Facebook icon Instagram icon

Олександр Литовченко: «Актор – це щоденна праця»

#Люди 28 Жовтень, 2020 Автор:

6+

Олександр Литовченко – актор Житомирського обласного українського музично-драматичного театру імені Івана Кочерги. Образи, які створює актор, щоразу підкорюють глядачів, але це не заважає йому прагнути вдосконалення та працювати над собою. Попереду реалізація творчих планів, нові образи… На разі Олександр поділився з Zhytomyr.Travel спогадами та думками про сьогодення

«Родом я з міста Лубни Полтавської області, але переїхав у Коростень. В школі відвідував  драматичний кружок і займався спортом – все для того, щоб прогулювати уроки. Мої батьки вважали, що актор – професія не серйозна, тому після школи спочатку я подав документи в Національний авіаційний університет. В дитинстві мріяв бути або пілотом, або актором. У Києві зрозумів, що навчатися там фінансово складно і поїхав в Житомир»

«В школі відвідував  драматичний кружок і займався спортом – все для того, щоб прогулювати уроки»

«Раніше в Житомирі був Житомирський державний інститут культури і мистецтв. На вступні іспити я нічого не готував, але знав декілька віршів зі шкільної програми. Їх і розповідав. Після прослуховування мені директор сказав: «Ви один з найкращих, ми вас приймаємо». Батьки мене підтримали, хоч їх не дуже тішила ідея, щоб я навчався на актора»

«Майстром у нашій групі був Володимир Михайлович Осляк (прим.ред. – сценарист, актор театру). Це мій наставник і кумир. Я й досі беру з нього приклад і постійно згадую його настанови»

«Бути актором – це моя доля, хоч у театр потрапив майже випадково. Вже після другого курсу викладачі вирішили привести «молодняк» на прослуховування у наш театр. Спочатку я йшов просто подивитися і навіть не думав виступати. Після того, як усі показали себе, мені сказали: «А ви чого стоїте, ви ж навчаєтесь, то покажіть, що можете». Працювати в театрі було моєю мрією, тому я зібрався і почав зачитувати якийсь монолог. Я був тоді в такому стресовому стані, що навіть не пам’ятаю, що це був за монолог. Так склалося, що з десяти людей, які виступали, обрали саме мене. Тоді мені дали два тижні на адаптацію, після чого я вперше виступив на сцені у виставі «Дюймовочка». І зараз це мій одинадцятий сезон»

«Мені пощастило – я працював у багатьох жанрах. Виділити котрийсь не можу, але найбільше подобається виступати на малій сцені. Класно, коли граєш при безпосередньому контакті з глядачами. А ще хочеться зіграти у великому кіно. На разі грав у серіалі «Агенти справедливості» та у фільмі «Відлуння»

«Щоб стати актором в першу чергу потрібно прагнення самовдосконалюватися та щодня відточувати свою майстерність»

«Є багато акторів, робота яких мені подобається, і я намагаюся від кожного щось взяти, щоб удосконалювати власну гру. Проте у кожного має бути своя іскринка, яка запалює глядача»

«Щоб стати актором, в першу чергу потрібно прагнення самовдосконалюватися та щодня відточувати свою майстерність…Вихід на сцену – це стрес. І хоч я відіграв уже одинадцятий сезон, завжди хвилююсь. Щоразу борюсь із собою – намагаюсь просто направити енергію в правильне річище та відпустити страх»

«Мені подобається жартувати перед виставою і після. Гумор у нашій професії – важливий елемент розрядки та відпочинку. Тому чим більше гумору, тим більш живий актор, тим краще він передає потрібні емоції»

«Акторам-початківцям варто слухати колектив, дослухатися до кожної поради та більше працювати над своїм амплуа. Постійно потрібно викладатися на 300% і думати, як наступного разу стати кращим. Лише завдяки сильному прагненню людини та серйозній праці можна досягти якогось результату»

«Моя дружина – актриса театру. Історія нашого кохання досить цікава»

«Моя дружина – актриса театру. Історія нашого кохання досить цікава. У багатьох виставах, ми грали закоханих і одного разу зрозуміли, що грали настільки старанно, що й дійсно кохаємо одне одного»

«Актор – це щоденна праця. Навіть коли у нас немає вистав, постійно відбуваються репетиції… На мою думку, театр – це синтетичний вид мистецтва. Чому так? Немає в театрі усвідомлення, що є актор – і все, або ж режисер є, а більш нікого не треба. В театрі всі взаємопов’язані і всі взаємозалежні»

«Гастролювали ми з театром фактично в усіх областях України. І дуже круто, що український театр виховує глядачів з дитинства. І у нас є розуміння етики, поведінки в залі. Проте трапляються випадки, коли в залі хтось відкриває пачку чипсів чи печива, або світить смартфоном і відволікає інших від вистави. Помічаю, що з часом такої поведінки стає менше і сподіваюсь, що колись взагалі не буде»

«У вільний від роботи час подобається бути із сім’єю. Ще займаюсь спортивним туризмом. Любов до природи в мене ще з дитинства, і мені завжди подобались походи із наметами чи риболовля… Подобається спостерігати за природою та побутом людей. Це дає можливість краще відчувати образи, створювати їх у своєму уявленні. Спостерігаючи за людьми, можна аналізувати рухи, інтонації, міміку, жести … А потім відтворювати на сцені»

«Спостерігаючи за людьми, можна аналізувати рухи, інтонації, міміку, жести … А потім відтворювати на сцені»

«У моїй роботі найбільше подобається зв’язок із глядачами. Коли виходиш на сцену, думаєш, що усі дивляться на тебе, відчувають кожен твій рух і подих. Щоразу актори на сцені віддають свою енергію. Коли всі йдуть на уклін, здається, що це саме тобі всі ці оплески. І такі відчуття неоціненні, бо вони окриляють та підносять, у такі моменти розумієш, настільки ж круто бути актором»

Текст записав Олег Полонський
Фото: Альона Савосіна

6+

Вас це може зацікавити