Facebook icon Instagram icon

Наталія Оржевська – сила незламного духу

#Люди 27 Травень, 2019 Автор:

0

«Вельмишановний Володимире Івановичу! Листа цього пишу на випадок, якщо мені не вдасться побачитись із Вами і особисто передати прохання моєї родички і подруги Марії Миколаївни Пушкіної, на похорон чоловіка якої я вчора приїхала, а сьогодні від’їжджаю знову в Житомир». Так починається лист, написаний у страшному 1918 році академіку Вернадському. Писала його Наталія Оржевська, яку деякі сучасники вважали мало не святою, а інші хотіли стратити. Хто вона? Чим завинила перед одними, коли для інших стала символом добра та порятунку…

Родина, з якої походить Наталія Іванівна Оржевська, стародавня. Ще за часів Петра І її предки, князі Шаховські відзначились як талановиті державні діячі і військові. Жінки роду з покоління в поко  ління мали почесну справу – займались благочинністю. Ніщо не порушувало усталений порядок роду: ані історичні катаклізми, ані зміна поколінь. Кому могло спасти на думку, що на долю шляхетної дівчини, народженої у 1859 році в Царському Селі, майбутньої фрейліни імператриці, випадуть такі важкі випробування …

Зустріч гостей в будинку Оржевських у Новій Чарторії

У ті далекі часи здавалося, що юній княгині щасливе майбутнє було забезпечено від народження: чудове виховання, гарна освіта та вигідний шлюб, який й дотепер є мрією багатьох романтичних панянок. Спочатку саме так і складалося: домашня освіта за програмою класичної гімназії, участь у житті імператорського двору в статусі наближеної фрейліни імператриці Марії Федорівни, одруження з сенатором Петром Оржевським. Через котрийсь час після весілля, у 1884 році, подружня пара Оржевських придбала маєток у Новій Чарторії. Територію садиби і старий панський будинок перебудували в гарний двоповерховий палац.

у 1884 році подружня пара Оржевських придбала маєток у Новій Чарторії

У 1893 році чоловік Наталії Іванівни був призначений генерал-губернатором Віленським, Ковенським та Гродненским. То були світлі й безхмарні роки в житті родини, проте у 1897 році Петро Оржевський несподівано помер. На місці поховання чоловіка, в парку Новочарторійського маєтку, Наталія Іванівна побудувала церкву-усипальницю за проектом відомого архітектора Адріана Прахова. Іконостас та ікони до нього створив художник Михайло Нестеров, розписав стіни та купол. Особливо вдалим вийшов казковий птах Алконост, зображений у дзвіниці. У своїх спогадах художник пише: «Сама церква була невеличка, нічим не примітна, але всередині всі декоративні, мармурові та інші роботи взявся виконувати Адріан Вікторович Прахов. Я ж був запрошений написати образи іконостасу і зробити ескізи настінного розпису в куполі, у барабані». Тоді Нестеров ще не знав, що з Оржевською доля зведе його ще багато разів.

Фото зліва – фрагмент зображення роспису церкви «Ангел Смутку» роботи М.Нестерова. Фото справа – Наталія Оржевська у молоді роки

По смерті чоловіка Наталія залишила Санкт-Петербург, оселилась у Новій Чарторії і присвятила себе справам благодійності. Газета «Волинь» повідомляла: «Затверджена нещодавно у званні нової попечительки, представила кошти на переобладнання Новочарторійского и Новоград-Волинского училищ. Причому училище в Новій Чартории було розширене настільки, що дало можливість навчатись всім дітям шкільного віку без відмінностей. Взагалі Н.І. Оржевська багато зробила для жителів Нової Чарторії – облаштувала взірцеву амбулаторію, поштово-телеграфну контору і чудову чайну з бібліотекою-читальнею. В усі справи вкладає не тільки значні кошти, але й багато особистої праці й енергії». Михайло Нестеров пригадував, що княгиня старанно виконувала обов’язки звичайної сестри милосердя, працювала в амбулаторії. У 1901 році за свою діяльність княгиня Оржевська отримала високу нагороду – «Малий хрест ордена Святої Катерини» II ступеню.
Під час російсько-японської війни 1904-1905 років вона допомагала пораненим у шпиталі, направляла на фронт зібрані кошти, теплі речі та продукти.  Доброти Наталії Іванівни вистачало не тільки на поранених та бідних. По можливості вона допомагала всім, кому, на її думку, була потрібна допомога. Коли у художника Нестерова захворіла маленька донька, лікарі порадили повезти дівчинку на південь, змінити клімат. Оржевська запропонувала йому з дитиною погостювати у Новій Чарторії.

Нестеров не знав, що з Оржевською доля зведе його багато разів

Художник М. Нестеров. Фрагмент автопортрету

Пізніше вдячний батько пригадував: «Вона зранку йшла у свою лікарню і працювала там, виконуючи власноруч важку, часто неприємну роботу, доглядаючи хворих. Вечори проходили у читанні, у цікавих бесідах. Відношення Наталії Іванівни до моєї сім’ї було прекрасним, сердечним, умови перебування – комфортними». Після смерті брата Сергія у 1908 році Наталія Іванівна забирає до себе племінницю, виховує та сприяє її навчанню в Інституті шляхетних дівчат, а невдовзі направляє вчитися живопису у Паризьку академію мистецтв. Наталія Оржевська підтримує новий молодіжний християнський рух, стає одною з попечительок, фінансуючи його діяльність в Києві, всіляко сприяє розвитку. Її благодійність створила до неї шанобливе ставлення представників православної церкви.Під час перебування у Парижі княгиня займається побутом студенток – організовує гуртожиток, у якому в мізерну плату за проживання входили не тільки пристойні житлові умови, а й можливість користуватись їдальнею, салоном для дозвілля, бібліотекою.

Студентки у гуртожитку. Фото з паризької газети

У вересні 1911 року Оржевську обрали головою Житомирського Червоного Хреста, який вона очолювала до 1918 року. У роки Першої світової війни Наталья Іванівна організувала лазарет у власному будинку в Житомирі по вулиці Пушкінській, який утримувала власним коштом. Архиєпископ Волинський і Житомирський Евлогій (в миру Василь Семенович Георгієвський) всіляко сприяв Оржевський, у спогадах писав: «Це була свята жінка, вона вміла так поставити свій лазарет, що кожен, хто у ньому опинявся, відчував себе, як у Царствії Небесному». Достеменно відомо, що вона перебувала у складі делегації Червоного Хреста , яка перевіряла стан військовополонених у Германії і Австрії, брала участь у перемовинах щодо їх звільнення. У «Пам’ятній книзі Волинської губернії» за 1917 рік вказані всі офіційні посади, які обіймала Наталія Оржевська – їх близько десяти. Вона одночасно виконувала численну кількість обов’язків, користуючись безумовним авторитетом у співвітчизників: і серед духівництва, й серед молоді, й серед поранених військових. Але це зовсім не завадило воякам-червоноармійцям при відступі у серпні 1919 року взяти в заручники «класово чужу» жінку разом з племінницею та ще двадцятьма відомими житомирянами, й відправити у спецтабір. Врятуватися Оржевській вдалося лише завдяки родинним зв’язкам: вона отримала довідку, у якій зазначалось, що вона була правнучкою декабриста Федора Шаховського. Після звільнення з табору, згідно з розпорядженням центральної колегії Червоного Хреста, Наталія Іванівна мала повернутись до Житомира та продовжити роботу, але по дорозі змучена жінка знов потрапляє у полон, тепер вже до польських вояків. Під виглядом біженців декому дивом вдалось звільнитись, була серед них і Оржевська, яка виїхала до знайомих, що жили  у Рівному,  і лише через три місяці дісталась домівки, яка була окупована польськими військами. А вже через півроку село захопила Червона армія…

Влітку 1920 року маєток націоналізували, а Наталію Іванівну виселили

У будинку Оржевських

Влітку 1920 року маєток націоналізували і організували там сільськогосподарський технікум. Наталію Іванівну виселили, проте дозволили працювати вчителем німецької мови. Весною 1921 року, керуючись постановою Волинського губернського виконкому, нова совєтська влада виселила Оржевську з власного маєтку, як колишню поміщицю, звільнивши з роботи, попри всю її доброчинність. Варто сказати, що все це не зламало вольову жінку, і чотири наступних місяці вона працювала сестрою милосердя у Славутському санаторії для хворих на сухоти. Пізніше Наталію Іванівну знову запросять вчителювати, але через два роки вона поїде з домівки вже назавжди.
Приїзд її у Житомир у квітні 1925 року відзначився важливою подією: Оржевська очолила Свято-Миколаєвське братство, яке працювало в місті. У період нужденності та Голодомору давні знайомі та друзі передавали Оржевській кошти, розуміючи складність її становища. Жінку підтримували художник Нестеров, академіки Володимир Вернадський, Миколи Пріоров та інші. На отримані кошти Наталія Іванівна купувала продукти, які в більшості роздавала нужденним, залишаючи собі невелику частину. В грудні 1934 року жінку вкотре арештовують, за нібито «контрреволюційну діяльність», та відправляють у далекий Казахстан.
Останні роки життя княгиня Оржевська провела у засланні, куди потрапила разом з племінницею. Тут, у невеличкому селищі, вона викладала німецьку та французьку мови у місцевій школі, періодично звертаючись з проханнями про звільнення. Останній лист княгині, який вона написала дружині брата, датований листопадом 1935 року. Наприкінці 30-х років Наталія Іванівна Оржевська померла. Місце її поховання невідоме.

Наталія Оржевська під час заслання у Казахстані

Маєток у Новій Чарторії, пам’ять про цю дивовижну жінку, існує й донині – сьогодні там сільськогосподарський технікум.
Всі помисли, турботи і мрії Наталії Іванівни Оржевської були спрямовані на благо людям, особливо тим, котрі благ цих не мали. Головними здобутками цієї сильної жінки були сила духу, істинна шляхетність, пронесена через страшні часи, та людяність, які завжди лишатимуться взірцем.

Редакція висловлює подяку за допомогу у підготовці матеріалу С. Собчуку та А. Собчук.

Текст: Оксана Давиденко
Фото з відкритих джерел

0

Вас це може зацікавити