Facebook icon Instagram icon

На згадку про Зою Гайдай – українську зірку оперної сцени

#Люди 12 Травень, 2020 Автор:

1+

«Жінка з голосом – сильна жінка за визначенням»… Ці слова Мелінди Гейс повною мірою характеризують велику українську співачку Зою Михайлівну Гайдай, яку часто згадують як «сонячне сопрано»

Про життя співачки написано немало. Про те, що народилася вона у родині відомого фольклориста, хорового диригента, композитора та педагога Михайла Петровича Гайдая, і про те, що дитинство та юність майбутньої вокалістки пов’язані з Житомиром, можна легко знайти у Вікіпедії. Проте ані біографічні дані про українську оперну приму, ані прогулянки по вулиці у Києві, названої на її честь, навряд чи дадуть нам можливість відчути й зрозуміти, якою людиною була Зоя Гайдай. Значно більше пам’яті іноді зберігають маленькі речі.

У 1971 році сестра артистки передала в музей маленьку прямокутну скриню

Експонати Житомирського обласного краєзнавчого музею

В житомирському обласному краєзнавчому музеї багато особистих речей та фотографій, проте є одна маленька скринька, з якою пов’язані великі події. У 1971 році, вже після смерті Зої Гайдай, сестра артистки передала в музей маленьку прямокутну скриню, обтягнуту з боків шовком коричневого кольору, а зверху – білого. Вишитий рослинний орнамент і птахи нагадують загадково-ніжний Схід. Всередині – два відділення: у маленькому лежать штучні вії, у більшому розташована чорна металева коробочка з 7 виїмками, в яких лежать залишки різнокольорового гриму, а також 4 кисті для нанесення гриму, пензлик, 2 чорних олівці в металевих футлярах, шматок мила. Але у першу чергу там довго й ретельно зберігалися спогади…

Експонати Житомирського обласного краєзнавчого музею

В дитинстві, окрім сумлінного прагнення вчитись, маленька Зоя охоче відвідувала уроки гри на фортепіано у Житомирському музичному училищі. Навчання у Житомирській Маріїнській гімназії – прогресивний на той час крок, оскільки у 1912 році, коли дівчинку віддали на навчання, це був перший на Волині державний середній учбовий заклад для жінок.

маленька Зоя охоче відвідувала уроки гри на фортепіано

Зображення Маріїнської гімназії в Житомирі ХІХ ст.

Окрім прогресивних поглядів, з дитинства співачку супроводжувала любов до музики – навряд чи без цього світ побачив приму. Тому коли затятий просвітник й фольклорист Михайло Гайдай створив капелу Волинського губернського відділу народної освіти, його дочка Зоя не лише ввійшла до складу, а майже два роки була окрасою хору. Дар майбутньої зірки помітив Віктор Косенко. Саме він влаштував її перший сольний концерт, а потім за рекомендацією композитора дівчина вступила до Музично-драматичного інституту імені Лисенка.

Український композитор, піаніст і педагог Віктор Косенко

Варто дякувати за підтримку й профспілку працівників мистецтва Житомира: розгледівши талант юної співачки у 1923 році їй направили на навчання. Роки навчання проминули швидко, і у жовтні 1928 року співачка дебютувала у ролі Ліу в опреі Пуччіні «Турандот», а вже через місяць отримала ще одну партію – Тетяни з опери «Євгеній Онєгін». Брат Зої Гайдай, Михайло, згадує: «Перевтілювалася сестра миттєво: щойно виконувала ліричні твори Чайковського і раптом — трагізм романсу «Під квітами» Гріга, світ переживань у «Заклятті» Шапоріна». Кожна партія – маленьке життя, яке співачка переживала на сцені. На все це потрібні були сили, і Зоя Михайлівна часто слухала у Володимирському соборі митрополичий хор, яким керував її батько, що звісно ж зовсім не подобалось радянським чиновникам.

Зоя Михайлівна часто слухала у Володимирському соборі митрополичий хор, яким керував її батько

Експонати Житомирського обласного краєзнавчого музею

Рівний й гнучкий голос широкого діапазону, працездатність внутрішня сила – і світ побачив понад 50 музично-художніх образів. Визнання було гучним: на І Всесоюзному конкурсі музикантів-виконавців у травні 1933 р. в Москві українська примадонна Зоя Гайдай виборола першу премію, одною з найперших стала у 1941 р. лауреаткою Сталінської премії, а потім оминула обов’язкову сходинку заслуженої артистки УРСР і отримала звання «народної» спочатку УРСР, а невдовзі й народної артистки СРСР.

Експонати Житомирського обласного краєзнавчого музею

Після закінчення Другої світової війни співачка почала гастролювати за кордоном і побувала з виступами в Іраку, Ірані, Китаї, Канаді, США, Пакистані. Звичайно ж за кордон випускали лише «благонадійних», а гастрольні тури зазвичай носили пропагандистський характер. Саме одним з таких і був гастрольний тур до Китаю у 1952 році у рамках «місячника радянсько-китайської дружби». Окрім демонстрації таланту й мистецьких досягнень, місією кращих артистів багатонаціональної країни було створення позитивного іміджу, тому до складу гастрольної групи входили представники не тільки різних жанрів мистецтва, а й люди різних національностей: артисти балету Галина Уланова та Юрій Кондратов, актор та режисер лялькового театру Сергій Образцов, азербайджаський співак Рашид Маджид огли Бейбутов, узбецька танцівниця Тамара Ханум, грузинський ілюзіоніст Дік Читашвілі і Зоя Гайдай, яка виконувала пісню китайською, українські народні пісні «Ой не світи, місяченьку», «Чумарочка рябесенька», «Чи я вплила, чи я вбрела», «Ой ненько, зацвіло серденько» та звичайно класичні арії.

у гастрольному турі до Китаю у 1952 році Зоя Гайдай виконувала пісню китайською та  українські народні пісні

Експонати Житомирського обласного краєзнавчого музею

Поїздка стала одним з найяскравіших вражень, оскільки там, у Шанхаї, Зоя Михайлівна відвідала оперну виставу і була вражена масштабом побаченого. Проте свою роботу співачка завжди оцінювала надто критично. Її брат пригадує, що навіть коли концертні зали аплодували стоячи, артистка говорила, що «сьогодні я співала так собі». Сильна, незалежна й вимоглива – такою знали приму, володарку «сонячного сопрано». Образи, створені нею, пам’ятають й досі: Наталка в опері «Наталка Полтавка» Лисенка, Оксани в «Ночі проти Різдва» Римського-Корсакова, Маженки в «Проданій нареченій» Сметани, Гелени в «Богдані Хмельницькому» Данькевича, Дездемони в «Отелло» Верді, Маргарити у «Фаусті» Гуно, Снігуроньки в однойменній опері Римського-Корсакова, Батерфляй у «Чіо-чіо-сан» Пуччіні.

Експонати Житомирського обласного краєзнавчого музею

Через десять років після прощання зі сценою, у квітні 1965 року, Зоя Гайдай померла. Майже до кінця свого життя вона викладала у Київській консерваторії (прим. – нині Національна музична академія України імені П. І. Чайковського) та до останнього дня зберігала у маленькій скриньці спогади про вистави, які прославили українську співачку.

Національна музична академія України імені П. І. Чайковського

Житомирський краєзнавчий музей виступає хранителем пам’яті про примадонну, гордиться наявністю у колекції унікальних музейних предметів. А нам з вам щастить, бо тут ми можемо доторкнутись історії.

Текст: Гордійчук Тетяна,
молодша наукова співробітниця історичного відділу
Житомирського обласного краєзнавчого музею
Фото: Марта Яроцька
Використані фото з відкритих джерел

 

1+

Вас це може зацікавити