Facebook icon Instagram icon

Надія Лобанчикова: «Якщо у тебе є мета, треба до неї йти, навіть якщо вона здається нездійсненною!»

#Люди 2 Грудень, 2018 Автор:

2+

Спробуйте уявити людину, котра бере участь у розробці антитерористичних систем захисту, систем інтелектуального відеоспостереження, автоматизованих систем управління? Певно, уява малює суворого сивочолого чоловіка в окулярах, який … Власне, далі не треба, бо все це про жінку, Надію Лобанчикову. Кандидат технічних наук, доцент, виконуюча обов’язки декана факультету інформаційно-комп’ютерних технологій ЖДТУ і мама трьох дітей здобула багато компетенцій, тому що вміє мріяти, наполегливо працювати і любити свою роботу

«Мені завжди подобалась ІТ-сфера, інженерні науки. І в той момент, коли вступала у політехнічний інститут, я себе ніким іншим навіть і не бачила. Я прийшла вступати, навчаючись у вищому професійно-технічному училищі. І ще рік мала там навчатись, просто прийшла спробувати вступити в інститут, щоб дізнатись, які екзамени, як їх здавати. Але вийшло так, що я вступила, була шостою на шість бюджетних місць, і звичайно, свої документи вже не забрала. А для батьків то був суцільний сюрприз: мама навіть спочатку не повірила, поки сама не пересвідчилась у тому, побачивши мене у списках студентів»

«Я ще нічого такого «супер» і не зробила. Просто люблю те, чим займаюсь. Зараз мені доручили важливу місію – бути деканом факультету. Одна справа – бути викладачем, а зовсім інша – нести відповідальність за 66 осіб співробітників та майже 1000 студентів»

«За спеціальністю я інженер-системотехнік. Мій дипломний проект мав прикладний аспект: тоді для фірми, що займалась торгівлею та зберіганням великої кількості продовольчого товару, ми разом з чоловіком розробили автоматизовану систему управління холодильним агрегатом вагона – рефрижератора, який підтримував комфортні умови зберігання певного виду продукції. Використовували тогочасні засоби автоматизації, і, хоч ми не мали на меті вийти на серійне або масове виробництво, системою потім ще років десять користувались точно»

«Ми з чоловіком разом навчались. Він практик, досі працює за спеціальністю. Спроектовані та реалізовані автоматизовані системи зараз широко використовуються на підприємствах України. А починали все з простого. Колись не було автоматизованого управління такими холодильними агрегатами, що стояли і стоять на продовольчих ринках Житомира, і ми вперше зробили так, що система зупинялася, а не «дула» в обличчя холодним повітрям людині, коли вона відкривала дверцята холодильної камери. Тоді це був величезний крок вперед. І, автоматичне відтаювання, коли не треба відключати від електромережі, коли можна було задати певну температуру роботи камери, а не лишатись в обмежених параметрах. Отак ми тоді працювали»

«У мене декілька разів була можливість поїхати за кордон. У 2003 році – у Данію, з Італії були пропозиції. Були потрібні фахівці якраз у сфері автоматизації холодильних агрегатів, вентиляційних установок, кондиціонування. Ще й зараз пропозиції надходять. Тільки зараз мені більше пропонують викладати певні спеціальні дисципліни, а чоловікові – очолювати технічні відділи, але нам краще вдома»

«Мені було б цікаво, мабуть, працювати й безпосередньо на виробництві. Мені все було цікаво. Навіть коли я вступала в інститут, то не думала, що буду викладачем, але життя дає свої пропозиції, і ти робиш певний вибір. Якщо б 20 років тому мені сказали, що я буду викладачем, я б не повірила, сказала: «Та ви що, такого не може бути» (Сміється)

«Я ще нічого такого «супер» і не зробила. Просто люблю те, чим займаюсь»

«Коли ми з чоловіком одружились, нам було по 18-19 років. У нас була мета: до 30 років отримати освіту, роботу, купити квартиру і машину. У 28 у нас вже все було. Ну й двійко дітей. І тоді ми почали ставити собі нові цілі, іншу мету. Зараз ми будуємо будинок. Це,звичайно, поволі відбувається, ми вже чотири роки будуємось, але не стоїмо на місці»

«Матеріальні речі важливі. От зараз у нас дитина у дев’ятому класі, і вона чекає від нас пропозиції щодо того, ким стати. І я не можу сказати, що ми не думаємо про фінансовий стан, про те, які кошти вона потім буде заробляти. Це важливо для життя, і ким би ми не хотіли стати, але якщо це не приносить прибутків, то ми від своєї ідеї відмовляємось. Треба аналізувати, ким стати, щоб мати оплачувану роботу»

«Коли ми навчались у інституті, серед 28 студентів групи було шестеро дівчат. У нас була весела, дружня група. І нам, дівчатам, було комфортно. Ми у хлопців були як «квіточки», але зверхнього ставлення абсолютно не було. Дівчата вчились майже на «відмінно». Не можу сказати про конкуренцію нічого: ми всі вчились однаково, у всіх була спільна мета – вивчитись, здати дисципліну, опанувати навички. І розподілу у нас ніякого не було»

«Зараз змінились підходи до викладання, до навчання, відповідно, змінились самі студенти. У нас раніше була одна можливість вступу, а зараз молоді дається набагато більше можливостей: вони можуть для себе обирати, ставити пріоритети, подавати декілька заяв. Можливо, це накладає певний вплив на вибір студента. Тому в цій системі є й плюси, й мінуси. І в такому випадку завжди треба до себе прислухатись, до свого внутрішнього «Я»: «Ким же я насправді хочу стати?»

«Сучасне навчання дуже різнобічне, а знання ІТ-технологій притаманне кожній сфері. Єдине, що людина може бути професіоналом, а може бути просто користувачем. Це й визначає напрямок підготовки. Ми на факультеті все ж таки готуємо фахівців з ІТ-спеціальностей, які допоможуть іншим зорієнтуватись: програму розробити, веб-сайт написати, базу даних підтримати, мережу налаштувати, інформацію захистити, віддалено управляти комунікаціями. Куди вони далі підуть працювати – в економіку, у фінанси, у банківську справу, на підприємства, заводи чи ІТ-компанії – це вже специфіка предметної області, у якій вони за мінімальний час зможуть себе адаптувати»

«Сьогодні ІТ-сфера дуже стрімко розвивається і в Житомирі. У нас створено декілька інкубаторів, є стартапи, які досить плідно розвиваються, а іноземні та київські організації відкривають офіси й фірми. Якщо порівнювати з європейськими або східними країнами, то ми звичайно відстаємо у доступі до сучасних технологій. Але зараз дуже плідна співпраця з ІТ-компаніями: вони надають нам доступ до сучасних технологій. Це й хмарні сервіси, й кластерні системи, наприклад, ті ж засоби автоматизації. Ми співпрацюємо з компаніями Cisco та Microsoft, Siеmens, ІСМ Україна, Viseven, РАУТ-автоматик, Укртелекомом та іншими. Вони дають можливість нашим студентам працювати, опановувати сучасні технології. Залучаємо для читання лекцій і закордонних фахівців, й вітчизняних професіоналів-практиків . Можливо, нам не вистачає обладнання, але фахівець, якого ми випускаємо, добре знає сучасні технології»

«Сьогодні ІТ-сфера дуже стрімко розвивається і в Житомирі. У нас створено декілька інкубаторів, є стартапи, які досить плідно розвиваються, а іноземні та київські організації відкривають офіси й фірми»

«Зараз за кордон їде багато студентів. З одного боку ми сприяємо, щоб вони їхали для проходження практики, але робимо все для того, щоб вони повернулись і закінчили навчання, отримали диплом бакалавра чи магістра. Я до цього специфічно відношусь: взагалі не бачу своїх студентів, особливо тих, хто закінчив ІТ-факультет, працюючими на фермах чи на вирощування якихось продуктів, чи наданні послуг у сфері прибирання. Я вважаю, що коли наші фахівці їдуть за кордон, то і там вони ІТ-шники, і там вони повинні працювати у цьому напрямку. Це відкриє для них ширші можливості. Але ІТ-компанії, які представляють ринок праці у нас в Житомирі, доволі непогано платять нашим студентам і своїм співробітникам тут, на місці. В Житомирі зараз також можна нормально заробляти, єдине, що треба, – дійсно працювати: знати певні мови, самовдосконалюватись, розвивати ті знання, які їм тут надаються»

«У нас багато практиків, які розбираються в ІТ, електриці, автоматизації, і ринки Польщі, Чехії, Германії, Австрії зараз залучають наших фахівців. До нас приїздили представники Siemens Industry Inc з Кореї, пропонували відтік наших студентів до Польщі, на підприємство, але наш ректор їм запропонував: «Відкривайте завод у нас, а ми будемо давати вам тих спеціалістів, які вам потрібні. Ми не будемо готувати спеціалістів для Польщі». Це позиція нашого ректора, тому у нас ведеться робота: закуповується нове сучасне обладнання та комп’ютерна техніка, виділяються стипендії для заохочення студентів за участі компаній, які зацікавлені у підготовці сучасного ІТ-фахівця та їх подальшого працевлаштування у ці компанії. Цього року одна з ІТ-компаній запропонувала іменну стипендію абітурієнту, який мав 200 балів у сертифікаті ЗНО, з пропозицією не їхати до Києва на навчання, а навчатись у нас. Наразі він є студентом ЖДТУ і активно співпрацює з цією компанією. Я впевнена, що вони його на роботу потім заберуть»

«Виховання – процес специфічний. В мене троє дітей, але всі вони різні. Ми одні й ті самі, їм даємо однаково, закладаємо одні й ті самі стрижені, але кожна дитина різна. Всі вони наділені певними специфічними рисами від природи, якісь власні інтереси, погляди на життя, сприйняття світу, вплив соціуму, оточення. Тому важко щось аналізувати у вихованні»

«Є у нас сімейне свято. Наші з чоловіком заручини відбулись на Зелені свята (Трійцю), і кожного року, вже 21 рік поспіль вся сім’я збирається саме в цей день. Це, мабуть, більш наше з чоловіком свято, але саме тоді познайомились наші батьки. От так і повелося. Якщо спочатку це було 10-12 людей, то зараз 20-25. Ми збираємось біля вогнища над річкою, ловимо рибу, готуємо щось смачненьке, спілкуємося. Така у нас фішка»

«Завжди, коли викладаю, говорю своїм студентам, що спочатку треба розібратись, як зробити щось своїми руками, як інженер, а тільки потім використовувати ІТ-технології. Як би ми не довіряли комп’ютерній техніці, але людський мозок на більше здатний. Я завжди кажу, що не можна зробити автоматизовану систему, якщо ти не розумієш фізику процесу: що за чим повинно включатись, що має виключатись, наскільки плавно має відбуватися процес регулювання. Якщо ти сам цього не розумієш, то нічого не зробиш і на комп’ютері»

«Я не заперечую факту, що колись все робитимуть роботи. Немає для того крутих перепонів – все можна реалізувати, але я вважаю, що людство повинно керувати технікою, а не техніка людством»

«Я не заперечую факту, що колись все робитимуть роботи… але я вважаю, що людство повинно керувати технікою, а не техніка людством»

«Світ сьогодні дуже ІТ-залежний, і людина від того страждає. У нас погіршується пам’ять, бо ми її не тренуємо, не намагаємось запам’ятати стільки, скільки могли раніше. Навіщо пам’ятати табличку множення, якщо ми можемо скористатися калькулятором? Для чого пам’ятати правила чи заглядати у книжку, якщо Word все перевірить? Раніше ми номери телефонів пам’ятали, а зараз в кожному смартфоні є телефонна книга. Так людина починає власну деградацію. І в ІТ-сфері є деградація, тільки вона фізична. Тому завжди кажу, що всі ІТ-шники мають ходити до спортивної зали, бігати, підкачувати м’язи, ходити на природу»

«Мені чоловік постійно пропонує не працювати, тим більше, що зараз маленька дитина, але я не можу сидіти вдома. Звичайно, комусь подобається займатись господарством, але мені потрібне спілкування, я люблю студентів. Й життя іншого для себе вже не уявляю. А дома все виконую: готую їсти, проводжу час з дітьми, ми разом їздимо кудись, тільки-от постійно вдома я не можу. Робота дає мені надійність, я не боюся ніяких нюансів, знаю, що спроможна себе забезпечити. Я самореалізована жінка, маю певні професійні досягнення і мені подобається моя робота. Я відчуваю себе незалежною»

«Моя дисертаційна робота була пов’язана з антитерористичними системи захисту особливо важливих об’єктів під Євро-2012. Працювали з аеропортами, апробацію проводили в Угорщині, в міжнародному аеропорту Будапешту Феріхедь. Коли запустили свою частину, вже після сертифікації, дізнались, що систему відзначили сертифікатом «А», що відповідає найвищому рівню безпеки. Звичайно, нам було приємно»

«Були в аспірантурі окремі викладачі, які вважали, що жінкам там взагалі не місце. Але після знайомства і спільної роботи така думка зникала. У мене була подруга-білявка, то їй взагалі було непереливки. Багато хто намагався довести, що стереотип про білявок – реальність, але вона принципово не змінювала колір волосся і доводила всім, що здатна робити більше. Зараз вона займає керівну посаду в одному з університетів, а ті чоловіки, які з нею стикаються, розуміють, що не варто стереотипно мислити»

«Коли мені пропонували цю посаду, я думала: «От я жінка, а факультет інформаційно-комп’ютерних технологій». Зрозуміла, що то в мені спрацьовують закладені колись стереотипи. Але ж жінкою я себе почуваю поруч з чоловіком, і тільки йому можу розповісти про свої проблеми, а на робочому місці я не маю права цього робити. Зараз в структурі факультету чотири кафедри, і керують ними дві жінки і два чоловіка. Такий у нас гендерний баланс. Начебто всім комфортно»

«Не можу сказати, що мені в житті щось давалось суперважко. Ні, але тут велику роль зіграли батьки. Вони нам і фінансово допомагали, і дивились за дітьми, і завжди з нами ділились, чим могли. Це наш фундамент, з якого ми стартували. Багато з того, що ми досягли, – завдяки батькам. Якби не вони, ми б не мали того, що маємо. Я дякую Богу, що вони у нас є, що завжди поруч»

«Мені здається, безглуздо жити, якщо ти не маєш мети»

«Мені здається, безглуздо жити, якщо ти не маєш мети. Який сенс? Кожний день одне й те саме? От знаєте, коли ти створюєш автоматизовану систему, то бачиш, що було, а потім тебе просять щось змінити. Ти думаєш, проектуєш, не спиш, знову думаєш, узгоджуєш з замовником, моделюєш, підбираєш обладнання. Все, запрограмував. І наступає такий момент пуску, коли тиснеш «червону кнопку». І тут ти починаєш дихати… Ні, перестаєш дихати. І тільки чуєш биття свого серця. Заплющуєш очі і натискаєш на кнопку, а все починає працювати, і ти таке отримуєш задоволення! Це таке «ух» і «ах»! От так само і в житті: якщо у тебе є мета, треба до неї йти, навіть якщо вона здається нездійсненною!»

Текст записала Оксана Давиденко
Фото: Марта Яроцька

2+

Вас це може зацікавити