Facebook icon Instagram icon

Олег Земнухов: «Я впевнений, що часи минулі й сучасні співіснують»

#Люди 21 Жовтень, 2019 Автор:

1+

Доброзичливого веселого чоловіка із незмінним конопляним мотузочком на волоссі знають, певно, всі житомиряни. Олег Земнухов – дизайнер конопляного взуття, засновник компанії «Hemps», провiдник Української Духовної Республіки в Житомирськiй областi, чудовий сім’янин та друг. Олег погодився відкрити секрети своєї справи і гостинно запросив у святая святих – майстерню із виготовлення конопляного взуття

«Усе почалося з того, що впродовж семи років я продавав звичайне взуття на базарі. Пізніше виникла ідея шити конопляне взуття. Мої друзі-музиканти захотіли для себе конопляний одяг, почали шукати його в Голландії, замовляли. Я вирішив допомогти відшукати в Україні таких виробників. Виявилося, що в нас цим ніхто не займається. Є лише один спеціаліст, який розробляє нитки, експериментує, це науковий співробітник Київського Нацiонального унiверситету технологій та дизайну. Я почав спiвпрацювати з цим вишем та заочно в ньому навчатися на технолога. Одночасно я збирав стародавні тканини і побачив, що є цілий світ, де існують такі полотна: на спеціальних антикварних ринках, фестивалях, куди звозяться автентичні речі, зокрема й полотно»

«Створення кожної пари – це творчий процес. Є замовник, якого треба якісно обслужити. У взутті часто криється ціла доля людини, адже ноги бувають дуже проблемними, і взуття має бути комфортним, зручним, легким та невідчутним на ногах»

«я збирав стародавні тканини і побачив, що є цілий світ, де існують такі полотна: на спеціальних антикварних ринках, фестивалях, куди звозяться автентичні речі, зокрема й полотно»

«Більшість пар – це оригінальні роботи під персональне замовлення. Люди різні, але якісне взуття повинні мати усі. Я, ніби лікар, маю спокійно ставитися до кожного. Не має різниці, який до мене звернувся пацієнт (чи то пак клієнт). Дехто з радістю, ентузіазмом ставиться до виготовленого взуття, а декому – не подобається. Усе треба сприймати спокійно й відкрито, щиро та працювати над своїми недоліками»

«У мене взуття зазвичай замовляють позитивні люди, які бачили його на фестивалях, виставках, їм воно сподобалося і вони хочуть взутися в автентичні мешти, носити на собі, так би мовити, зв’язок поколінь. Я вважаю, що бути пов’язаним із минулим і нашою культурою, яка має глибоку історію, дуже почесно. Зараз люди живуть по-іншому. Ми тільки іноді намагаємося через пісню втрапити у цей зв’язок із нашими предками. Може, це звучить фантастично, але я впевнений, що часи минулі й сучасні співіснують, наші предки живуть із нами в паралельній реальності»

«Полотна для взуття використовую колишні, які виготовлені багато-багато років тому, містять особливу енергетику та силу. Знаходжу їх у старих скринях, випитую в антикварів. Цій тканині уже 80 чи навіть 100 років: її виготовляли вручну, висушували на сонці, збирали плоскінь, згортали сувої. Це жива традиція і цілий пласт української культури. У такій тканині незвичайна енергетика, і українці це розуміють»

«Звісно, люди, які строювали цю тканину, навіть подумати не могли, що через 100 років якийсь дизайнер створить взуття, що мандруватиме світом у Канаду чи Італію, де ним радітимуть і захоплюватимуться сучасники. Я відчуваю відповідальність, адже ці речі, здавалося б, мають належати музеям, а я даю їм нове життя»

«Кожен сувій тканини наповнений особливою енергією кількох поколінь, адже у створенні тканин брали участь і бабусі, і матері, і діти, які колись допомагали своїм бабусям чи мамам намотувати на цівки пряжу, коли та ткала на верстаті. Ці ж діти мали таке завдання: розстелити полотно біля озера під час прогулянки і змочувати її водою. Тканина під палючим сонцем вибілювалася, потім її знову мочили і сушили. Зверніть увагу, що діти колись просто так не гуляли, а виконували важливі справи. Ці тканини – це цілий пласт чийогось життя, при чому радісного і невимушеного. На жаль, зараз ми це втратили. Ця культура від нас йде, а в моїх речах вона продовжує жити»

«Кожен сувій тканини наповнений особливою енергією кількох поколінь, адже у створенні тканин брали участь і бабусі, і матері, і діти»

«Наш народ так жив: були традиції (наприклад, весілля), до яких велася підготовка роками. Кожен українець ретельно дотримувався традицій та обрядів. Зараз же втрачається така дисципліна, народжується анархія в звичаях, вседозволеність, і люди в цілому не знають більше, як правильно вчити дитину. Лишився лише маленький сегмент у педагогіці. Так, сучасне життя багатовекторне. Якщо ж нам вдасться утримати цей зв’язок поколінь – будемо винагороджені»

«Крім ментальних та енергетичних плюсів, таке взуття по-справжньому корисно впливає: воно дихає, дає природний комфорт стопі. Оскільки це найприродніший матеріал із усіх, то ніколи не виникає алергія, попрілості чи інші незручності… Варто розвіяти міф про наркотичні властивості тканини. Під час виготовлення конопляної тканини усі дурманні речовини вивітрювалися в процесі: висихали, вимивалися і зникали»

«Одна пара оригінального взуття шиється зазвичай 10-15 днів. Буває, затягується на 2 місяці або навіть на рік. Це залежить від багатьох чинників, яких я сам до кінця не розумію»

«Для створення взуття у потрібні декілька людей, наприклад, розкрійник, який вирізає деталі, швачка, яка збирає деталі і зшиває, чоботар, яркий формує взуття та прикрiплює пiдошви…Створення взуття – це постійний пошук. Є різні техніки, технології, якими майстри діляться в соцмережах. Я за усім цим пильно слідкую. Видатні майстри працюють передусім із шкірою та різними комбінаціями, проте в їхніх техніках можна багато чого запозичити. Зараз є ідеї, щоб використовувати, можливо, дерев’яні елементи, скомбінувати їх із тканиною. Я над цим думаю, потім накопичується критична маса, і згодом реалізовується ідея»

«Дружина допомагає не лише морально: вона виготовляє аплікації на взуття, строчить устілки на машинці, може пошити сумку. Я радий, що у мого оточення завжди є бажання щось робити, майструвати, чимось допомагати. Дітям я вже дозволяю вмикати машини для шліфування взуття, навіть працювати з шурупокрутом та дрилем. Добре, що поблизу майстерні є наші сімейні «підзарядки»: дуби, яким уже багато років. Ми з дітьми маємо своє місце отримання енергії»

«Планую розширювати конопляний спектр: із конопель можна робити лікувальну косметику, а кострицю використовують для побудови конопляних будинків (у світі, зокрема в США, це вже практикують)»

«Добре, що поблизу майстерні є наші сімейні «підзарядки»: дуби, яким уже багато років. Ми з дітьми маємо своє місце отримання енергії»

«У планах створити конопляну лабораторію – hemps lab – простір, де можна буде покуштувати конопляні смаколики (наприклад, вже зараз виготовляю цукерки з конопляними горішками), взяти участь у створенні, наприклад, взуття чи одягу з конопель, долучитися до народних традицій у сучасному варіанті»

Текст записала Людмила Кицак
Фото: Марта Яроцька

1+

Вас це може зацікавити