Facebook icon Instagram icon

Наталія Сліпаченко: «Моє життя – це не історія Попелюшки»

#Люди 9 Грудень, 2019 Автор:

4+

Рольові моделі, що з дитинства малюють нам дивовижні історії успіху, чомусь не навчають покладатися лише на власні сили. Чарівна паличка, лампа Аладіна, Кіт у чоботях, добра Хрещена… Перелік загальновідомих засобів можна було б продовжувати, проте життя – не казка. І пробивати собі дорогу молодій людині зазвичай дуже непросто. Проте у нашої героїні, PR-менеджерки великої фармацевтичної компанії Наталії Сліпаченко, є свої рецепти. Не чарівні, а цілком реальні, оскільки саме завдяки ним Наталія може досягати поставлених цілей

«Якщо дуже глибоко копати в минуле, то я не збиралась буди вчителем з самого початку. Але вступила до нашого житомирського університету (прим. ред. – Житомирський державний університет ім. Івана Франка), тому що під час вступної компанії озвучили деякі фактори, що були для мене важливими. Міжнародний дитячий центр «Артек» – співпраця з ним, різноманітні студентські волонтерські програми, які мені були цікаві. І я коли стала студенткою, спочатку для себе розділила думку: навчання на другий план, а саме головне – активності, тобто основна мета мого перебування в університеті в них. І дуже добре, що університет виправдав мої очікування, бо я вважаю, що хто шукає, той завжди знайде. Я знайшла абсолютне задоволення усіх своїх інтересів, в першу чергу, інтерес в організаторській роботі», але і навчання виявилося теж цікавим»

«дуже добре, що університет виправдав мої очікування, бо я вважаю, що хто шукає, той завжди знайде»

«Свої організаційні навички застосувала, починаючи з перших тижнів перебування в університеті, де почала одразу долучатися до всіх студентських рухів, волонтерських зв’язків. Добре, що у мене була потужна шкільна база»

«Я з Коростеня, і у мене прості батьки. Тато будівельник, мама також у будівництві працювала. В кого я характером? Не можу отак одразу визначити, проте чесно можу сказати, що мої батьки дуже прості. Моє життя – це не історія Попелюшки, абсолютно. Попелюшка отримала все від Феї, а у мене історія про мене – дівчину, яка все для себе робить сама. Історія людини з неймовірним бажанням постійно щось робити, до чогось долучатися. Напевно, я мікс моїх батьків: трудоголізм мого батька, який без роботи не бачить життя і без свого будівництва просто не існує. І організаційні здібності мами, яка все своє життя всім родичам, всім іншим людям завжди все організовувала. От я взяла ці два фактори і пішла з ними по життю. Але все те, що я отримувала, використовуючи ці риси, для моїх батьків – далекий світ. Вони ніколи не вірили в те, що трудоголізмом й організаторськими вміннями можна чогось досягти. У їх розумінні це давало можливість лише триматися на плаву, а чогось більшого цим досягти… Напевно, для них таке було незрозумілим»

«З самого початку в університеті мій день був повністю зайнятий усіма можливими видами діяльності, які тільки є. Проте навчалася я серйозно. За плечима була спецшкола у Коростені, і я вступила на факультет іноземних мов. Сам факультет дає зрозуміти, що ти не будеш середньостатистичною студенткою: однозначно будеш пов’язана з іншими країнами, матимеш зв’язки з іноземними реаліями. Тому ти рухаєшся вперед й наверх»

«У нашому університеті завжди були й залишаються талановиті викладачі, які з перших секунд бачать у тобі хоч якесь раціональне зерно. Можливо, вони навіть іноді закривали на очі на щось, пов’язане з навчанням. Проте коли вони бачили, що ти приносиш успіх, користь для університету в інших сферах, просували тебе саме в цьому напрямку. І зі мною так сталося: дуже багато викладачів намагалися допомогти. Вони розуміли, що навчання – це добре, але допомагали мені отримати зв’язки для того, щоб розвивати різні студентські рухи. Звісно, за час студентства я напрацювала дуже багато вмінь в різних сферах життя – у творчій, в організації фестивалів, у науковій сфері. Я намагалась свої якості використовувати, і мені це чудово вдавалося»

«Я насправді вважаю, що у любій сфері життя є люди, які готові допомогти іншим»

«Я насправді вважаю, що у любій сфері життя є люди, які готові допомогти іншим. Вони не завжди б’ють себе в груди і кричать: «Прийми мою допомогу!». Але радо відгукнуться, якщо їх про допомогу попросити. Навіть зараз, коли всі говорять: «Ой, світ такий цинічний»… Я в університеті знайшла дуже хороших людей, за них чіплялась, і була завжди їм вдячна. А коли ти вдячний і допомогою користуєшся якісно, потім сам готовий також допомагати іншим. Це процес зародження хорошого: він є циклічним, рухається далі й далі»

«Коли я закінчила навчання, мене залишили працювати в університеті, бо бачили, що ми один одному готові все віддати. (Сміється) Але у вищого навчального закладу є такий мінус, який, напевно, буде впродовж всього життя: хочеш бути успішним – повинен займатися науковою діяльністю, хоч кошти за це отримуєш мізерні. Молодий викладач читає деякі пари, а це невелика ставка… І коли ти молодий, палкий, готовий все рвати на собі, а у тебе немає ніякої іншої фінансової підтримки – батьків, чоловіка, ти реально відчуваєш, що хочеться більшого. Безумовно, окрім університету, ще працювала на двох роботах паралельно: я й весілля проводила, і в політичних організаціях заходи проводила. Дуже багато працювала. Бувало так, що за добу спала близько п’яти годин»

«Університет тримав мене довгий час. Я пропрацювала там вісім років – з 2006 по 2012 рік. Наприкінці працювала лише на чверть ставки, але тим не менш трималась до останнього. Потім вже з’являється родина, а родина має інші потреби… Коли є сім’я, в тебе немає часу на науку, на якісь класичні речі, але університет цього не терпить. Хочеш рухатися – не повинен збавляти темп. Нажаль, я знаю дуже багато талановитих викладачів, яким прийшлося пожертвувати якимись сімейними життєвими позиціями. У когось діти були недоглянуті, дружина або чоловік недолюблені. Тому що наука віднімає багато, займає тебе як морально, так і фізично. І мозок працює, й фізично ти постійно щось робиш – роз’їзди, конференції, участь в дослідженнях»

«На якомусь етапі переломним стало те, що мене запросили допомогти в компанії «Санітас»: я мала організувати декілька розважальних подій для працівників фірми. І зараз, й раніше керівництво прагнуло наповнювати життя працівників різноманітною діяльністю. Ми перетиналися на деяких заходах, і очільники бачили, що я все можу організувати. Але я не можу робити щось на пів ноги: якщо щось роблю, то роблю дуже добре. Зрозуміло, що коли прийшла сюди, то спочатку лише для того, щоб організувати їм декілька заходів. Але , що б якісно щось організувати, мені потрібно було зрозуміти, що таке фармація, як вона працює, як працюють аптеки. Все більше заглиблювалась у це все. Мені на той момент здалося це достатньо інноваційним, цікавим – нова сфера»

«Напевно, на той момент у компанії діяли інтуїтивно, запрошуючи мене на роботу. Не можна сказати, що вони були впевнені на 100%, що це буде працювати. Напевно, більше покладалися на те, що відчувають самі. Просто хотілося, щоб був якийсь розвиток, і не лише робочий, але у розважальний сфері. Спочатку, вони все робили своїми силами. Однозначно знаходилися люди з колективу, котрі все організовували. Але потім стало зрозумілим, що потрібна людина, яка б постійно цим займалась. Я тоді прийшла на два місяці, щоб провести певні заходи. Пам’ятаю, що відпрацювала ці два місяці, зустрілась з генеральним директором, щоб просто сказати «дякую, було приємно попрацювати». А він чітко мені сказав: «Ми починаємо серйозну роботу»

«Мій прихід до компанії був окреслений тим, що керівництву все більше й більше хотілося додатково працювати над колективом. Вони почали організовувати серйозні тімбілдінги, шукати сучасних людей, які організовують інноваційні заходи, навчальні семінари, задовольняли потребу працівників в бажанні розвиватися не тільки в професійній сфері. Трендом, напевно, й зараз, є саморозвиток. Тільки ті люди, які в один момент розуміють, що їм чогось бракує й потрібно швидко це для себе вивчити, вони є, як на мене, успішними людьми»

«Спілкування у сфері HR дозволяє знаходити корисні контакти: десь почув, десь побачив. Можна багато чого навчитися у викладачів, що читають тренінги для фармацевтів. Ти активно використовуєш все, що знаєш і все що можеш. І в такому міксі, з’являється якийсь результат, бо немає готового сайту, де прописано все для розвитку колективу. Ти робиш, експериментуєш. Ці всі інноваційні речі чітко показували, що добре заходить, а що ні… Це все шлях якихось проб й помилок. Як я була вдячна в університеті, так вдячна і тут, керівництву компанії, яке було відкритим до всього нового. Напевно, переломним моментом мого переходу до приватної компанії було те, що університет почав закриватися для мене як ресурс для розвитку, а тут, в приватній компанії, тобі навпаки казали, що можеш робити все, що хочеш. Я віддавалась на всі 100%, готова була рвати на собі сорочку за нову справу. В мене не було думки, що я не виправдаю сподівання, бо я намагалась робити максимум, і бачила, що все це працює, подобається людям. І мене це мотивувало»

«Мої головні риси – працьовитість, організаторські вміння, терпіння й оптимізм. Навіть коли в мене трапляються неприємні ситуації, я не переймаюсь з цього приводу – просто шукаю вихід. В мене так склалося, що я «невезуча» (Сміється). То на мені закінчується черга до чогось, або працювала знижка, а як я прийду, і вже її немає. Це так, для прикладу. Але я завжди знаходжу вихід. Не буває в мене такого, що от сталась якась неприємність, а я сіла сумую і не знаю, що мені робити… Я ставала «на граблі» багато разів, але не розчаровуюсь. Просто кажу: «Чергова нехороша людина». І перевожу наше спілкування на рівень формальності чи взагалі його припиняю»

«Мені завжди замало. Тут я почала з івент-HR, перейшла в освітню сферу – читала тренінги. Потім розбиралася у кадрових питаннях: мені було цікаво, чи зможу я вести документацію. І потім вже перейшла в PR – почала працювати не стільки з працівниками компанії, скільки з клієнтами. Освоїла рекламу й маркетинг, і зараз в цій сфері залишилась. Вважаю, що я все одно знаходжусь на початковому етапі: ми багато робимо, але нам ще багато потрібно зробити»

«Всі ці роки ми працювали над патріотичним відношенням до своєї роботи. У нас багато тих, хто працює в аптеках по 10-15 років. Ми дуже багато вкладаємо в розвиток фармацевтів. Був короткий період розчарування, коли ми вирішили, що потрібно перестати вкладати, навчати. Ми хотіли подивитися, чи це впливає на компанію. Впливає. В людей потрібно вкладати.»

«Я вірю в те, що існує емоційне вигорання на роботі, а людина може працювати на одній роботі близько семи років. Коли починається емоційне вигорання, потрібно щось змінювати. Я змінила сферу, нехай в одній й тій самій компанії.. Почала працювати в іншому напрямку, і це мене врятувало… Дуже важливо, щоб керівники розуміли, що в такий період людям потрібно давати нові задачі»

«Я успішна. Думаю, що успішна, але зараз здається, що не максимально: розумію, що можу більше… Я знаходжуся у тому місці і в той час, де мені дозволяють реалізовувати всі мої ідеї, починання. Бувають різні ситуації: провальні й успішні проекти. Але це і є розвиток, і я відчуваю, що ми рухаємося вперед… Відчуваю, що можу віддати якісь знання, бо важливо не лише отримувати, а й віддавати. А коли тобі є що віддати, це означає, що ти успішний»

«важливо не лише отримувати, а й віддавати. А коли тобі є що віддати, це означає, що ти успішний»

«Зараз можу робити ті речі, які хочу сама. Не тому, що так сказало суспільство, а тому що я так хочу. Я можу робити і не боятися, що хтось мене засудить чи критикуватиме. Відчуваю, що для мене немає задач, які б я не могла виконати. Коли існують якісь життєві складнощі, думаю: «Встань і роби!»… Мені здається, що просто треба попри будь-які складнощі вставати й робити, шукати додаткові можливості і працювати. І тоді ти успішний»

Текст записала Оксана Давиденко
Фото: Марта Яроцька

4+

Вас це може зацікавити