Facebook icon Instagram icon

Микола Пісенко: «Волонтерство – вибір кожного, але мені це дає відчуття дотику до змін у суспільстві»

#Люди 2 Вересень, 2019 Автор:

5+

Чи замислювались ви хоч колись над тим, що таке «волонтерство»? Впевнені, що так. За останні роки українці активно набували волонтерського досвіду у різних його проявах. Давньогрецький філософ Платон писав, що піклуючись про щастя інших можна знайти своє. Про пошуки щастя, мрії та власний досвід з Zhytomyr.Travel поділився волонтер, мандрівник та історик Микола Пісенко

«Коли відбувся Майдан і революція, слово «волонтер» лунало виключно у позитивному значенні, тоді я почав волонтерити. Спочатку робив все, що можна, для Майдану, для АТО: й сухі борщі, й плетіння маскувальних сіток. З часом дізнався про проєкт «Будуємо Україну Разом». Суть його полягає у тому, що збирається команда волонтерів з усієї України, які разом їдуть на Донбас. Там потрібно було відбудовувати зруйновані помешкання, у які потрапили бомби, снаряди. У 2016 році я поїхав у Донецьку область, в Костянтинівку, і там провів десь тиждень»

«Такі поїздки дуже заряджають, відбувається багато цікавого. Я звертав увагу на те, що показують про Донбас по телебаченню… Коли ти сам на місці, можеш все найкраще на власні очі побачити. Там різні люди, але моє ставлення до Донбасу змінилося, він став ріднішим. Кожен рік я їду мінімум два рази з 2016 року»

«Проєкт почався з Донбасу, а зараз реалізується майже у кожній області. В Житомирській області він був у Малині, цього року буде в Чижівці Новоград-Волинського району. Суть проєкту у тому, щоб поїхати у якесь місто і збудувати там чи громадський простір, чи зробити великий мурал у місті, об’єднати громаду. А головне – зруйнувати стіну стереотипів, що стоїть між людьми, створити щось нове, інноваційне»

«У проєкті «Будуємо Україну Разом» волонтери працюють безкоштовно, а їм покривається проживання, харчування і дорога туди й назад. Вони працюють першу половину дня, а в другу – екскурсійні програми, лекції. Щоб людина-волонтер не просто вклалась, а ще й здобула. Проєкт розвивається дуже потужно та динамічно. Працюють в основному з травня по вересень-жовтень. На рік більше, ніж 20 різних таборів. Це так і називається «таборування», бо живемо іноді в наметах, іноді у самому простому приміщенні, іноді це спортзалі школи – каримат, спальник і 20 людей в одному приміщенні»

«Волонтери – це середовище людей-однодумців, у яких немає ментальності споживання»

«Волонтери – це середовище людей-однодумців, у яких немає ментальності споживання. Є розуміння того, що ти сам собі зміни, сам собі країна – бери й роби. Це основне. Нові знайомства – завжди класно. Завдяки проєкту я маю знайомих, друзів у кожному центрі, кожній області. Їдеш десь і пишеш: «Спільното, гей! Приїду до Луцька, можна у когось переночувати?». І тобі одразу відповідь. Це такі позитивні моменти. Є і в Житомирі така спільнота волотнерчиків-«бурчиків» (прим. ред. – «БУР» абревіатура від назви проєкту «Будуємо Україну Разом»). Їх тут поки не дуже багато, але є»

«Зі мною у цьому проєкті (прим. ред. – «Будуємо Україну Разом»), були люди різного віку, з різним досвідом. Були ті, кому по 27-28 років, які багато подорожували й знали про різні програми. Вони також виступали як лектори – просто ділилися досвідом. Саме там я дізнався про проєкт «European Volunteer Service» в рамках «Erasmus+». Це якраз був 2016 рік, я закінчив наш університет ЖДУ (прим. ред. – Житомирський державний університет ім. Івана Франка), історичний факультет. На магістратуру йти не хотів, тоді знайшов програму і на два місяці поїхав у Туреччину»

«У Туреччині було дуже цікаво. Якусь частину дня ми працювали над прибиранням пляжів. Річ у тім, що на узбережжі черепахи відкладають яйця, а забруднений пляж – це надто небезпечно для новонароджених черепашок, які гинуть в купах сміття. Потім ми ходили по школах, університетах, дитячих садочках і говорили на тему екології і важливості черепах у світовій екосистемі»

«В рамках EVS покриваються витрату за дорогу, проживання, харчування, міжнародна страховка на рік – все це оплачується. Ще видаються кишенькові кошти, які в основному витрачаються на подорож по Туреччині. Звичайно подорожували автостопом, але все ж було дуже круто. Але найбільший плюс – це англійська мова. Там немає інших волонтерів з України, і коли ти встаєш, йдеш на кухню щось готувати, а не знаєш, як виделка англійською називається… (Сміється). Хочеш попросити виделку, і думаєш, як це звучить англійською. Тоді гуглиш, шукаєш, запам’ятовуєш і потім вже нормально розмовляєш. Круто, коли приїжджаєш з реальним А2, а за два місяці рівень зростає до В2. Найкраще для мене – це коли тобі сниться сон англійською. Це просто так розширює свідомість, робить так маленьку бомбу в голові. Ось так!»

«Якщо ти студент і тільки починаєш навчатись, волонтерство – це гарний спосіб здобуття навичок і досвіду. Ніякий роботодавець не візьме на роботу без досвіду, а волонтерство – це хоч і безкоштовна робота, але гарна можливість набувати скіли. Я, наприклад, так колись навчився працювати бензопилою й болгаркою»

«Був у мене інший волонтерський досвід – я допомагав на концертах. Це класний досвід, коли ти залучений у процес, розрахований на 50-70 тисяч людей, класно бути частиною його. Ти по суті годин сім-вісім працюєш, волонтериш, комунікуєш з людьми, повторюєш тисячі разів одну й ту саму інформацію: «Будь ласка, у вас друга фан-зона, проходьте ось туди». Ніби маленька річ, але повторювати треба тисячі разів… Треба ж людям пояснити, бо вони губляться у натовпі. Це трохи важко, але потім ти отримуєш своє – танцюєш, слухаєш концерт, отримуєш фотосесію. Це такі-собі «волонтерські плюшки». Ще я знімався у кліпі «Не твоя війна». Команда не хотіла витрачати багато коштів на професійних акторів, і у масовці зібрали волонтерів. Погодували нас пєчєньками, напоїли чаєм. Ми були задоволені, звичайно ж, бо поговорили особисто з Вакарчуком і на політичні теми і просто про життя»

«Ніякий роботодавець не візьме на роботу без досвіду, а волонтерство – це хоч і безкоштовна робота, але гарна можливість набувати скіли»

«Бути волонтерами можна у будь-якому віці. У 2016 році у Костянтинівці я зустрівся з організаторкою табору Софією Пилипенко, з якою досі спілкуюся. Тоді їй було 14 років, і вона запросила до себе волонтерів, знайшла місце, де вони будуть проживати, які об’єкти будуть робити, домовилась з місцевою владою, дізналась чим саме вони можуть допомогти… Найстаршому волонтеру, якого я знаю, було 54 роки»

«Молодь зазвичай волонтерить, бо бачить якісь можливості чи зміни для себе. Чим людина старше стає, тим більше затягується рутиною, буденністю, якісь зміни сприймаються нею критично. Хоч різні програми дають різні можливості: програма «ЕVS» діє для людей від 18 до 30 років, «БУР» вікових обмежень не має. Зараз запускається проєкт «European Building Camps» – це теж саме, що й «БУР», але за кордоном. Гроші за дорогу не покриваються, але тебе забезпечують проживанням і харчуванням. Півдня працюєш, і це може бути реконструкція собору якого-небудь або археологічні розкопки. Впродовж двох тижнів у першій частині дня люди працюють, а у другій їдуть в сусіднє місто чи сусідню країну на екскурсію. Там немає вікових обмежень. Мій друг, який працював там кемп-лідером, розповідав, що були люди і по 60 років. Але дійсно, європейські старші люди і українські – це різні люди. Вони були розділені завісою, і може тому вони так різняться. Мені, наприклад, важко витягти свою маму поїхати у Київ прогулятись, а у Туреччині я зустрічав жіночок з Німеччини віком десь по 60 років, які з трекінговими палками й рюкзаком спокійно ходять по горах»

«Чи змінило волонтерство моє життя? Я б сказав, що воно змінило мій світогляд, а завдяки зміні світогляду я почав багато подорожувати – побував у Польщі, Білорусі, Литві, Німеччині, Франції, Іспанії, Португалії, Ізраїлі, Туреччині»

«Я рік жив і працював у Миколаєві й розумію, що менталітет Житомира і менталітет Миколаєва – це два різні світи. Житомир – свій, рідний, люди тут більш відповідальні, більш проактивні, як на мене… Там всі незадоволені, а поїздка в маршрутці без сварки – це не поїздка. Хоч можливо, що в Житомирі я просто менше на це звертаю уваги або зовсім не бачу, бо часто пересуваюсь на велосипеді. Як на мене, я бачу, які зміни в Житомирі відбулись, і вони позитивні. Я бачив, як живуть люди в різних містах України, адже об’їздив всі області, і можу з впевненістю сказати, що Житомир прогресивніший ніж більшість міст точно»

«В Житомирі є проактивна спільнота, але чомусь вона розсіюється в інших містах – у Києві, Львові та інших. У мене багато друзів-житомирян живуть на Нивках, і ми жартуємо, що Нивки – офіційне представництво Житомира у Києві»

«Часом мене бентежить, що житомиряни на питання про плани відповідають: «А що тут робити, це дно». Коли до людини приїздять друзі з Києва, а вона каже: «Ну, що тут показувати? «Глобал» і всьо». Та треба походити, розповісти про місто! Я історик, провожу екскурсії час від часу, то після цього люди змінюють думку про Житомир. У мене друзі з Рівного, то після екскурсії вони сказали, що вони Житомир люблять більше ніж Рівне»

«По Житомиру у мене свій маршрут, і на кожній точці я не тільки розповідаю про історію, а показую те, що зробили, де відбулась реконструкція. Але разом з прогресом розповідаю про людей, яких я називаю «житомирці», котрі можуть вкрасти систему ілюмінації мосту, молотками розбити зупинку, зламати деревця чи віддерти шматочок штучного покриття на стадіоні для себе на дачу. На жаль, це прояв менталітету. Вибачте за алегорію, але це як взяти первісну людину і дати їй у руки телефон, а вона його викине. Так і ці люди не до кінця розуміють інновації, тому у них така «первісна» реакція на ці зміни»

«один з моїх недоліків – більше робити іншим, ніж собі»

«Я б хотів зробити якийсь проєкт для старших людей. У нас багато дитячих садочків, кружків для дітей, але є також багато людей, які не знають, чим зайнятись на пенсії. Якщо люди рухаються, вони довше проживуть…Мені приємно чимсь ділитись, робити людям добро. Це навіть один з моїх недоліків – більше робити іншим, ніж собі. Я вже 13 разів здавав кров. Вперше випадково вийшло, а потім «підсадився»

«Волонтерство – вибір кожного, але мені це дає відчуття дотику до змін у суспільстві, наче щось вкладаєш. Я інвестую, і через свою призму позитиву, оптимізму й віри у добро думаю, що десь віддасться і буде «ефектом метелика». Треба поширювати інформацію про можливості волонтерства. У багатьох людей своє визначення цього слова, наприклад «зробити щось на халяву, щоб мені дали футболочку». Думаю, було б корисно, аби досвід волонтерства був обов’язковим. У деяких країнах Європи або у США окремо під час навчання виділяють для цього окремі години, а потім це враховується при оцінюванні. Треба доносити позитивні сторони волонтерства, які людина прийме чи не прийме. І навіть якщо не прийме – це ок. Не треба казати, що це погано, не треба тиснути. Значить у людини просто інші цінності»

«Колись би я сказав, що найбільше мене надихають люди. І зараз теж так скажу, але зараз я б поділив час: 50% на людей і 50% на самотність. Я люблю почитати, побути наодинці. Я з багатодітної родини, колись цього було мало, тому зараз більше цінується. А ще надихають подорожі, під час яких можна поєднувати перше і друге. І коли мені стає сумно і я розумію, що потрібно набратись енергії, беру наплічник і десь їду. От крайнього разу знайшов організацію, яка займається сплавами, поїхав сплавлятись по Дністру, потім сам поїхав автостопом у Бакотську затоку. Приїхав звідти натхненний, заряджений. Мої ліки проти розчарування – закидати себе роботою. Можна інтелектуальною, можна фізичною, можна їздити на велосипеді»

«Є міста, які я дуже люблю. Звичайно, Житомир поза конкуренцією. Є середовище житомирян, які завжди і всюди «топлять» за Житомир, і я до нього належу. А ще я дуже люблю Кам’янець-Подільський. Там хороша історична складова, гарна «візуалка» – фортеця, каньйони, Бакота. Це дуже бюджетне місто – за 50-60 грн можна наїстись, можна хостел за 100 грн знайти. Там відчувається якась прогресивність, розвивається культурна галузь, туризм. Тому це моє улюблене місто»

«Зараз купа можливостей в світі, в Україні… Єдина проблема у людей – розумова бідність, коли вони думають: «А, це дорого, це складно». Це ж треба мотиваційний лист написати чи аплікаційну форму заповнити впродовж цілих десяти хвилин, і немає змоги у цей час інстаграм погортати. Участь у волонтерських програмах дає особистісний розвиток, спілкуванні з іншими людьми, можливість участі у дискусії. У розмаїтті людських думок, дискутуючи, ти знайдеш свій сегмент, свою думку. У волонтерстві є все: і подорожі, і натхнення, і фізична робота, й емоційний внесок, і духовна праця. Там прекрасна атмосфера!»

«Щоб мрії реалізувались, треба якомога більше спілкуватись з людьми»

«Мрії? Так, є! Винайти засіб індивідуального польоту. (Посміхається). Насправді багато моїх мрій вже реалізувались, але я хочу мати особисту справу – равликову ферму, до прикладу. Насправді мало просто мріяти. Щоб мрії реалізувались, треба якомога більше спілкуватись з людьми. Коли ти створюєш власний соціальний капітал, його можна конвертувати у позитивні речі. …Головне – треба вірити й робити!»

Текст записала Оксана Давиденко
Фото: Марта Яроцька

 

5+

Вас це може зацікавити