Facebook icon Instagram icon

Олена Вінокурова: «В людині має бути зміст, внутрішнє наповнення»

#Люди 3 Травень, 2019 Автор:

1+

Значна частина людей живе за схемою «дім-робота-дім», коли буденність затягує, і починається невдоволене бубоніння про нудну роботу, хатні клопоти… Сценарій не дуже, правда? Думаєте, лише селебрітіс живуть яскравим, повним задоволення життям? Уявіть собі, ні. Звичайна медична сестра Олена Вінокурова – людина, яка має роботу, сім’ю і хобі, але при цьому вона щаслива. Прості рецепти звичайного щастя для всіх читачів Zhytomyr.Travel

«Одного разу подруга запросила на змагання вболівати за неї. Я пішла подивитись на веслування на човнах «Дракон» і просто «захворіла» побаченим. Спитала, чи я також можу займатись, але на той час команда була укомплектована. Невдовзі друзі скинули мені оголошення на фейсбуці про те, що запрошують у команду. Я буквально одразу написала тренерам і отримала «окей!». Тоді ж спитала, чи можна взяти з собою дітей. Мені відповіли: «Без проблем!» . Так я й долучилась, тепер разом з дітьми ми займаємось вже понад рік»

«Одного разу подруга запросила на змагання вболівати за неї. Я пішла подивитись і просто «захворіла» побаченим»

«У мене троє дітей. Старший син вже офіцер, також займається веслуванням на драгонботах, а у минулому році навіть примудрився медаль заробити з командою. Дочки ходять займатись разом зі мною. Взимку ми тренуємось у залі, а з весни починаємо плавати на річці. Діти у мене за характером всі різні, і мою пропозицію долучитись до занять сприйняли також по-різному. Син – одразу із задоволенням, він кандидат у майстри спорту з плавання. Менша – за будь-який «двіж», а середня дочка – дуже спокійна, вона також кандидат в майстри спорту з плавання, але спочатку без особливого ентузіазму мою сприйняла пропозицію. А коли вже почали займатись, то іноді я навіть могла їй сказати, що не дозволю йти на тренування, якщо не зробить уроки. Діяло!»

«Сподіваюсь, мої діти мамою пишаються. (Сміється) Але не це головне. Найважливіше, щоб вони мене просто любили»

«Важко сказати, чому мені так подобається займатись. Можливо, тому що в дитинстві у мене цього не було: батько був військовим, ми їздили по військових містечках, по гарнізонах, у яких іноді було лише чотири офіцерські будиночки, військова частина і все. Тому мої діти ходили і в музичну школу, і спортом займались – відвідували різні гуртки й секції»

«Займатись командним видом спорту класно . Сидіти вдома – нудно й не цікаво, треба себе реалізовувати. В команді я побачила стільки цікавих людей!»

«Як я все встигаю? О п’ятій ранку не встаю (Сміється). На роботу мені на восьму, тому зранку допомагаю дітям збиратись у школу, іноді вони самі готують сніданок. Буває, що затримуюсь на роботі, тоді з собою беру сумку з одягом для тренувань. Коли була молодою дружиною, у мене був «пунктик»: гіперопіка, двічі на день прибирання, печиво й пиріг і все таке. Зараз я трохи виросла з цього, не так вже це й важливо. Зараз я встигаю все: лишається час й на дітей, і на роботу,і на хобі»

«Зараз я встигаю все: лишається час й на дітей, і на роботу, і на хобі»

«Скільки себе пам’ятаю, думала, що стану лікарем. Але коли вступала до вишу, не пройшла за конкурсом. Потім з’явилась сім’я, і все стало так, як стало. Але я завжди розуміла, що медицина – це моє! Дуже люблю свою роботу, своїх пацієнтів. Вони бувають різні, але ми їх любимо, знаємо. Мені пощастило працювати з прекрасною лікаркою, вона гарна людина, а я щоденно у неї вчуся. Навіть не можу уявити, як це – не хотіти йти на роботу»

«Колись в дитинстві ми зайшли у комісійний магазин, там продавався німецький саксофон. Тільки-от можливості навчатись не було. Тому син закінчив музичну школу по класу саксофону, грає на трьох музичних інструментах, а дочка грає на фортепіано»

«У медицину діти не пішли. Якось з меншою дочкою йшли, а вона говорить: «Ну, от дивись, мам. Старші в медицину не пішли, лишаюсь я». (Сміється) Не знаю, чи це справдиться, вона поки що тільки у шостому класі, але благороднішої професії, мабуть, немає»

«Без телевізору я прекрасно можу обійтись: він у мене є, але я його не дивлюсь. Буде банально, якщо я скажу, що не можу обійтись без книжок. Звичайно, звідкись людині треба брати інформацію. У мене багато улюблених книжок, одна з останніх – «Іуда» Амоса Оза. Книга неймовірна, отримала премію Льва Толстого у цьому році… Люблю Фіцджеральда, Чехова. І діти у мені читають. Їм подобається читати звичайні, надруковані книжки. Ми йдемо у магазин, вони гортають, обирають, тримаючи книги в руках. У мене не було проблем з тим, щоб примушувати їх читати. Можливо, вони бачили, як я люблю літературу, а я купувала їм книжки, які вони хотіли. Я пишаюсь тим, що мої діти сьогодні люблять книги»

«У найменшої дочки зовсім немає часу: вона займається дзюдо, англійською мовою, у неї фотогурток, куди вона біжить з задоволенням. Дійсно, це недешево, але я в дітей вкладаю інвестиції. Мені здається, це правильно»

«Своїй дитині даю «установку»: вона має вступати на бюджетне відділення, бо інакше важко буде матеріально. З освітою взагалі складне питання. Зараз 90% дітей йдуть у виші, але я не знаю, наскільки це критично. Важливо мати певну спеціальність, яка прогодує тебе, буде приносити задоволення, а ти відчуватимеш себе у зоні комфорту, але чи потрібна для цього вища освіта… Величезна кількість людей працює не за спеціальністю. У медичній сфері заробітна платня у лікаря-інтерна і молодшої медсестри абсолютно однакова. І люди шукають, де краще. Так не має бути»

«В нашій команді з веслування дуже гарні люди різного віку, різних професій, але всі знаходять спільну мову. От наче на роботі втомилась, а все одно йти хочеться – атмосфера, доброзичливість, корпоративний дух, прекрасні тренери»

«Людина має щось вміти, бути чогось вартою. Тоді все в житті складеться»

«Дівчата, з якими ми разом тренуємось, у складі збірної України їздили в Китай на чемпіонат світу з веслування. Начебто в планах тренерів створення команди, у яку увійдуть учасники віком старше сорока років. Тоді і ми зможемо себе показати. В сорок років життя тільки починається!» (Сміється)

«Моїй подрузі понад 50 років, але вона нічим не поступається двадцятирічним дівчатам – витримує такі ж фізичні навантаження. Взагалі вік для жінки – це не зморшки на шкірі, мабуть це зморшки на серці, в душі. Якщо людина добре почувається, цифри нічого не означають. Жінка може бути гарною у будь-якому віці. Є жінки, яким 60, 70 років, а вони виступають на подіумі і виглядають просто прекрасно. В людині має бути зміст, внутрішнє наповнення»

«Я самодостатня людина. У мене троє прекрасних дітей, улюблена робота, цікаве хобі. Всі ми проходимо певний життєвий шлях, у якійсь час визначаємось: чи ми йдемо власним шляхом чи пливемо за течією, шукаємо спину, за якою ховатимемось. Коли люди говорять, що головне для дівчини – вдало вийти заміж, обурююсь. Людина має щось вміти, бути чогось вартою. Тоді все в житті складеться»

«Моя дитина в свої 11 років планує свій час. Доступу до телефону 24 години на добу в неї немає, вона не сидять у гаджетах цілодобово. Дуже часто мої дочки сідають поруч зі мною і дивляться те, що дивлюсь я. Дітей не треба виховувати, треба самому не робити те, за що потім буде соромно чи незручно. Звичайно, я теж не все роблю ідеально, але головне, що вони бачать, як живу я, чим цікавлюсь. Хоч я впевнена: наші діти будуть кращими за нас»

«Я житомирянка по народженню: народилась в Житомирі, але потім мої батьки поїхали. І повернулась я сюди лише у 20 років. Звичайно, місто живе своїм життям, змінюється. І ставлення до нього іноді залежить від того, як почувається людина. Якщо людина задоволена життям, своєю роботою, їй все видається гарним, вона любить все навколо. Якщо щось у людини недобре, то все навколо буде поганим: вулиці брудні, тролейбуси старі. Але багато чого у місті залежить від того, як ведуть себе люди, як ми самі себе ведемо»

«Я багато чого хочу: побачити своїх дітей самореалізованими, поїздити по світу, помилуватись цікавими місцями. Цікаво було б побувати в Японії – дивна країна,також подобається Італія. В Ісландії, мабуть, цікаво: ця країна не схожа на інші місця на Землі. Взагалі світ прекрасний»

«Якщо людина задоволена життям, своєю роботою, їй все видається гарним, вона любить все навколо»

«У нас дуже багато цікавого, але історію міста знають не всі житомиряни. Є у Житомира свої символи, які треба берегти: водонапірна вежа, філармонія з її дивовижною акустикою, одна з найкращих в Україні. Житомир прекрасний – тихий, зелений і рідний»

Текст записала Оксана Давиденко
Фото: Марта Яроцька

 

 

1+

Вас це може зацікавити