Facebook icon Instagram icon

Павло Бондаренко: «Історія вдирається у сучасність через століття…»

#Люди 11 Березень, 2021 Автор:

1+

Павло Бондаренко – письменник, котрий впливає на світогляд читачів за допомогою історичного розслідування. Від його містичних трилерів на історичну тематику іноді просто перехоплює подих. Про походження красномовного псевдоніма, переїзд з рідного дому, написання книг та власні мрії ми говорили з Павлом Правим напередодні свята – Дня письменника

«Я практично все життя прожив на Донбасі, виріс у Донецькій області. Звідти пішов армію, а потім на шахту. Згодом поїхав у Луганськ на навчання, і вже з 1991 по 2014 рік жив там, створив свою родину… Виїхати з рідного міста з трьома сумками було складно. Дуже вдячний друзям, які мене прихистили. Чи можу назвати Новоград-Волинський рідним містом? Напевно, що ні, бо я не є його мешканцем – я залишаюсь внутрішньо переміщеною особою, яка навіть не може повноцінно обирати владу. Місцеві люди мені подобаються – вони толерантні, культурні у спілкуванні та поведінці. Моїй родині подобається тут жити, проте коріння наше у Луганську»

«Моїй родині подобається тут жити, проте коріння наше у Луганську»

«Псевдонім «Правий» обрав через свої погляди на життя і політичні міркування… Зараз існує загроза втратити ідентифікацію. Саме ПрАвий, а не ПравИй – це псевдо, яке орієнтується на культуру більш консервативну»

«Письменництво у моєму житті з’явилося давно, коли я ще вчився в університеті. Мій однокашник писав такі незрозумілі тексти, от і я вирішив спробувати себе в літературі. У мене завжди було нормально з творами, а перший літературний досвід вийшов не дуже вдалим. Я надіслав свій твір на конкурс видавництва «Смолоскип». Стьобна повість під назвою «Незвичайні пригоди гвардії старшого лейтенанта Ржевського у Чечні» потрапила до рук рецензента, який написав розгромний відгук, де зазначив, що це найгірше наслідування Войновичу з його Чонкіним. Це змусило рухатися вперед… Розпочав роботу над романом «Година чорного причастя». Дуже серйозний містичний трилер, який написав на реаліях кінця 90-х років. За твір став лауреатом премії видавництва «Смолоскип». У 2001 році роман опублікували, а мене запросили на семінар творчої молоді. З того часу продовжую літературну діяльність»

«Дуже вдячний видавництву «Смолоскип», бо вони й досі підтримують молодих авторів – дають дорогу в життя. Потім у мене вийшли ще дві книги, які були видані видавництвом братів Капранових: «Зелений пес» – це містичні трилери «Тінь Люцифера» і «Прокляття обраного». Наприкінці двотисячних знайшлася ніша: довелося наступити на горло власній пісні і замість художніх творів писати історичну публіцистику»

«Ідея писати книги на основі історичних розслідувань з’явилася через те, що ми, на жаль, не знаємо власної історії. За роки радянської влади вся історія фактично була фальсифікована – від давніх часів до новітніх. Люди були змушені читати тодішні «історичні романи», в основу яких була покладена фальсифікація. Радянські письменники доволі часто писали те, що хотіла і замовляла влада. Тому може нині читачі мало зацікавлені історією, у багатьох втрачено віру у правдивість друкованого слова. До того ж небагато письменників може викладати історію в напівхудожній формі, щоб середній читач, який має базову освіту, міг прочитати і побачити альтернативний погляд на те, що насправді відбувалося»

«Ідея писати книги на основі історичних розслідувань з’явилася через те, що ми, на жаль, не знаємо власної історії»

«Я не професійний історик, я науковий хуліган, провокатор. Ставлю собі питання, на які потрібно шукати відповіді, бо коли спілкуюся з професурою стосовно певних тем, то вони кажуть: «Так. Ваша точка зору має право на існування. Багато фактажу щодо Ваших версій, але ми не можемо їх викласти, оскільки це буде удар по нашій професійній репутації». Зі мною, з моїми колегами можна багато в чому не погоджуватися. І це нормально. Наше завдання: викликати до певних тем інтерес, бо треба розуміти, що історія вдирається у сучасність через століття»

«Художню літературу я не полишаю – позаминулого року видав містичний трилер «День Сонцекресу», але його видали невеликим накладом. Нині намагаюся створити український образ сучасного Шерлока Холмса, який розслідує дуже цікаві злочини. Улітку вийшла книжка «Таємна історія Московії у портретах її володарів», де досліджується історія виникнення й становлення Московської держави починаючи з виникнення Москви й завершуючи часами, коли Московія стає Російською імперією. У книзі багато цікавих деталей, які широкому загалу маловідомі»

«Улітку вийшла книжка «Таємна історія Московії у портретах її володарів», де досліджується історія виникнення й становлення Московської держави»

«Серед моїх улюблених авторів, котрі спираються на дослідження в царині історії, мають індивідуальну манеру письма, обов’язково щоб це було з гумором, – Віктор Суворов, знаменитий дослідженням Другої світової війни. Марк Солонін теж пише на тему Другої світової війни та повоєнних років. А ще мене завжди лікує книга Артура Конана Дойла «Шерлок Холмс». Донька подарувала повну збірку»

«Мої книги для мене, як діти, хоч перша книга страшної «ейфорійної» емоції не викликала. Це була «Година Чорного причастя», яка стала лауреатом конкурсу видавництва «Смолоскип». Тобто я знав, що вона вийде, очікував на неї. До речі, книга народилися через 9 місяців (посміхається) після оголошення результатів й вручення премій. З часом до виходу нових книг почав ставитися філософськи. Найбільше емоцій викликає, коли ставиш останню крапку в книзі й підписуєш її. Це як завершення пологів у породіллі. Зараз до виходу книги ставлюся спокійніше. Можливо, ще й тому, що у рік виходить дві нові книжки»

«Кожна з моїх робіт по-своєму особлива. Книга «Володимир. Хрещення брехнею» вимагала найбільше роботи та перевірки фактів, у ній проаналізовано цілу гору інформації, бо кожна теза має бути підкріплена. Книга «Волинська різня: правда, яка нікому не потрібна» особлива для мене тим, що у ній аналізуються мотиви страшної різанини, проговорюються деталі, які є реальними фактами, а не вигадкою, яку нам нав’язали. «Картонні герої» – книга про фальшивих героїв, на яких виховувались цілі покоління. І дуже часто ці герої були просто вигадані. До прикладу, Олександр Матросов. Ніхто й досі не може знайти, хто він і звідки. Підсовувались фальшиві герої, на яких люди рівнялися, а хтось і досі продовжує це робити, не знаючи реальної правди. У книзі я хотів показати яскраві приклади «агітпропу» – агітації, пропаганди. Потрібно було розвіяти міфи та розповісти правду про так званих «героїв». Українських героїв треба показувати»

«Активно відвідую столичні літературні заходи, маю хороших друзів – письменників: Сергій Пантюк – один з найкращих письменників сучасності, на мою думку, Борис Гуменюк, Дмитро Пилипчук. Є багато авторів, з якими цікаво спілкуватися, наприклад з Дмитром Білим, який досліджує тематику Голодомору та пише книги для тинейджерів. В Україні цікавих авторів багато»

«В Україні цікавих авторів багато»

«Звичайно, бувають моменти, коли не пишеться. Аби боротися з цим, просто сідаю й починаю працювати, а потім втягуюся. Насправді письменницька робота важка: коли розумієш, що до фіналу книги потрібно написати 12 глав, де в кожній по 20 сторінок й потрібно посилено працювати, то так не хочеться (сміється). Бувають моменти, коли два-три тижні не можу взятися до роботи, а потім можу написати 15 сторінок за добу, не спавши ніч»

«За останні п’ять-шість років дослідження видавництв показало, що молодь читає більше, особливо, українських письменників. З’явилися нові автори, які пишуть про події на Сході, бойові дії. … Сподіваюся, що це повернення до читання – формування нової молодої еліти»

«Щоб відриватися від роботи, йду на кухню і варю борщ або щось цікаве готую. Вмикаю аудіокнигу, слухаю та готую котлетки, м’ясо по-грузинськи, салат та інші смаколики. Можу подивитися гарний фільм, вийти на річку, щоб посидіти з вудкою. З травня розпочинаю ходити по гриби, хоч знаю, що у цій місцевості у травні грибів ще немає – сезон розпочинається лише з вересня. Але все одно ходжу – шукаю і збираю ягоди»

«Таня Шептицька нам з Сергієм Пантюком кілька років пропонує зібрати по два-три рецепти від знайомих письменників й видати «літературну кулінарну книгу». Серед нас реально багато людей, які готують. Ідея є, але руки до неї ніяк не доходять»

«Як би я не був мрійником, то давно б помер (сміється). Людина не може жити без мрії. Без мрії, як рослина без води, людина дуже швидко чахне й гине. Мрію, щоб старша донька знайшла себе в житті, менша – гарно закінчила школу і теж пішла за покликом серця. Мрію, щоб родина була здорова, мрію придбати власне житло, бо в Луганську залишили все. Мрію, щоб закордонні митники, коли беруть паспорти українців, ставилися до них із захопленням. Мрію, щоб у нас нарешті була відмінна медицина. Головна моя мрія – щоб у нас люди думали головою, а не шлунком. У нас, на жаль, багато хто живе як пристосуванці та споживачі»

«Святкуватиму професійне свято у Києві, бо через тиждень розпочнеться верстка нової книги. У столиці маю розв’язувати технічні питання і, скоріше за все, ми там відсвяткуємо Міжнародний день письменника та поспілкуємося з друзями. Колегам по цеху за традицією побажаю гарних текстів, великих накладів і вдячного читача!»

«Колегам по цеху за традицією побажаю гарних текстів, великих накладів і вдячного читача!»

Від редакції Хоч і з запізненням, але ми доєднуємось до вітань із професійним святом – Днем письменника. Якісна література формує світогляд людей і майбутнє нації. Тому з усією відповідальністю заявляємо, що письменники – люди, які виконують Місію. Зичимо здоров’я, наснаги і нових творів!

Текст записала Інна Жур
Фото: Альона Савосіна

1+

Вас це може зацікавити