довго отримувати освіту у сфері мистецтвознавства, і для мене важливо розуміти перебіг процесів і бачити картину світу в цілому»

«Вчена Тетяна Чернігівська стверджує, що ми живемо у світі дилетантів. Я думаю, що якщо й надалі ми будемо жити у такому світі, це ні до чого доброго нас не приведе. У нас вважається, що якщо людина отримала диплом, значить вона у справі розуміється. Я так не вважаю. Якщо хочеш бути потрібною спеціалісткою, необхідно витратити, як мінімум, років 40 на навчання. Тоді щось можна буде доносити власною думкою не для вузького кола, а для широких мас. Зазвичай дослухаються експертних думок, а для мене важливо бути експерткою, щоб впливати на процеси в мистецтві»

«Історія – це не цифри й дати, це спосіб мислення людства. Погоджуюсь з думкою, що за останні 20 років ми так багато пройшли, як не проходили, мабуть, останні 2 000 років. Ми багато чого зробили, винайшли, змінилось наше мислення. Вдивляючись в історію, мене захоплює те, як люди здобували знання і те, якими цінними були ці знання. І якщо поглянути у часи, коли жили без мобільних телефонів, телевізорів та постійної інформованості, стає зрозумілим наскільки істинне знання важливе»

«Історія – це не цифри й дати, це спосіб мислення людства»

«Мистецтво – це певна психологія. Принаймні, я так завжди до нього ставилась, бо у творчості є все: і наука, і психологія, і ще багато інших процесів задіяні. Через вивчення тих процесів можна навіть щось передбачати, оскільки тенденції й тренди схожі. Все це допомагає людям зрозуміти себе»

«Цілком ймовірно, що 80 % професій скоро будуть замінені роботами, навіть лікувати й навчати будуть з використанням роботизації. А мистецтво – це те, чого машини робити не зможуть. Принаймні на тому рівні, на якому це роблять люди. Машини можуть малювати, але ідеологія створення є тільки у людини»

«Мистецтво – це не тільки спосіб пізнання, це спосіб відтворення та й обробки, це великий комплекс. Ті визначення, що даються у підручниках зазвичай, не визначають всього. Це все одно, дати визначення поняття «любов». Можна описати сухою науковою мовою, а можна філософський опис дати. Так само з мистецтвом – багато факторів впливають на його визначення»

«Зараз ми знаходимось на етапі дилетантства – пригадуємо минуле. На разі треба створювати нове, відроджуючи українську культуру, мистецтво, архітектуру. З цим, думаю, багато хто погодиться»

«На мою думку, хороший вчитель – це особистість, що відбулася. З нормальною самооцінкою – не заниженою і не завищеною. Це працівник сфери обслуговування, оскільки завдання вчителя – донести інформацію до дитини. При цьому треба пояснювати так, щоб дитині було зрозуміло, а значить вчитель має бути психологом… Хороший вчитель – це методист, який може відійти від якогось плану, подати знання якісно, відчути іншу людину; людина з високим емоційним інтелектом; жертовна, бо присвячує час дитині або дорослій людині; людина, що постійно зростає. Я раніше думала, що вчитель – це людина з педагогічною освітою. Це взагалі не так. У мене немає педагогічної освіти, але я нічим не гірше можу навчити, бо моя скарбниця знань постійно поповнюється. Я постійно над цим працюю – вивчаю, як краще інформацію подавати»

«Моя робота – це те, без чого я не можу жити. Якби я хотіла великих грошей, то працювала б зараз в іншій країні, де мені пропонували бути дизайнеркою. Але мене приваблюють складніші процеси: коли ти впливаєш на формування особистості, береш участь у вихованні нової людини. Це набагато краще нової машини чи ще чогось матеріального»

«У нашому краєзнавчому музеї прекрасні зразки живопису. Є там диптих «Благовіщення», і я помітила, що діти звертають на нього увагу. Загалом мені там всі картини подобаються. Подобається портрет Мікеланджело у бордовій залі, і портрети молодого Шодуара з дружиною, ще «Навчання Амура», де маленька дитина і три грації. Найулюбленішої картини немає, бо подобається усе зібрання. Прикро, що мало людей про це знає, а в музеї є що показати, про що розповісти»

«Культуру треба популяризувати. Слава Богу, ми живемо у світі, де легко донести інформацію»

«Треба працювати з історією міста, з його архітектурою. У нас є багато чого прикольного, але про це мало знають, мало про це говорять. Місто у нас маленьке, і коли приїздять туристи чи друзі з інших міст або країн, їх можна повести лише в одну-дві локації. По всьому місту їм не дуже подобається гуляти, оскільки неповторну атмосферу створює саме архітектура. Мені дуже сумно, коли восени спадає листя, і тоді сіре небо і сірі фасади. Ми можемо, маючи певний бюджет, вплинути на це. Так, потрібні реформи – одна людина не може все змінити. При чому радикальні реформи, а це складно. Навіть мурали, які є у нас, – це лише частина фасаду. Чому кожна людина робить те, що їй подобається – свої «квадратики» з утеплювача, пластикові конструкції? Начебто і є у нас якісь закони про рекламу, але… Якось же в інших країнах це вирішили. Можливо, хтось на це не звертає уваги, але мені важко: хочеться відвернутись і не дивитись»

«Культуру треба популяризувати. Слава Богу, ми живемо у світі, де легко донести інформацію. Треба тільки показати, що це потрібно»

«Я хочу дати дітям інструмент пізнання світу, бо мистецтво – це вміння бачити світло й тінь, пізнавати простір, геометрію, бути уважними до деталей. Навіть якщо потім людина не стане художником, вона матиме певні навички пізнання світу»

«З дитинства людям нав’язують стереотипи – якісь базові речі, які потім глибоко укорінюються. Завдяки мистецтву ти дорослу людину навчаєш по-новому бачити світ. У мене маса завдань: навчати починати й закінчувати роботу, позиціювати себе, оскільки будь-яка робота – це прояв особистості. Це момент не руйнування, не наслідування, а створення нового»

«Житомир – спокійне місто. Сам темп, настрій людей наштовхує на алегорію американського передмістя, де всі живуть у котеджах на одній вулиці і всіх знають, неспішно ходять по вулицях. От мені б дуже хотілося, щоб ми таким містом не були! Це може й прикольно, але нам потрібно більше жаги, інтелектуального розвитку. Жити лише власним життям і думати тільки про себе – примітивно, а от створювати щось… Ми тим і відрізняємось, що можемо створювати. От і хочеться того creative, хочеться змін, при чому радикальних. Хочеться, щоб люди прагнули творити, актуалізували те, що є, враховували тренди, а потім плекали це для дітей і майбутніх поколінь»

Текст записала Оксана Давиденко
Фото: Марта Яроцька

2+

Вас це може зацікавити