Facebook icon Instagram icon

Отець Ярослав Ольшевський: «Я люблю Житомир не за саме місто, а за тих людей, які тут є»

#Люди 7 Листопад, 2017 Автор:

4+

Іноді люди, які народились далеко від Житомира, стають справжніми житомирянами. Вони мають тут багато друзів та знайомих, вирішують потреби міста та його жителів, а Житомир стає частиною їхнього життя. В житті отця Ярослава Ольшевського так і відбулося за ті більш як двадцять років, які він віддав нашому місту та його людям. Наша бесіда – про життя,  про людей, про Житомир

«Я вже третій раз в Житомирі. Перший раз приїхав в 1990 році, 29 серпня. Я точно запам’ятав, бо кожного року ми відзначаємо річницю з моїм співбратом, який зараз працює у Довбиші. Я відношусь до ордену до Ордену Поллотинів, а у 1989 році в Житомирі з’явився перший Паллотин, котрий був єпархіальним священиком і утворив тут осередок Поллотинців. От тоді ми й приїхали з моїм приятелем у Житомир»

«На початку я працював у кафедральному храмі, також їздив у Малин, а пізніше був настоятелем храму Іоана Дуклі, в Новому Заводі, також відкривав різні приходи у Червоноармійську, Рад-Болярці, Кошалівці. У Житомирі дуже велика польська громада: за офіційними даними близька п’ятдесяти тисяч людей мають польське походження. І на Мальованці дуже багато людей, які мають польське походження, то мабуть так історично склалося. Тому й будуємо тут храм»

«Ця вулиця названа на честь святого Йоана Павла ІІ, за ініціативою нашої парафії, бо будуємо тут костел Божого Милосердя. Колись Йоан Павло ІІ був єпископом у Кракові, де є Центр Милосердя в Лагєвниках. Він тим опікувався, а  пізніше віддав світ Божому Милосердю, тому тут все логічно»

«Традиційно ми після Різдва і Пасхи ми допомагаємо міскому центру для малозабезпечених та інвалідів. Робимо для них обід, подарунки, зустріч святкову. Для безхатченків – в кінотеатрі “Жовтні”, в січні на православні свята, на Пасху,  в драмтеатрі робимо обід. Цікава ініціатива – хода Трьох Царів, яка відбувається після Різдва Христового. Ми збираємось, йдемо та співаємо пісень. У ході беруть участь три царі, і кожний має своє військо, з яким йде шукати Ісуса, який народжується. В цьому році ми влаштували родинне свято на Зелені Свята – родинний Фестин. Було близька тисячі людей з усього Житомира. Ми почали о 15-00, а закінчили у 23-00, була сцена, виступи, файер-шоу. Було надзвичайно багато дітей, люди з сім’ями приходили. Там були різні персонажі. У нашій ініціативній групі переважно молодь, то вони мене підкручували: що треба робити, що буде цікаво. У нас були клоуни, коні зі Станішівки, щоб дітей покатати. Ми жарили ковбаски, але це було безалкогольне свято. Було дуже приємно і цікаво! Й у нас були не тільки католики. Людям сподобалось, кажуть, що хочуть ще!»

«Є у нас і своя група музична, яка дає концерти після Різдва, на Старий Новий Рік та після Паски. Переважна більшість людей у складі тої групи з нашої спільноти, але  на інструментах різні люди грають: православні, протестанти, може й невіруючі. Я не знаю, але грають всі разом» (Сміється)

«Мені в Житомирі подобається, це вже моє місто. Ну, я ж тут живу. В сумі вже більше двадцяти років тут, можна сказати, що я теж житомирянин. А народився я у місті Бочки, біля Бялостоку в Польщі. Це недалеко від Білорусі, від Бресту. У нас в місті третина людей – православні. І церква була Успіння Богородиці, може тому атмосфера тут мені дуже знайома, бо у нас так було: всі разом. І в Житомирі так само»

«Мені в Житомирі подобається, це вже моє місто»


«Нещодавно помідори на базарі купував, а продавчиня каже: «Ви католик? А я також наполовину католичка». Смішно, бо наполовину полькою бути можна, а наполовину католичкою…»(Сміється)

«Колись я також вивчав підстави атеїзму, роботи Фейербаха, Маркса, Леніна. Але у храм  приходять люди вже дорослі, які раптом щось для себе відкривають. Людина прагне спілкуватись з тим, хто веде духовне життя, бо така людина трохи інша: по-іншому вчиняє, має цінності. Багато людей приходить вивчати польську мову, щоб скласти іспити на карту поляка. А у консульстві питають про релігійні свята, традиції, тому  люди мають бути присутніми на святій Службі, де у багатьох відкривається серце. А ще важливо, що люди допомагають один одному без будь-якої зацікавленості, тому й приходять до нас. Нам не тяжко, бо у нас є що їсти, що вдягнути. В будівництві храму допомагають люди»

«У нас люди шанують священиків. Часто думають: «Він зайнятий, для чого я буду заважати». Але ж для чого ми? Щоб людям служити. Тому ми питаємо, дзвонимо, йдемо. І люди дуже вдячні, відкриваються. От прийшла жіночка, каже хочу пошлюбуватись, а чоловік не хоче. Йду до них, розмовляємо. Питаю в чоловіка: «Що ж ви такий впертий,  шлюбуватись з жінкою не хочете? Ви ж разом вже стільки років!» Починаю переконувати, а він каже: «А хто казав, що я не хочу?» І вже хоче!» (Сміється)

«В Житомирі жило багато людей, шанованих у Польщі:  Падеревський –  прем’єр-міністр Польщі, піаніст, композитор; родина Монюшко –  композитора; Крашевський – письменник, громадський діяч, Зарембські – піаніст. У нас багато спільного»


«До Польщі їде багато людей на роботу, навчання. А хто хоче навчатися? Самі здібні, і то добре для Польщі. Зараз 34 000 студентів зі Сходу у Польщі навчаються безкоштовно. Кожна людина хоче жити краще. Колись з Польщі також багато людей від’їжджало. В Англію виїхало більше мільйона людей, а зараз, кажуть, назад повертаються.  Ясно, що людина, яка має сім’ю, родичів, хоче жити там, де народилась, де її близькі – у своїй країні»

«Ми працюємо з дітьми, хочемо, щоб вони навчалися культурі буття, пізнавали світ, шанували людей навколо себе, щоб спільнота була. Є гуртки, де дітей навчають християнських цінностей. То і для суспільства великий плюс, коли людина по заповідях живе. Звичайно, це не означає, що як я  вірянин, то нічого поганого не буде, але набагато менше злого вчиняється, коли людина з Богом живе»

«Люди потребують «спеціалістів справ духовних», потребують, щоб за них молилися, бо мають проблеми. Думають, що у священика кращий зв’язок з Богом. Сучасність священика полягає у тому, щоб бути близьким до людей. Користатись комп’ютером – то так має бути, то нормальна справа. Це не сучасність – це нормальність. Сучасність священика – у близькості до людей. Отець Богдан так само, правда?»

«Щоб допомогти людині, багато не треба. Навіть як бутербродік зробиш комусь – вже добре. Зовні люди приходять по матеріальну допомогу. Різні приходять, пиячки теж, але ми не женемо їх. Кажу нашим, щоб давали щось поїсти. Гроші не даємо, а от поїсти – так. Людина є людина, також дитина Божа. А те, що він такий, ну що ж зробиш?»

«Щоб допомогти людині, багато не треба»

«Була у мене раніше на Мальованці улюблена місцина в лісі, але зараз заросло там все. Дуже люблю їздити за Тригір’я. Там все надихає: горбок, ліс, річка. Але понад усе мені тут подобається»

«Батьки мають дітям давати простір, бо дітей маєш не для себе. Треба навчати жити і відпускати. В американських фільмах часто говорять про любов, доходять до прощення, єднання. Там все просто, і я  думав над цим. Треба і нам бути позитивно емоційними, частіше говорити дітям про свої почуття до них. Колись дитина виросте, і буде так само ставитись до батьків. Якщо немає в сім’ї проявів любові, коли мама й тато не обнімуть, не поцілують, не приголублять дитину, то пізніше і дитина того не матиме всередині»

«Коли я жив у Львові, був в оперному театрі разів п’ятдесят. Навіть своїм семінаристам казав: «Два рази на рік купую вам білети. Йдете безкоштовно». Я дуже люблю оперу, високе мистецтво, яке надзвичайно впливає на духовне життя. Зараз читаю більше духовної літератури, хоч раніше полюбляв бестселери. Фільми дивлюся, але не те, щоб дуже часто. Подобається мені фільм «Тільки кохай мене» про маленьку дівчинку, в якої не було батьків. Добрий фільм! Люблю мистецтво, але понад усе мені подобається бути з людьми»

«Я люблю Житомир не за саме місто, а за тих людей, які тут є, бо це також Житомир. І  для них я стараюсь. Коли бачу людей, їх потреби, розумію, що можу їм допомогти, це мені подобається. І я б все віддав, аби людям було добре!»

Текст:  Оксана Давиденко
Фото: Ірина Парфенюк

4+

Вас це може зацікавити