Facebook icon Instagram icon

Любовь Беленіцина: успіх у житті та на сцені

#Люди 25 Червень, 2020 Автор:

0

Життя кожної людини –  окрема неповторна історія, іноді трагічна, іноді звичайна. Історія життя співачки Беленіциної яскрава, як спалах, та мало відома житомирянам. Ця розповідь  – можливість  створити уявлення про культурне життя нашого міста в минулому

У 50-х роках ХІХ століття за сприяння та рекомендаціями колишнього Волинського губернатора Римського-Корсакова, батька відомого композитора, до Житомира прибув статський радник Іван Беленіцин.

Фото ліворуч – Софія Римська-Корсакова. Фото праворуч – Андрій Римський-Корсаков

В столиці губернії він отримав посаду чиновника з особливих доручень при губернаторові. Служив Беленіцин вправно і вірнопіддано, як заохочення отримав земельний наділ для облаштування садиби. На той час місце, яке надавалось, знаходилось в селі Крошня і було віддалено від центру Житомира.

Озеро на території колишнього маєтку Беленіциних

Беленіцин сам обрав місцину серед невеликого гаю, з озерцем посередині. Смак мав непоганий, і з часом за допомогою місцевих архітекторів збудував гарний будинок, який вдало вписався в облаштований парк. І будинок, і парк збереглись до наших днів, проте втратили первісний вигляд. Тепер це частина території Агротехнічного коледжу на вулиці Покровській. Цікаво, що з часом власниками садиби Беленіциних стали відомі в Житомирі люди – родина меценатів і підприємців Аршеневських.

Колишній будинок Беленіциних

Беленіцини переїхали до нового помешкання, відсвяткували новосілля і потяглось розмірене чиновницьке життя. Аби прикрасити буденну одноманітність, як було тоді заведено, влаштовували званні обіди, театралізовані вечори з танцями, співом, гулянням в парку та іншими розвагами.


Коло знайомих Івана Беленіцина було великим: колеги-чиновники, місцеві дворяни, поміщики, офіцери військових частин, що дислокувались в Житомирі. Гості залюбки приймали запрошення, кожен маючи своє вподобання: комусь до душі рясне застілля, комусь танці або гуляння в парку. Чоловіків, напевно, приваблювала особлива причина, яка переважала інші.
Іван Беленіцин мав двох доньок-красунь. Старшій Софії на той час було 22 роки, а молодшій Любові виповнилось 20. Дівчата були добре виховані, мали від природи талант до співу, а освіту отримали в Катерининському інституті шляхетних дівчат в Петербурзі.

Катеринінський інтитут шляхетних дівчат в Петербурзі

Тут вдосконалювали свій дар репетиціями та уроками з відомими композиторами і музикантами. Батько майбутніх співачок докладав зусиль до розвитку їх музичної та вокальної обдарованості. Завдяки його приятельським стосункам з композиторами О.Даргомижським і М.Глінкою доньки від початку мали прекрасних вчителів і наставників, які своєю чергою високо цінували їх здібності. Сучасники кажуть, що Любовь Беленіцина вчилась грі на фортепіано, а потім співу. Завдяки винятковій обдарованості О.Даргомижський вважав її найкращою інтерпретаторкою своїх творів. А Глінка, спеціально для неї і для її виконання, писав музику.

Фото ліворуч – Олександр Даргомижський. Фото праворуч –  Михайло Глінка

В подальшому житті склалось так, що Софія, в другому заміжжі – княгиня Голіцина, залишилась талановитою співачкою-любителькою, а її молодша сестра поїхала вчитись до Флоренції та невдовзі стала професійно виступати зі сцени як піаністка та виконавиця оперних арій італійських і французьких композиторів. Вона мала великий успіх і наприкінці 1850-х років вже гастролювала містами Європи. Їй аплодували Відень, Варшава, Париж, Рим.

Віденська придворна опера

Кожного разу повертаючись до батьківського маєтку, Любов подовгу жила в Житомирі, брала активну участь у театральному і музичному середовищі. Її талант, набуті вміння й активність мали великий вплив на культурне життя міста. Вона часто виступала з благодійними концертами як співачка і як піаністка зі своїми власними виразними композиціями, чим цілковито підкорювала серця слухачів, давала майстер-класи охочим, ділилась своїм досвідом. Коли Беленіцина виступала в театрі, зала була заповнена дощенту. Успіх її був незаперечним і кожного разу зростав, завойовуючи нових прихильників.

Житомирська філармонія у минулому

Найкращими про творчість Любові були слова композитора Олександра Серова (батька відомого художника Валентина Серова) : «Слухати її мало: її треба слухати і бачити. Вся музикальність її душі передається відтінками грайливого обличчя, фантастично-повітряного, невловимого в обрисах. Як в образі її завжди є щось принадно сумне, так і в голосі її постійно чути сльозу, часом явну, часом затаєну».
Талант Беленіциної цінували відомі музиканти та композитори Модест Мусоргський, Олександр Бородін. Мілій Балакірев, відомий композитор-диригент, видатний піаніст, акомпанував Любові на її сольних концертах. Газети того часу писали про співачку: «Голос її, звучить мов чисте срібло». Вона стала частиною музично-театрального життя Європи.

Фото зліва – Модест Мусоргський. Фото справа – Мілій Балакірев

Невідомо, як склалося б життя Беленіциної, якби на початку 1860-х років, в черговий приїзд додому в Житомир, вона не познайомилась з генерал-майором Миколою Кармаліним, начальником штабу 3-го армійського корпусу. Призначений на посаду у 1859 році, він був помітним в місті, брав активну участь у державних і суспільних справах, вів світське життя, відвідував аристократичні заходи, театр. Кармалін знав Беленіцину-співачку, захоплювався її талантом, відвідував концерти ще в Петербурзі, і коли доля звела його з жінкою в Житомирі, освідчився в коханні та запропонував шлюб. Пара була гарна: обоє успішні, генералу 37 років, співачці – 27, але стрімка подальша кар’єра Кармаліна припинила сценічну діяльність і театральне життя його дружини. У 1862 році Кармалін отримав призначення генерал-квартирмейстером Кавказької Армії. Його посада неофіційно досягала рівня заступника намісника царя на Кавказі. Високий статус чоловіка не дозволяв Любові продовжувати вокально-музичне та театральне життя.


Беленіцина-Кармаліна присвятила свою діяльність розвитку просвітництва та культури Кубані. Була головою правління жіночого благодійного товариства, членом ради Маріїнського училища.


З її ініціативи було відкрито жіноче початкове училище, названо її ім’ям. Останній період свого життя Кармаліна провела в Петербурзі в маєтку доньки – Кобріно. Талановита житомирянка писала спогади про своє сценічне життя, музикантів, композиторів, організовувала музичні вечори, підтримувала вокалістів-початківців.

Текст: Сергій Собчук
Анна Собчук, співавтор
Фото з відкритих джерел

 

0

Вас це може зацікавити