Facebook icon Instagram icon

Нінель Зубкова: «Я ніколи не шкодувала грошей, вкладених у нове обладнання чи технологію»

#Люди 7 Березень, 2020 Автор:

2+

Чи існують серед ваших знайомих люди, які жодного разу не звертались до лікарів? Навряд чи. Зазвичай ми до останнього відкладаємо візит до лікаря з різних причин. Певно тому, що небагатьом щастить мати у своєму оточенні уважну й фахову людину, котра не тільки «відремонтує» тіло, а й дасть мудру пораду. Нінель Василівна Зубкова – фахова лікарка, талановита менеджерка і мудра мама дорослих синів, котра допомогла величезній кількості жінок зберегти жіноче здоров’я. Поруч з нею чомусь дійсно виникає впевненість, що все обов’язково буде добре

«Я з дитинства не мала іншої мрії – хотіла бути лікарем. Мама працювала фельдшером в обласній лікарні, й одразу після уроків бігла до неї на роботу. Потім вдома робила уколи іграшковим ведмедикам. Коли була у четвертому чи п’ятому класі, мама познайомила мене з правилами септики та антисептики. З акушерством та гінекологією було трохи інакше: книга, по якій мама навчалась, була відвезена до моєї тітоньки, аби діти раніше, ніж це потрібно, я не дізналась важливі речі. А я до тітоньки їздила на канікули і знайшла там книжку. Тому у шостому-сьомому класі дізналась все про вагітність та пологи. Тоді ж читала всі числа журналу «Фельдшер. Акушерка», які мама виписувала, хоч і не все розуміла. З 15 років влітку я підробляла санітаркою у боксі, де виготовляли препарати крові, знала, що означає стерильний одяг лікаря. Росла я, і росли мої медичні знання. Тому питання вибору професії для мене взагалі не стояло»

«Я з дитинства не мала іншої мрії – хотіла бути лікарем»

«На перший рік я не вступила до медичного інституту. Мабуть, не вистачило підготовки – я недосконало знала вступну програму з фізики. І пішла працювати на меблевий комбінат, майже рік фізично важко працювала у цеху. Гроші, які заробляла, вкладала у репетиторів, і мріяла про час, коли я зміню чорний халат на білий». Батьки мені не давали грошей, я сама платила за репетиторів, сама забезпечувала розв’язання власних питань»

«Я зараз відвідую курси керівників клінік. У нас прекрасні лектори, які також викладають у різних куточках світу. На одному з перших заходів ми говорили про те, як багато зробила Уляна Супрун, про сімейних лікарів. Саме вони виконують левову частку роботи, вони, за потреби, пропонують пацієнтові попасти до вузького спеціаліста… У нас працював сімейний лікар, але був невеличкий запит – люди вважають, що ми «жіноча» клініка. Ми себе дійсно позиціонуємо як вузькоспеціальна клініка, але наші пацієнти можуть отримати цілий спектр послуг : гінекологія, УЗІ, урологія, ендокринологія, стоматологія, неврологія, онкологія і навіть онкохірургія. Є у нас операційна для стаціонару одного дня. Це наша велика мрія, втілена в життя. З одного боку, ми раді тому, що зростаємо. А з іншого – засмучені зростанням кількості жінок з серйозними захворюваннями»

«Ми використовуємо сучасні системи менеджменту, от, наприклад, спеціальна програма турбується про наших пацієнток та пацієнтів: прийшов час для проходження огляду – людина отримує СМС-повідомлення, в клініці працює колл-центр. Мабуть, жодна клініка в Житомирі не отримує такого зворотного зв’язку від своїх пацієнтів. Свого часу послухала Валентина Парія, професора, доктора медичних наук й прекрасного менеджера в галузі охорони здоров’я, який говорив про надзвичайно важливі речі: зв’язок з пацієнтами й аналіз задоволення їхніх потреб. Він стверджує, що скарги – це найголовніше, і всі вони обґрунтовані! Навіть коли співробітники кажуть, що котрийсь скаржник є «хронічним» – постійно жаліється на все і на всіх, все одно такі звернення ретельно розглядаються, відшукується підґрунтя. Потім дані узагальнюються у таблицях, аналізуються. Це слушна практика, ми також телефонуємо клієнтам, моніторимо зворотний зв’язок, і це дає нам можливість покращувати якість нашої роботи»

«Вже 35 років вірою і правдою я служу жінкам… Я не бачу себе у іншій ролі – тільки активний розвиток»

«Вже 35 років вірою і правдою я служу жінкам. У минулому році ми святкували 35-річчя закінчення медичного інституту. Багато хто з моїх однокурсників та однокурсниць вже «склав лапки» й пішов на пенсію, але у мене величезні плани! Я не бачу себе у іншій ролі – тільки активний розвиток. Мені подобається вчитись, отримую від того драйв і насолоду. Зараз з’явились нові можливості, нові платформи, наприклад «Школа професіоналів», у яку запрошуються спеціалісти найвищого ґатунку, котрі діляться досвідом, напрацюваннями»

«Лікарі не тільки мають бути фахівцями у своїй сфері, треба прагнути всебічного розвитку. Іноді пацієнтові потрібна психологічна підтримка, і якщо лікар обмежений тільки своєю сферою, він може не виправдати очікування пацієнта. Іноді люди приходять розгублені, буває, що їм потрібно енергетичне підживлення. Не розумію колег, котрі озвучують зарозумілі діагнози чи передбачають те, що ніколи не станеться. Ніколи! Треба зважено ставитись до психіки пацієнтів, бути й психологом, й другом»

«Я жінка-лідерка. Це однозначно, інакше мені б не вдалося зробити те, що я зробила… Але відразу хочу виправитись: ми зробили. Бо якщо подивитесь уважно на логотип клініки «Нікамед», то побачите чотири переплетених серця. Це серця нашої родини, і без підтримки, запалу, енергії кожного не було того, чим сьогодні ми можемо пишатись»

«якщо подивитесь уважно на логотип клініки «Нікамед», то побачите чотири переплетених серця. Це серця нашої родини»

«Якщо хочеш відстоювати свої інтереси у серйозних сферах, маєш бути жорсткою лідеркою, але не завжди у мене це виходить. Я періодично намагаюсь влізти у цю шкуру, і тоді виникають певні моменти. У певний час було навіть було відчуття, що я не зовсім з командою. Але коли криза минула, я згадувала ці моменти з величезною вдячністю, а всі сказали, що саме так і треба було – це привело до оздоровлення атмосфери. Тому сказати, що все дається легко, я не можу»

«Коли ми започатковували клініку, пам’ятаю, як робили ремонт – разом з чоловіком та дітьми «розшивали» стару плитку. Зауважу, що початок створення клініки відбувалося без стартового капіталу. В це люди, які займаються бізнесменом, можуть не повірити. Але було саме так! Ми заробляли, вкладали, брали кредити, віддавали борги, проте сьогодні жодна людина не скаже, що ми з кимось поступили непорядно. У бізнесі завжди треба бути порядною людиною!»

«Якщо говорити про мрії, то я навіть й помислити не могла, що у нас з’явиться апарат експерт-класу. У певний період ми розуміли, що програємо в оснащенні, а значить не можемо запросити лікарів-професіоналів, котрі звикли працювати на високотехнологічному апараті. Тоді ідею-мрію придбання техніки я випустила у ефір. І мої дорослі сини вирішили, що можуть допомогти мені. Якби не вони, цього апарату у нас би не було. Тож мріяти треба: спочатку треба замислити щось невеличке й втілити це в життя. Потім щось більше, потім ще й ще. Треба мріяти, замислювати, і все реалізується»

«Якщо говорити про мрії, то я навіть й помислити не могла, що у нас з’явиться апарат експерт-класу»

«Коли ми організовували бізнес,треба було ночами чергувати у пологовому будинку, вдень працювати на прийомі у жіночій консультації, вести прийом як приватний лікар та всі гроші вкладати у розвиток підприємства. Я була першою серед тих, хто як лікар-гінеколог започаткував приватний прийом . І на «граблі» ми також ставали. Я вдячна своєму чоловікові, який надихнув мене на цей перший крок, завжди був поруч, підтримував. Він займався реконструкцією клініки, вирішував безліч адміністративних питань. Пам’ятаю, як в ті часи у мене в гаманці була гривня, за яку мала добратися в нашу клініку, щоб здійснити прийом… Але я ніколи не шкодувала грошей, вкладених у нове обладнання чи технологію»

«Коли я говорю, що у нас в клініці все добре, мої діти говорять мені: «Це ти говориш з позиції власника. А ти думай з позиції тієї людини, яка була у тебе на прийомі. Оцінюй об’єктивно»

«Ніколи не ображаюсь, коли мої пацієнти хочуть порадитись з іншим лікарем – нормально ставлюсь до практики консиліумів. До сих пір у складних випадках ми з колегами зв’язуємось, слухаємо одне одного, радимось з лікарями з інших клінік, у нас немає ніякого антагонізму – пацієнтів вистачає для всіх. Ми ж інтелігентні люди, а у всьому світі є загально визначені закони й правила: якщо колега зробив щось невірно, можна потім про це сказати, наодинці. Перед пацієнтом цього робити не треба»

«Ніколи не ображаюсь, коли мої пацієнти хочуть порадитись з іншим лікарем – нормально ставлюсь до практики консиліумів»

«Сучасні подружні пари, які приходять до мене, вміють турбуватись про власне здоров’я. Жінки намагаються на одному прийомі отримати повний огляд, консультацію, не хочуть ходити по різним кабінетам, цінують увагу. Під час прийому максимальна увага приділяється спілкуванню: я не роблю записи, а ручка тільки для підписів. Проте у мене є «помічник» – електронна система,яка на виході видає все, що я бачила, призначала. І пацієнтки говорять: «У нас ніколи стільки не питали і нам стільки не роз’яснювали». Так, це займає певний час, але це інша можливість поставити діагноз. Молоді жінки зараз прагнуть отримати більш якісне медичне обслуговування. Можливо, вони вже десь таким користувались, можливо отримали рекомендації , і вони готові вкладати у таке обслуговування фінанси. Ми прагнемо виправдовувати очікування своїх пацієнтів»

«Вже 15 років з моменту відкриття клініки я не роблю абортів. Помітила, що зараз стало менше незапланованих вагітностей, а це означає, що культура гормональної контрацепції та роз’яснювальна робота дають свої плоди. Коли до нас звертаються з проблемою незапланованої вагітності, то приблизно у 80% випадків мені вдається ‘вмовити людей не переривати її. Іноді бажання перервати вагітність виникає з таких невагомих причин, що певна психологічна підтримка у ці моменти долає сумніви. Коли мені кажуть, що вагітність незапланована, я відповідаю, що 90 % людей на Землі народились незаплановано. Радію, коли приходять пацієнтки з дітьми, яких я вмовила зберегти. До речі, чоловіки зазвичай також за збереження вагітності. Справжні чоловіки»

«Коли мова йде про збереження вагітності, я завжди запрошую пару – жінку й чоловіка. Якось до мене приїхала пара з тримісячною дитинкою, щоб подякувати за мою роботу. На прийомі якраз була інша сім’я, де чоловік не планував бути татком – стояло питання збереження вагітності. І от ця тримісячна дитинка, як янголятко, допомогла їм прийняти рішення»

«Чи я амбіційна? Так. Чи успішна? Так. Але головне те, що я щаслива»

«Чи я амбіційна? Так. Чи успішна? Так. Але головне те, що я щаслива. Тим, що у мене улюблена робота, прекрасна сім’я, що у мене є можливість і бажання подорожувати, пізнавати світ, радіти – все це і є щастя. Якщо людина все життя робить те, що їй не подобається, вона не може бути щасливою. І ще один важливий момент у реалізації мрій – це моя родина, мої діти. Я не маю більшого задоволення, аніж спілкування зі своїми синами, бачу в них те, що хотілося закласти: вони порядні й освічені люди»«Дорослих дітей вже не треба виховувати – це треба робити раніше. Я щаслива чути від своїх дітей: «Дякуємо за те, що ми вміємо, за те, як ми сприймаємо світ. Це завдяки вам». Нам завжди є про що з ним говорити, поруч з ними немає відчуття, що я доросла мама. Ми друзі»

«Мені дивно, що зараз батьки не можуть справитись з дітьми, яким по 13 років, що діти вимагають гаджети, без яких не можуть жити. У свій час ми дали дітям можливість читати – купили бібліотеку. Я дотепер вдячна своїй приятельці, яка, від’їжджаючи жити за кордон, запропонувала нам купити бібліотеку за символічні гроші. А сьогодні вже я дивлюсь на те, що читають мої діти, намагаюсь не відставати»

«Відновлення для мене це спілкування з землею. Був період, коли я саджала багато квітів, рослин. Ніхто й ніщо не відновлює так, як земля! Весною є бажання просто голими руками брати землю й вирощувати щось хоч би з зернинки. Я дуже люблю бачити розвиток з самого маленького, тоді воно рідне , як дитинка. Так влаштоване життя»

«Ми багато подорожуємо, але завжди хочеться повертатись»

«Ми багато подорожуємо, але завжди хочеться повертатись. І нікуди я переїздити я не хочу, ані у Польщу, і навіть у Київ. В Житомирі я комфортно себе відчуваю – не втрачаю час у корках, немає скупчення людей. Так, Київ я завжди любила: запах метро, дефіцити у магазинах в радянські часи. Але коли я приїжджаю додому, я завжди згадую рядки з пісні: «Хорошо , что есть на свете это счастье – путь домой»

Текст записала Оксана Давиденко
Фото: Марта Яроцька

2+

Вас це може зацікавити