Facebook icon Instagram icon

Ніна Іщук: «У своєму житті я звикла завжди працювати стільки, скільки потрібно»

#Люди 13 Березень, 2020 Автор:

4+

Стереотипів, пов’язаних з роллю і місцем жінки в суспільстві, існує досить багато. Один з них пов’язаний з вибором професії, коли роботу поділяють на «жіночу» і «чоловічу». Ми впевнені, що такого поділу не існує, оскільки кожна людина може вільно обирати те, що вважає за потрібне, дослухаючись себе. Напередодні Дня працівника комунальної сфери ми говорили з Ніною Андріївною Іщук, начальницею управління з експлуатації та ремонту водопровідних каналізаційних мереж, яка обрала власний шлях – роботу, яку вона любить і виконує професійно

«Нас у сім’ї дві доньки, наш тато – будівельник, тому ми з дитинства завжди вдома щось будували. Доки татко приходив з роботи, ми вже встигали скласти план, і починали будувати щось нове»

«Нас у сім’ї дві доньки, наш тато – будівельник, тому ми з дитинства завжди вдома щось будували»

«Мені не звикати до роботи з чоловіками. Я 25 років працювала в Бердичеві майстром цеху з ремонту та виготовлення столярних виробів на КЕЧі (від. ред. – квартирно-експлуатаційна частина), де в моєму підпорядкуванні були здебільшого чоловіки»

«На КП «Житомирводоканал» я працюю з 15 вересня 2003 року. Спочатку обіймала посаду техніка, потім — економіста з договірних та претензійних робіт, згодом очолювала дільницю з ремонту будівель та споруд. З 2019 року працюю начальником управління з експлуатації та ремонту водопровідних і каналізаційних мереж. До моїх обов’язків входить інформування про ситуації в місті, пов’язані з поривами на мережах, складання плану виконання аварійних робіт, розподіл ремонтних бригад на об’єкти, контроль їхньої роботи»

«Наразі у моєму підпорядкуванні 128 осіб. У тих, хто зі мною працює, я ціную порядність, працездатність і відданість своїй роботі»

«У мене ненормований робочий день. Моє ставлення до цього абсолютно нормальне, бо у своєму житті я звикла завжди працювати стільки, скільки потрібно. Трапляються ситуації, коли доводиться виїжджати вночі: це і планові роботи, і аварійні. Інколи трапляється так, що я о шостій годині ранку приходжу додому, приймаю душ, п’ю каву, йду на 7:30 на роботу і працюю до вечора. Я живу поблизу підприємства. Якщо трапляється щось – мені телефонують, і за сім хвилин я уже на роботі»

«У мене ненормований робочий день. Моє ставлення до цього абсолютно нормальне»

«Іноді нам закидають, що ми не надто поспішаємо ліквідовувати наслідки поривів. Люди повинні враховувати, що при виникненні аварійної ситуації, ми не завжди можемо негайно приступити до виконання робіт. Бо перед початком розкопок маємо викликати представників тепломережі, РЕМу, газової компанії, кабельної служби»

«Навчалася я у Вінницькому будівельному, спеціалізація  – «Водопостачання, каналізація, очищення промислових та стічних вод». Навчатись подобалось, у нас були дуже гарні і висококваліфіковані викладачі. Я часто з теплом згадую ті дні, коли у вересні ми з групою їздили в колгоспи збирати яблука та буряки. Під час цих робіт панувала дуже дружня та весела атмосфера. Свого часу я також здобувала фах бухгалтера-економіста»

«У моєму житті траплялися різні ситуації. Якось я подорожувала у Польщі і у мене вкрали всі документи, навіть документи на машину. Але нічого, добрі люди допомогли, і я змогла повернутись додому»

«Найбільша моя мрія – щоб усі рідні та близькі були здорові»

«Найбільша моя мрія – щоб усі рідні та близькі були здорові. Донька живе в Лондоні, працює там юристкою. З Аліною та онучками ми зустрічаємось 2- 3 рази на рік. Звісно, хотілось би частіше. Лондон мені дуже подобається, там кожен мешканець робить щось, щоб місто ставало дедалі кращим. У цьому місці майже у біля кожного будиночка є клаптик землі, за яким господарі дуже ретельно доглядають. І це мені подобається»

«Коли в мене з’явилась перша онучка, я дуже полюбляла з візочком ходити на прогулянку до Грінвіч парку – всюди навколо краса та затишок. Грінвіч парк – мій найулюбленіший в Лондоні, там надзвичайно багато клумб з квітами. Я взагалі дуже люблю подорожувати: бувала і в Іспанії, і в Італії, і у Франції. Англію проїхала майже всю. Я б хотіла відвідати Арабські Емірати. Хочу побачити їхню архітектуру, їхні садки та фонтани»

«Колись я любила вишивати. У мене багато картин, а ще дуже люблю готувати… Моє найулюбленіше свято – Пасха. Дуже часто я відзначаю його з донькою та її сім’єю в Лондоні. Ми усією сім’єю (разом з онучками) йдемо до церкви з вечора на всеношну службу. У центрі Лондона дуже гарна церква, там завжди багатолюдно, багато українців, які часто приходять на службу у вишиванках з гарно оформленими кошиками. Коли повертаємося з церкви – онучки уже в машині їдять паску. Британські великодні традиції відрізняються від наших. Британці ховають від дітей та онуків шоколадні яєчка, а ті їх шукають. Ці яєчка вважаються презентом для дітей»

«Я люблю Житомир… не уявляю, що з якихось причин змушена буду жити десь за кордоном»

«Я люблю Житомир. З 2003 року я тут живу і працюю. Я не уявляю, що з якихось причин змушена буду жити десь за кордоном, бо від однієї думки про це я відчуваю тугу за своїм містом, своєю країною. Україна з ілюмінатора літака виглядає так, як жодна інша країна у світі, бо більше ніде немає стільки річок, лісів, озер, стільки зелені та квітів, як в нашій країні»

Текст записала Сніжана Герасимчук
Фото: Сніжана Герасимчук, Марта Яроцька

 

4+

Вас це може зацікавити