Facebook icon Instagram icon

Ольга Дідківська: «У 2017 році на проекті «Folk Ukraine» малювала на писанці одну із найголовніших українських святинь – Софію Київську»

#Люди 5 Листопад, 2018 Автор:

3+

Членкиня Національної спілки художників України, майстриня Ольга Дідківська, в арсеналі якої понад 25 персональних виставок, експонує роботи по всьому світу. Результатом її творчої праці стають не лише яскраві полотна, унікальні ляльки-обереги, авторський одяг та аксесуари. Своєю працею вона намагається прикрасити й Житомир: уквітчані подвір’я багатоповерхівок перевтілюються завдяки її уяві та наполегливій праці

«На уроці малювання у першому класі вчителька мене запитала, ким я хочу бути. Вже тоді я чітко усвідомила, що мені хотілося б стати художницею. У дитинстві я тягнула до будинку все, з чого можна було щось створити, весь час я щось клеїла, ліпила. Мріяла стати модельєркою, а тому пішла вчитися. Спочатку – в училище, а потім – в інститут (прим. ред. – зараз це Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука)»

«У дитинстві я відвідувала величезну кількість гуртків, які були поблизу мого будинку. Там я навчилася створювати іграшки, квіти, композиції. До художньої школи не ходила, бо до неї треба було далеко їхати (Сміється). Натомість вчилася малювати сама, мені подобалось робити копії робіт всесвітньовідомих художників. Лише перед вступом до художнього вишу пройшла відповідні курси (протягом півроку я займалася з художником). Студентські роки – найяскравіше, що може згадати чи не кожна людина. Це найсолодший час» (Посміхається)

«Замовлення я приймаю вкрай рідко: у світ відпускаю те, що мені самій хочеться створити»

«Замовлення я приймаю вкрай рідко: у світ відпускаю те, що мені самій хочеться створити. Коли ставлю перед собою конкретне творче завдання – наприклад, створити колекцію ляльок в національних костюмах різних народів світу, – то пірнаю у світ книг, в Інтернет, переглядаю мільйони світлин, і у ході таких пошуків народжується моя інтерпретація того чи іншого народного вбрання»

«Мої ляльки знаходять своїх господарів під час виставок, в Інтернеті. Кожна лялька «народжується» по-різному: вони, як і люди: примхливі і неоднозначні. Одні – у муках, а інші – просто і легко. Приступаю до роботи над витвором тільки у гарному настрої і з відчуттям тепла на серці, адже хочу, щоб лялька дарувала радість і світло людям, примножувала любов і добробут у родині»

«Кожна лялька «народжується» по-різному: вони, як і люди: примхливі і неоднозначні»

«Три роки поспіль я беру участь у Всеукраїнському етнокультурному проекті «Folk Ukraine». Щоб взяти участь у фестивалі, ми проходимо серйозний конкурсний відбір. У 2016 році в унікальному арт-проекті взяло участь 374 учасники, і з-поміж них я була єдиною житомирянкою. Моя перша робота, створена на фестивалі писанок, називалась «Щаслива Україна» і стала однією із сотні найкращих робіт. Організатори фестивалю мають на меті популяризувати українське мистецтво: виготовляють каталоги, у яких презентують творчість художників, організовують виставки писанок в різних містах України та за кордоном. Вони створили у  Фейсбуці групу для митців, до якої залучають спонсорів та замовників»

«У 2017 році на проекті «Folk Ukraine» малювала на писанці одну із найголовніших українських святинь – Софію Київську. Із цією писанкою у мене трапився конфуз: коли я вже зібралася її відвезти до Києва, то виявила для себе, що зробити це буде непросто… Я викликала одне таксі за іншим – писанка в жодне із них не влазила. На автовокзалі, до якого мені врешті-решт вдалося доїхати, на мене чекало ще одне «відкриття»: я не змогла вміститись зі своєю роботою і в міжміську маршрутку. Таксисту довелося мене везти на майдан Перемоги, де мені після довгих поневірянь вдалося знайти автобус «підходящого розміру». Цікаво, що розмір яйця збільшувався щороку: цьогоріч воно було настільки велике, що не влізло у ліфт, і мені довелося докласти зусиль, щоб підняти його до дверей квартири. Цю писанку я прикрасила орнаментом, характерним для Житомирщини. Для цього я навіть відвідувала майстер-класи з писанкарства у музеї Івана Гончара. От її я відправила у Київ «Новою поштою» (Сміється)

«Мені подобається все, що пов’язане із мистецтвом. Іноді я можу весь свій вільний час витрачати на малювання. І тоді все довкола – у моїх фарбах. А нещодавно я згадала, що у мене немає гобеленів (від ред. – авторська техніка, за допомогою якої Ольга Дідківська створює оригінальне полотно зі клаптиків тканини, мережева, ниток, з елементами аплікації та вишивки). Натхненна осінню я зараз вирізаю листочки – уся квартира у шматочках»

«Іноді малюю до третьої ночі і силоміць змушую себе йти спати, іноді прокидаюся о п’ятій-шостій ранку і починаю щось фарбувати або готувати якусь кальку. Просто зараз вперше презентую свої блокнотні замальовки, які «народжуються» там, де я сиджу: наприклад, у чергах (від ред. – Ольга Дідківська демонструє блокнот із малюнками ляльок у гарному вбранні, який нагадує дитячу розмальовку). Нещодавно повернулася зі Львова. Отримала величезне задоволення від споглядання Підгірського та Олеського замків. Відчуваю, що зараз на платтячках моїх ляльок будуть замки»

«Мені приносить задоволення дарувати радість творчого натхнення іншим людям»

«Свого часу світ побачили три колекції мого авторського одягу та аксесуарів. Перша колекція – «Трипільський чоловічий одяг», друга – «Козацька старшина», третя – колекція жіночого одягу із гобелену, яка мала назву «Космічна»

«Іноді у Житомирі я організовую безкоштовні майстер-класи, на яких діти та дорослі виготовляють різні іграшки, ляльки-обереги. Мені приносить задоволення дарувати радість творчого натхнення іншим людям»

«Дуже подобаються міста та країни, у яких створюються умови для розвитку мистецтва та конкурентного середовища для художників»

«Навесні я підтримала ініціативу друзів із сусіднього будинку і разом із ними зайнялася благоустроєм прибудинкової території: «окультурювали» дерева, саджали газони. У Фейсбуці я намагалася активізувати усіх, хто міг би нам допомогти. На моє прохання з різних куточків країни нам надсилали саджанці квітів, кущів, дерев. Багато художників, які зі мною брали участь у проекті «Folk Ukraine», надіслали нам рослини, які зараз прикрашають це подвір’я, «Майстерня міста» цьогоріч нам теж посприяла – надала саджанці, які прикрасили клумбу. І тепер нашим досвідом зацікавились інші. Я розробила проект благоустрою прибудинкової території, який має назву «Космічне містечко». Спільно з ініціативними мешканцями будинку найближчим часом плануємо створити дуже затишне подвір’я, комфортне для проведення вільного часу дітей та дорослих»

«Дуже прикро через те, що у Житомирі є вандали і просто несвідомі громадяни, нечутливі до краси. Щоранку на висаджену біля нашого будинку тую хтось надягає шину – щоразу ми звільняємо її із цього полону. Часто доводиться спостерігати, як хлопці топчуть щойно засіяні газони у намаганнях зірвати із дерев плоди»

«Житомир – місто, в якому я народилась, для мене воно завжди буде найголовнішим на планеті містом»

«Житомир – місто, в якому я народилась, для мене воно завжди буде найголовнішим на планеті містом. Дуже люблю гуляти вуличками, де ще лишилися старовинні будівлі, і уявляти, як тут жили люди раніше: про що вони мріяли, чого прагнули, що зробили для міста, в якому жили?»

 

 

Текст: Сніжана Герасимчук
Фото: Марта Яроцька

3+

Вас це може зацікавити