Facebook icon Instagram icon

Книжкові канікули волонтерів

#Місця 11 Серпень, 2020 Автор:

2+

Анна, Людмила, Сніжана та Юлія познайомилися завдяки спільній діяльності YMCA_Zhytomyr. YMCA – це міжнародна організація з понад віковою історією, яка заснувала бадмінтон, волейбол та інші ігри і не лише, її представництва працюють у багатьох країнах світу, у тому числі Україні, зокрема, у Житомирі теж діє локальна організація. Співрозмовниць об’єднує волонтерська діяльність. Кожна з них так чи так долучається до ініціатив житомирян чи самі їх пропонують для містян. Декотрі волонтерять і для редакції Zhytomyr.Travel, тому не дивуйтеся, якщо упізнаєте їхні імена. У відповідь редакція вирішила поцікавитися, у чому наші гості вбачають значення волонтерської діяльності, навіщо це їм? А також друге важливе запитання: що встигли прочитати поміж справами цього карантинного літа? І чи спонукають книги до доброчинності, яка цьогоріч ой як важлива?

Юлія Ковтонюк, майстриня масажу «Студія масажу Юлії Ковтонюк», волонтерка

«Я можу розповісти вам про свої читацькі враження від двох художніх книг. Одна з них, яка вразила мене нещодавно, – «Мовчазна пацієнтка» Алекса Майклідіса. Коли читаю десь у віршах зізнання в любові на кшталт «Я не можу жити без тебе. Хочу бути з тобою вічність», то після прочитання цього твору вкотре упевнилась, що такі почуття… – вони можуть линути як… прокляття. На що людина може піти заради збереження ілюзії любові? На які компроміси зі своєю совістю? Чи здатна вбити людину, яка… вбила її? Динамічний сюжет «Мовчазної пацієнтки» до фіналу твору тримає в напрузі, але… після прочитання – відразу хочеться перечитати знову»

«Роман «Ловець повітряних зміїв» Халед Госсейні – твір-сповідь, відверта у своїх переживаннях. Щемливе поєднання безоціночного судження і смирення, каяття та жалю»

«Як твір «Ловець повітряних зміїв» може бути пов’язаний із волонтерством? Уявіть собі, що головний герой успішно та щасливо живе у Штатах із родиною, має пристойну роботу. Повертається на свою Батьківщину, в Афганістан, де він має врятувати з біди сина свого друга дитинства. Величезних перешкод, випробовувань коштувало йому забрати хлопця із рук терористів та бандитів, вирвати із пекла. Чому головний герой погодився на це? У кожного свої незакриті болі, відчуття совісті, шляхи спокути. Так і волонтерство. Робиш щось дрібне або велике, наодинці чи гуртом, часто або зрідка – і при цьому відчуваєш якийсь внутрішній поклик і радість. А далі, а потім – може змінитися навіть доля, і не одна, як це сталось у книзі. Хіба заради цього не варто жити? Кожен має можливість знову стати хорошим. «Завжди є спосіб знову стати кращим», – твір «Ловець повітряних зміїв» постійно нагадує про це читачам. Читання цього роману очищує та зцілює. Афганістан очима людини, яка всім серцем любить свій край, – я відчула її біль. Раджу почитати тим, хто прагне очищення душі»

Сніжана Герасимчук, менеджерка з комунікацій, читачка, волонтерка

«Паризький архітектор» Чарльза Белфора – роман про війну і жахіття, які є її супутниками: переслідування, допити, смерть; це роман про людей, які кинули виклик абсурдності війни, яка калічить долі. Головний герой твору – Бернар Люсьєн, як і, власне, автор книги, – амбітний архітектор. Він залюбки приймав професійні виклики. У часи окупації німцями Парижа Люсьєн опиняється перед доволі незвичним: має обладнати сховок для євреїв, яким, вихований батьком у дусі ненависті до них, зовсім не симпатизує. Натомість за це отримає пристойну грошову нагороду і можливість проєктування майбутнього заводу промисловця Огюста Моне. Приставши на пропозицію цього француза, який, ризикуючи власним життям, допомагає представникам переслідуваного народу, Люсьєн стає на шлях зростання: професійного, світоглядного, духовного. Створюючи один сховок за іншим, він отримує «винагороди» долі: і це не лише розвиток архітектурної майстерності, а й найвищі цінності – дружба, відданість, любов гідних людей»

«Паризький архітектор» – перша проба пера Чарльза Белфора, яка завоювала серця мільйонів, адже роман потрапив до списку бестселерів «New York Times» та став номінантом Дублінської премії з літератури. Дві кіностудії, «Studio Canal» і «The Picture Company», придбали права на створення фільму за книгою, адже у творі органічно поєднується детективний сюжет із жанром історичного роману (на сторінках книги ви зустрінете відомих особистостей, які не втекли з окупованого Парижа у 1940 році, як-от: Моріса Шевальє, Сашу Гітрі, Едіт Піаф), що робить його цікавим для кінематографа»

«Ми живемо в суспільстві, у якому панівною є культура споживання. Більшість людей насамперед цікавить, що вони можуть отримати від світу, а насправді по-справжньому щасливими ми стаємо лише тоді, коли віддаємо. Багато років тому я прийняла рішення допомагати тим, хто разом зі мною проживає своє життя, і «ввела» корисні справи у стиль свого життя: я підтримую хворих, рятую природу від сміття, беру участь у корисних та красивих культурно-мистецьких ініціативах. «Тихим» волонтером став і мій чоловік, із яким ми часто спілкуємося про силу «бумеранга добра», адже відчуваємо її на собі. З особливою теплотою згадую, як він цьогоріч відповідально підійшов до виконання бажання малюка з дитячого будинку – завдяки йому дитина отримала омріяний подарунок, обраний з великою любов’ю. «Паризький архітектор» – це твір про силу добра, яка рятує життя, світи. Головний герой твору у часи переслідування німцями євреїв (недолюблюючи останніх), береться допомагати їм і проєктує дивосхованки для них, керуючись, далеко не благородними мотивами – бажанням заробити й отримати нові замовлення, здатні розкрити його потенціал. Але, рятуючи людей, він змінюється – зростає не лише професійно, а й духовно: йому починає боліти трагедія єврейського народу. По-справжньому щасливим він стає тоді, коли вирішує взяти опіку над єврейським хлопчиком, який лишився без сім’ї. Ставши для нього батьком, він здобуває усе те, що не можна купити за гроші, але що є найбільш цінним у житті – щастя кохати і бути коханим, щастя бути із жінкою, яка розділяє твої цінності і випробування долі»

Анна Соколова, президентка YMCA_Zhytomyr, волонтерка

«Книга «Чому нації занепадають» розтлумачує питання успішності країн Сходу та Заходу в різні часові епохи, досліджуючи економічні, культурні та природні фактори, які впливали на їхні нерівність і багатства. Автори книги Дарон Аджемоґлу і Джеймс Робінсон, над якою працювали 15 років, роблять один із висновків: саме завдяки розвиненим інклюзивним інститутам та певній удачі деяким країнам удалося досягти неймовірного успіху. І хоча це неоднозначне та спірне питання, однак із твердженням про необхідність чіткого вирізнення «хороших» політиків від «поганих» при цьому не можна не погодитися. Бувши написаною для широкого читацького кола, особливо цінною книга може стати для світогляду сучасного українського молодого громадянина. Чи має наша країна вагомі шанси на оптимістичний сценарій розвитку, теж не в останню чергу залежить від цього ж світогляду, – це вже мій висновок»

«Якщо шукати корені, які ведуть до моєї волонтерської діяльності, зринають одвічні слова «Стався до людей так, як ти хочеш, щоби ставилися до тебе…», які я часто чула від мами в дитинстві, і другий вислів, який належить святій матінці Терезі й закінчується так: «…Будь доброю попри все»

«У житті мені пощастило познайомитися з людьми, які своєю працею, надихнули мене до активної позиції, надихнули рухатися від позиції споживача до громадянина, зокрема Ангеліна Нестерова, Тамара Коц, отець Богдан Бойко… Усіх добродіїв і добродійок, які впливали і впливають на мій світогляд, зараз не стану перераховувати, але вони – у моєму серці»

«Що запам’ятовується найдужче з досвіду волонтерства? Коли молода людина отримує можливість на безкоштовне навчання, студію і після цього дійсно, як кажуть, змінюється на краще, розширює свій кругозір. Без тривог, чи все заплановане вдасться, звісно, не відбувається, але ж водночас ще зустрічі, нові знайомства, вдалі ініціативи… – усе це додає радості до життя»

«Книга «Чому нації занепадають» якраз може «підвести» читачів до думки: поки ти не опустиш руки, і не скажеш, що все вирішено за нас, ти впливаєш на світ своєю освіченістю, відкритістю і бажанням змінювати й удосконалювати процеси. Наскільки великий цей вплив, покаже час, однак поки ми є тут, спробуймо пам’ятати, як у відомій пісні «Україна» Тараса Петриненка: «Ще свічка наша не згоріла, // Ще наша молодість при нас, // А те, чи варте наше діло, – // То скажуть люди, скаже час»

Людмила Золотюк, менеджерка в освіті, ініціаторка і співавторка проєктів соціальної дії, волонтерка

«Для своєї педагогічної відпустки я вибрала і твір відповідний – «Літня книжка» Туве Янссон, добре нам знаної «мами» Мумі-троликів, авторки творів про цих чудасиків. І читала я цю книгу всю відпустку, хоча вона й зовсім невелика. Так, чесно, я «залипала» в інтернеті, як учні (сміється). Водночас, розумієте, для «Літньої книжки» важливий і темпоритм такий же. Тобто маєш бути розслабленим і спокійним, літнім і вакаційним, щоби «пірнути» в естетику цього твору Туве. А якщо в голові «несеться» список різноманітних справ, то ліпше зачекати до хвилі, схожих до тих, серед яких живе внучка Софія, бабуся й тато дівчинки на острові, у будиночку, для них літньому. Вони – головні герої повістини, найперш Софія та її бабуся. І я була впевнена, що вони будуть «чекати» мене, коли б я не «прийшла» до книжки про їхнє співжиття та взаємини. А вони, стосунки, цікаві, кумедні, часом рухаються прямолінійно і часто пригодницькі. Бабуся часто підтримує онуку у пригодницьких планах. Інколи думається, що вони – як однолітки: бабуся мудрує завдяки своєму життєвому досвіду, а малеча – завдяки дитячій мудрості, не випадково її ім’я Софія. До фіналу твору й героїні ставали ближчими. Із дитячих перлів Софії та її «Дослідження розрізаних хробаків», написання якого, певна річ, підтримала бабця, я й дивувалася, й раділа, і хіхікала про себе. Якби моя прабабуся прочитала це, вона могла б примовити: «Софія сказала, як стара». Що ближче до завершення твору, то більше я починала хвилюватися за бабцю. Твір складають оповідки з життя родини, одна за одною, часто названі просто, а інколи – казково, наприклад: «Гра у венецію», «Софіїн шторм», «Хробаки та інші» та інші (написання власних назв збережені з книги, а повтори зумисні (усміхається). Однак у котрийсь момент мене охопило відчуття смутку, що знайомство із Софією та бабусею завершується, літо – теж, відпустка – також, і хоч би Туве не додумалася фінал твору «заштормити», бо я не витримаю й розридаюся. Письменниця, певно, розуміла це й змилосердилася над такими читачами, як я, поставивши наприкінці трикрапку. Що за нею «ховається», читач_ка додумують самі, як із вражень про твір, так і життєвого досвіду…»

…«Літню книжку» я часто клала у свою «жіночу» сумочку чи «жіночу» торбу. Не завжди виходило читати поміж справ і руху. А виходило читати в поліклініці, у місті на свіжому повітрі. Та найкраще читалося серед листя і високих вишень, подзьобаних птахами – сороками чи воронами»

«Можливо, сказане прозвучить незвично, однак, свого часу волонтерство, участь у таких ініціативах і проєктах допомогли мені дещо відновити самопоцінування після значного зовнішнього знецінення в моєму житті. Думаю, що саме в цей час вдалося «спіймати» сенс відомого вислову «коли допомагаєш іншим, допомагаєш і собі». Думаю, це не про егоїзм, а про win-win. У доброчинній діяльності також навчаєшся просто віддавати людям, без очікувань, приймати вибір інших, враховувати емоції, переживання як свої, так і учасників, і учасниць команди, навіть створювати емоції – радість, атмосферу натхнення й простір позитиву, долаючи виклики та труднощі. А потім тепло спостерігати, як ці кола з волонтерського досвіду «роздаються» і на інші сфери твого життя – роботу, взаємини. Адже передусім часом важливо побути уважним волонтером для свого дому, рідних, друзів, колег. Погодьмося, часто ми сприймаємо ці життєві сфери як такі, що завжди під рукою і тому на них завжди буде час. Тому досвід волонтерства – це свого роду повернення до принципів, пріоритетів, цінностей свого життя, спроба чи нагадування підходити до життя з увагою, екологічними турботою, підтримкою, емпатією…»

«Одного разу я вже писала на своїй фейсбук-сторінці, що ті проєкти соціальної дії, які вдалося реалізувати разом із колегами та друзями, для мене сприймаються як досягнення. У цьому – важливий досвід і нетипова праця на горизонтальному рівні. Як знайти однодумців? Як їм запропонувати ідею на волонтерських засадах? Як підтримати один одного? Як, зрештою, віднайти додатковий час поза роботою, домом чи, навпаки, зібратися в когось удома як офісному «кутку» для реалізації задуму? Мені здається, що пошук відповідей на такі наче б проєктні запитання – це водночас і про пошук можливостей здійснити те, що замріяли, і шанси побачити горизонти самого життя. Можливо, читати наступне буде несподівано, але «Літня книжка» Туве Янссон розповідає, зокрема, і про таку «командну роботу» передусім бабусі й онуки Софії»

Від редакції  Величезна подяка нашій авторці Людмилі Золотюк за підготовку матеріалу.
Фото: Олена Савосіна

2+

Вас це може зацікавити