Facebook icon Instagram icon

Олексій Данильчук: «Моя аудиторія – люди інтелектуальні, цікаві, занурені у процес споглядання й мислення»

#Люди 14 Лютий, 2022 Автор:

0

Мистецтво підносить, рятує, навчає. Цей постулат можна не доводити, лише споглядати на його підтвердження. Вважайте, що картини Олексія Данильчука і є таким підтвердженням сили мистецтва. Принаймні одна з картин точно стала порятунком для самого автора. Напередодні відкриття своєї першої персональної виставки ми поспілкувались з Олексієм. Наша розмова – не лише розповідь про власний шлях автора, а й цікаві думки щодо сучасного світу

«… Я малюю з дитинства, давно займаюсь професійним дизайном… У певний час я розділив у своїй діяльності творчу частину і ту частину, яку ти створюєш під чиїсь вимоги, техзавдання, під те, що тобі диктує маркетинг. Останнє не є роботою для душі»

«Колись я брав участь у колективних виставках. Наприклад, одна з них була організована Фондом культури Мадриду. У них була програма, призначена для гармонізації взаємодії різних верств населення. Головною метою було запобігати конфліктам між діаспорами, поєднувати їх у культурному плані. Проводились виставки, футбольні матчі. Виставка – один з заходів, у якій брали участь іспанці, хорвати та інші представники діаспор. Колись разом з друзями, молодими художниками, ми робили виставку молодих митців у Житомирі. Але все це було давно»

«Мої картини реалістичні, може трохи з елементами сюрреалізму»

«Ціль батьків – створити для дітей культурну базу. Мій тато має талант до малювання, який він не розвинув. Мама говорила, що потрібно мати професію зі стабільним заробітком, а у художників цього немає. Тому мої батьки дали мені таку культурну базу. Я дуже вдячний за поїздки до Санкт-Петербурга у дитинстві, де ми відвідували найкращі галереї, у яких пощастило побачити роботи справжніх майстрів. На дитину з Житомира, яка ніколи не була у великих мистецьких просторах, ті поїздки справили величезне враження. Захотілось творити… А ще я дуже люблю наш краєзнавчий музей з його прекрасною галереєю. Молодці ті люди, котрі зберегли все це для нащадків»

«Мої картини реалістичні, може трохи з елементами сюрреалізму. Моя аудиторія – люди інтелектуальні, цікаві, занурені у процес споглядання й мислення, з певним рівнем духовної підготовки. Я створюю різні образи, часто антропоморфні, анімалістичні. Хочеться навіть відомі сюжети інтерпретувати по-своєму»

«Образ породжується певною емоцією, моментом, у якому ти присутній. Ми аналізуємо ситуації, з якими стикаємось. Напевно, породження образу – комплексна робота мозку. Це може бути спонтанно, підсвідомо, проте у спогляданні шедевру або живої людини, у відтворенні ситуації і народжується образ. Тут залучений й інтелект, і вміння концентруватись, і враження від роботи інших людей, макро- чи мікроаналіз – весь час робота мозку, часто непідконтрольна людині. Коли ти хочеш щось створити спеціально, виходить вимушено. Зовсім не той креативний вимір. Це працює інакше, ніж у світі реклами, коли ти маєш створити креативний продукт, описати якості й риси товару. При цьому потрібно створити психологічний портрет аудиторії. У світі мистецтва все інакше – мають бути залучені значно більше площин, більш глобальний погляд на світ. Картина, скульптура, інший твір мистецтва мають «чіпляти» людину, яка може належати до тієї цільової аудиторії, на яку автор зовсім не очікував справити враження. Це велика загадка»

«Мене вражають роботи Мікеланджело, який у той час, коли не було ніяких 3Д принтерів, створив такі об’ємні образи.

«Бути патріотом непросто. Часто ми бачимо гасла, за якими люди приховують свої корисливі інтереси. Мені хочеться бачити перспективи для своїх дітей в Україні, в Житомирі. Зараз складні часи, особливо під час навчання онлайн. Можливо, я б хотів, щоб мій син навчався за кордоном, отримав гарну освіту, став хорошим спеціалістом. Проблема у тому, що їдучі кудись, ти платиш за це величезну ціну – не бачиш родину, стаєш онлайн татом. Або коли навіть забираєш свою родину з собою, тобі треба все життя перевертати, адаптуватися. Ти намагаєшся більше робити для майбутнього своїх дітей, а не для себе. Навіщо ми це робимо?»

«Я закінчив житомирську художню школу. Мій педагог, Віктор Миколайович Шкуринський, виховав багато хороших художників. Мені дуже подобалось, що він схилявся до академічності у викладанні, цілеспрямовано готував дітей до вступу у виші, ставив дітям руку на малюнках. Може й був консерватизм у викладанні, проте це було на користь. Ми отримали міцну фундаментальну основу навичок у графіці, композиції. Тоді не було комп’ютерів, все робилось руками, с помилками, але так ми навчались. Я маю лише добрі спогади»

«Натхнення – це щось, закладене у твою душу зверху. Дехто називає це поцілунком Бога»

«Натхнення – це щось, закладене у твою душу зверху. Дехто називає це поцілунком Бога. Кожна людина шукає натхнення у сфері своїх інтересів, своєму хобі. Мені здається, у малюнках цього важко навчити. Напевно, з цим народжуються. Це як і питання таланту. Мені важко сказати, що саме мене надихає. Це може бути щось миттєве, швидкоплинне або щось, що не полишає у спокої довгі роки. Дуже приємно, коли твої роботи надихають інших. Значить ти живеш не дарма»

«Я не був ініціатором виставки, мабуть, вважав себе не готовим. Власне, у кожної людини бувають моменти, коли здається, що не прийшов ще час, аби висловлюватись, ти бачиш недосконалість роботи. Може це перфекціонізм, але я дуже критично до себе ставлюсь. І так, це заважає»

«Люблю музику – мелодійний рок, неокласику. Подобається філософська та езотерична література, яка вимагає зосередженості та роздумів. Зараз виникають тривожні думки щодо перспектив освіти, коли хороша ґрунтовна освіта може стати надбанням обраних, а загальна більшість буде отримувати примітивні знання. Орієнтованість людства на створення штучного інтелекту не викликає у мене оптимізму. Штучний інтелект – це взагалі дуже спірне питання. Залежить від того, де його використовувати, які сфери глобально він зачіпає. Якщо штучний інтелект торкається духовних сфер, я вважаю, що це зовсім не добре. Якщо зачіпає примітивні процеси, які люди виконують машинально – чому ні. Але створення музики, текстів, які не несуть глибини пошуків наукового характеру – це страшна сублімація. Картина, створена штучним інтелектом, буде відрізнятись глибиною закладеного контексту, вкладеного митцем у твір. Мені здається, штучний інтелект не зможе цього осягнути. Зараз навіть у наукових колах подейкують, що не можна збагнути глибину тієї «кролячої нори», у яку влізли ці наукові пошуки. Вчені усвідомлюють, що відкрили скриньку Пандори»

«В цілому я б хотів, щоб мої картини купували, але залюбки подарував би свою роботу комусь зі знайомих чи друзів, яким це дійсно потрібно. Мені хотілось би подарувати роботу не тому, хто ставиться до мистецтва лише з повагою або холоднокровно. Хочеться знайти людину, яка так само як і я сприймає творчість й мистецтво»

«Життя зараз таке, що ми весь час маємо адаптуватись до чогось. От закінчиться карантин – знову потрібно адаптуватись»

«Мистецтво має нести соціальне навантаження, давати людям основу для духовного розвитку. Це певна філософія розуміння світу, яка має закладатись з дитинства. Але зараз відбувається процес примітивізації суспільства, на жаль. Створюється суспільство «юзерів».

«Картина, яка анонсує мою першу персональну виставку, має дивну, але дуже дорогу мені історію створення. Я опинився у чужій країні з обмеженими засобами існування, коли вся країна була закрита на карантин. Карантин у Кувейті відрізняється від нашого – схожий на ув’язнення. Ти можеш викликати службу делівері, коли тобі на замовлення привозять їжу, а виходити на прогулянку можна лише на годину в межах одного кварталу чи двору. В таких умовах ми опинились під час пандемії. Там я створив цю картину»

«Картина, яка анонсує мою першу персональну виставку, має дивну, але дуже дорогу мені історію створення»

«Я військовий за освітою, але прослужив в армії лише два роки. У мене була дуже хороша служба: не було підлеглих, за яким треба бігати, тримати під контролем. З офіцерським складом, де були переважно інженери, ми прекрасно співпрацювали. А пішов з армії, бо відчув свою нереалізованість і безперспективність служби. Наша частина розформовувалась, і це дуже демотивувало. Хотілося бачити зростання, а ми бачили занепад. Проте все, що було, – прекрасно. Все, що закладалось у молодості, навіть в армії, можна критикувати, говорити про недоцільність чи безглуздя якихось наказів, але все одно ця діяльність дала мені організованість, дисциплінованість, відсутність відчуття боязкості за прийняття рішення, яке приймаєш…А дисципліна потрібна всім, особливо художникам, роботи яких добре продаються: потрібно щодня працювати, ходити у майстерню, як на роботу, і щодня писати»

«Я не думаю, що художник має бути голодним. Знаю досить багато людей досить ситих (Сміється). Вони прекрасно відчувають себе»

«Мої картини реалістичні, може трохи з елементами сюрреалізму. Моя аудиторія – люди інтелектуальні, цікаві, занурені у процес споглядання й мислення, з певним рівнем духовної підготовки. Я створюю різні образи, часто антропоморфні, анімалістичні. Хочеться навіть відомі сюжети інтерпретувати по-своєму»

«Я багато цікавого бачив в Європі, у Кувейті, але коли за кордоном мене просять розповісти звідки я, розповідаю про своє місто з любов’ю»

Текст записала Оксана Давиденко
Фото: Альона Савосіна

0

Вас це може зацікавити