Facebook icon Instagram icon

Олексій Гайдучик: «У мене є прагнення бути всюди, але я маю бути там, де треба»

#Люди 6 Січень, 2019 Автор:

10+

Важко говорити про пафосні речі з тим, для кого гумор – це частина професії. Про серйозне – нудно, а за жартами іноді уходить щось доленосне. І тоді потрібно відкривати для себе людину по-новому, як це сталося з харизматичним Олексієм Гайдучиком – КВНщиком, телеведучим та, як виявилось, філософом

«Щоб гарно зробити щось, у це треба закохатись. Це реальне правило»

«Я за спеціальністю вчитель початкових класів та англійської мови. Серйозно, згодилось! Я був в «Артеці», і мені дуже сподобалось там працювати. Я навіть у школі трохи працював, може з півроку. Працював педагогом-організатором і декілька разів заміщав вчителя географії»

«Щоб гарно зробити щось, у це треба закохатись»

«Чи потрібні у школі чоловіки? Та звичайно, особливо зараз. Мені здається, що у будь-якій структурі має бути порівну жінок й чоловіків, щоб все було збалансовано та врівноважено. Коли все зважено під різними кутами зору, приймаються ідеальні рішення»

«Дехто каже, що педагогіка – марна наука; насправді це не так. Педагогіка вчить вчити! От не просто прийшов і розказав: «Оце так робиться, і так робіть». Ні, педагогіка вчить правильно доносити думку,а це важливо всюди. У роботі ведучого також потрібно правильно думку доносити. Коли ти готуєш жарт, ти думаєш як саме його правильно донести, іноді це відрізняється від того, як вчать книги зі стендапу чи як навчився, коли грав у КВН. Ти готуєш жарт так, щоб зі 100% глядачів твій жарт зрозуміли принаймні 90%»

«Гумор – це… В першу чергу це праця й досвід. Чим ти досвідченіший, тим смішніший: у тебе шириться набір тем та інформації. Існують чіткі схеми, як правильно працювати з гумором. От в американців все стандартизовано, по поличках розкладено, по секціях розділено, й до гумору вони так само ставляться: у них є книжки, в яких розписано, як правильно писати жарти чи навчатись шуткувати. Навіть існують схеми, як навчають імпровізувати. Тобто імпровізація – не дар, не талант. Тут з ними погоджусь: талант – просто схильність до чогось. Це ж не означає, що ти народився й одразу все вмієш. Це просто природна схильність. Ти ж не можеш народитись й одразу класно грати на піаніно. Брехня! Всі генії займались: й Бетховен, й Сальвадор Далі, й усі вони багато працювали»

«Коли ти починаєш гумором заробляти, то у тебе з’являються межі, яких ти не перетинатимеш, коли шуткуєш. Все залежить від проекту, в якому працюєш, зали. Особисто в мене таких меж немає: я хочу й готовий шуткувати про все. Мені подобається проект «Прожарка», для нас це дивовижна штука, американський винахід. Там давно розвивається стендап, такий незлий андеграунд. Так, у них також є табу, але не у всіх. Коли виходиш на рівень загального знання, то у тебе табу й з’являються. Але ж є чуваки, які спочатку заявляють про себе, що вони – андеграунд, й у них є своя цільова аудиторія. Ось вони дозволяють собі в принципі все: «стібуться» з глядачів, і люди йдуть саме на це»

«Я син свого батька. Тато спочатку вийде, всіх обніме – і пішов собі. Потім через годину повернувся й знову з нами. Такий собі асоціальний для сім’ї варіант» (Сміється)

«Батьки дали мені все, і я їм вдячний. І за те, що дали, і за те, чого не дали. Якось так… Ще в дитинстві, та й в універі, я гримав на них: «Всім все дозволяють, мені не можна!» Мені в дитинстві давали «в зуби» книжку й говорили: «Йди читай». Я думав, що це погано, а тепер розумію, що класно. Може в інших дітей було більше привілеїв, більше грошей, або їм дозволялось більше, а у мене було саме так. У свій час мене відправили в «Артек», і той, ще колишній «Артек», навчив мене працювати, дав розуміння колективу, я бачив прекрасну природу, море. Потім вже туди приїхав на роботу, відчув атмосферу, отримав надію й розуміння, що коли об’єднатись, взятися за руки, щось обов’язково вийде»

«Батьки дали мені все, і я їм вдячний. І за те, що дали, і за те, чого не дали»

«Батькам було 21 рік, коли я народився. Молоді, але не важливо, скільки саме тобі років. Все залежить від розвитку людини, від того, чим вона займається, які має плани чи ідеї, які бажання й цінності»

«Зараз дуже модно говорити: «Я всього досяг сам. От так взявся й «вистрілив». Я визнаю правду: ведучим я став завдяки Дімі Сліпаченко. Він мене от просто за руки затяг, це факт! Колись він просто так і сказав: «Давай, йди і працюй». Вести весілля прикольно. Це важко, але цікаво й спірно. Багато хто вважає, що ведучий – це зірка. І дехто так і виходить – як зірка. І я теж раніше так виходив. Потім до мене прийшло усвідомлення, що ведучий – це як офіціант. Хтось не погоджується, але мені здається, що це саме так. Немає нічого поганого в тому, що ти офіціант. До речі, хороший офіціант заробляє вдвічі чи втричі більше, ніж вчитель. Задача офіціанта – правильно подати їжу, каву; задача ведучого – дати гарний настрій, правильно все зорганізувати. По суті, це одне й те саме»

«Іноді я відмовлявся від ролі ведучого. Прямо я не казав, що не хочу, просто радив подумати, що хтось інший підійде більше, пропонував ще поспілкуватись. Бо я розумів, що не буду потрібний, тобто, те, що я буду робити, буде не так добре, що краще підійде хтось інший. І це нормально! У мене є прагнення – бути всюди, але я маю бути там, де треба. Я не вірив колись, що зможу бути ведучим. Це все Діма» (Сміється). А у КВН мене затягнув Вадим Новицький»

«У мене є музична освіта, ну, майже є. І за це теж батькам треба подякувати. Я «доходив» до четвертого класу музичної школи, а потім покинув. До речі, дарма! Треба було ходити й нормально вчитись. Перших чотири роки я із задоволенням займався. «Клас! Клас! Клас!», а потім почались якісь виступи, не встигав розпилятись на все. Тоді ще у рок-групі грав, думав: «От рок-музика – це справжня музика». Насправді рок-музика – це дійсно драйв, виклик, й у свій час мене це дуже приваблювало. Ми не виділялись, не було прагнення «понтонутись». Навпаки, ми відсторонювались. Ми не верещали, що ми рокери, нам просто подобалось те, що ми робили. Мабуть, внаслідок емоційного перенесення, бо рок надзвичайно емоційний, дуже розумний. Сьогодні я дуже респектую Жені Галичу. Колись подобався Бабкін, хоч зараз він став «попсовим». Ні, я все розумію: дружина, діти – треба заробляти. Колись він міг босоніж з одною гітарою приїжджати й грати для двохсот людей за копійки»

«рок-музика – це дійсно драйв, виклик, й у свій час мене це дуже приваблювало»

«Я здатний на шаленство! Колись взимку майже голим по Корбутівці бігав – ми тоді ролики знімали. Ще всім відома історія, як я робив пропозицію дівчині зі сцени. Це було круто! Просто шикарно! На емоційному рівні – пік. Тоді мені здавалось, що це на все життя. Виявилось, що ні, але зараз ми спілкуємось, адекватно ставимось одне до одного. І якщо буде потрібна допомога – о’кей. Це нормально. Зараз не той час, що позбавляти себе нормальних людей та друзів»

«Прикол КВН у тому, що він в себе настільки закохував, що ти ні про що більше не думав, окрім нього. Репетиція? Репетиція! І байдуже, що ти голодний, що роботу «провтикати» можеш. Я коханням залишився ще у часах команди КВН «Алла Кудлай». Мені здається, це було краще, що тоді відбувалось у Житомирі. Я б не сказав, що спочатку ми були великі друзі, але потім, коли почали працювати разом, дуже дружили. Це й дружбою навіть не називалося – щось на кшталт сім’ї. Ми й сварились також, але розуміли, що іншого не існує. Все було «чьотко»

«Я щиро пишаюся нашими хлопцями – командою «30+». Дуже хочеться, незалежно від того, подобається їхній гумор чи ні, щоб житомиряни підтримували своїх. Навіть лайками чи репостами. Це важливо!»

«Я щиро пишаюся нашими хлопцями – командою «30+». Дуже хочеться, щоб житомиряни підтримували своїх»


«У мене класичне поняття того, яким має бути справжній чоловік, і я періодично під нього не попадаю. (Сміється). Я вважаю, що чоловік не має права на помилку, хоч розумію, що неправий. Людина може мати таке право, ну, але ж у мене так в голову забито, до речі, треба себе перевиховати. Такий зараз час, що неможливо не помилятись. Помилка – це досвід, причому значно кращий за правильний вчинок. Жінка – це мотивація. Вона, звичайно ж, має право на помилку, і не тому, що хтось слабший, просто я так вважаю. Так, жінка – мотивація: ти спочатку бігаєш такий собі з думкою, що ти центр Всесвіту, а тут зустрічаєш когось і починаєш розуміти, що центр змістився. (Посміхається). Починаєш заради неї щось робити. Коли ти робиш щось для іншої людини, сили збільшуються, мотиви більш чисті й дії також. Не завжди, але досить часто саме так і відбувається»

«Чи я романтик? Так, звичайно, я ж книжки читав! (Сміється) Я люблю фентезі»

«Останнім часом полюбляю андеграундний гумор, хоч люди чомусь вважають його злим. Чого він злий? Ні, чорний гумор – це теж гумор. Іронія, сарказм, постіронія – все це також формати гумору. І на папері, і на сцені, й у відео»

«Коли я приїхав на навчання, було дуже бурхливе студентське життя. Студенти багато чим займались, не тільки суто студентськими справами типу «гурточок» або «стаття у студентську газету». Це звичайно теж важливо, але є ще багато чого цікавого! Це не тільки КВН, не тільки гумор, а й інші різні речі. Здається, що зараз цього немає для студентів, але можливо, що просто вони самі не хочуть. Я спілкувався, кажуть: «Та такоє». Чи може технології, типу Інстаграму чи Фейсбуку, забрали елемент спілкування. Раніше, щоб написати, де ти є, уходило п’ять-шість хвилин. І якщо люди домовились о першій зустрітись, то це означало що саме о першій вони й мають зустрітись»

«Мені пощастило: я люблю різноплановість й постійно дивлюсь на різні речі. З одного боку круто, коли ти працюєш в одній сфері й просто у ній просуваєшся, а всього іншого для тебе не існує. Так ти швидше прийдеш до успіху, тут я згоден; але не хочеться мені йти по одній лінії, хочеться різними походити. Може я підсвідомо боюся якогось одного вибору, й мені подобається те, що я вчора грав як діджей, а післязавтра як режисер поїду у Київ на зйомки. Мені це подобається»

«Зараз багато українського продукту знімають. Мені не все подобається, але я за те, щоб переставати бути хейтерами та підтримувати наших. Іноді й у мене просинається якійсь хейт, а потім я розумію, що це просто образа: їм дали «бабоси», а нам – ні»

«Зараз багато українського продукту знімають. Мені не все подобається, але я за те, щоб переставати бути хейтерами»

«Я в Житомирі з 2006, от як поступив на навчання, так і залишився. Нещодавно поїхав працювати у Тернопіль, але пробув півроку і повернувся – «не зайшов» мені Тернопіль. Прекрасне, гарне місто, але мені він видався нуднішим за Житомир. Не знаю чому, але у нас веселіше. Взагалі слово «батьківщина» для мене дивне, бо я не розцінюю якусь окрему локацію, plase як батьківщину. Я люблю дивитися на речі глобальніше: от є планета Земля – вона і є Батьківщина, і за неї в цілому потрібно переживати. Не тільки за свій маленький дім, хоч з себе дійсно й треба починати. Житомир я не асоціюю з поняттям «батьківщина», але мені він рідний. Я за те, щоб тут все робилося. Хтось говорить: «Треба «валити» у Київ чи ще кудись». Ні, я думаю, що все має бути тут. Так, можна з’їздити кудись на роботу, і я сам так іноді роблю, але дуже хочу, щоб в Житомирі знову почало вирувати те життя, у яке я попав, коли колись приїхав вступати до вишу»

Текст записала Оксана Давиденко
Фото: Марта Яроцька

10+

Вас це може зацікавити