Facebook icon Instagram icon

Про житомирські банки та «людей бездоганної чесності»

#Місця 2 Березень, 2019 Автор:

2+

Сталий вираз «надійно, як у швейцарському банку» викликає асоціації з повними гарантіями та абсолютною безпекою. Репутація закордонних банківських установ складалась довго, була перевірена історією та часом. І мало хто знає, що створення та існування банківських установ у Житомирі цікаво не самим фактом появи, а й принципами, за якими підбиралися кадри та формувались засади роботи. І колись про житомирські банки сміливо можна було казати те ж саме, що й про швейцарські

Наприкінці ХІХ сторіччя банки в Російській імперії слугували в основному для кредитування дворянства й уряду. Вони мали пожвавлювати торгівлю, зміцнювати економіку та розвивати новоутворену систему кредитування. Три контори та 24 відділення у великих містах мали залучати вкладників, робити операції зручними та прозорими для клієнтів. Доступними на той час засобами діяльність банків намагалися зробити публічною: у центральних газетах публікували не тільки баланси контор, а й роз’яснювали зміст основних операцій та значення банківських термінів. Навіть виправдовувались перед вкладниками, як сталося, наприклад, у 1875 році, коли у результаті катастрофи з Московським позичковим банком збанкрутіли торговельні та промислові підприємства.

Доступними на той час засобами діяльність банків намагалися зробити публічною

У такі непрості для великої імперії часи в Житомирі відкрилося відділення Державного банку. Власне, не само собою, а на прохання волинського губернатора П.А. Гессера, який у 1873 році звернувся до Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора. У листі очільник міста мотивував звернення тим, що землевласники та члени Житомирського міського товариства звертались з наполегливими проханнями про створення установи. Поважна спільнота вважала кредитні операції важливим та прогресивним чинником для розвитку губернії, в чому беззаперечно мали рацію.

Дозвіл від Правління Державного Банку надійшов 20 серпня 1875 року у вигляді листа від керівника міністерством фінансів на адресу Київського генерал-губернатора. В листі повідомлялось, що можна починати підготовку до відкриття установи, а Житомирському відділенню було присвоєно ІІ розряд за тогочасною класифікацією банківських установ. Тоді ж почався процес технічної підготовки: підбиралось приміщення, збирались кадри. Все це робила людина, яка й стала першим керівником: 25 листопада 1875 р. Микола Антонович Васенцевич-Макаревич був призначений першим керівником Житомирського відділення. Кандидатура була достойна, оскільки Микола Антонович був вихованцем Дворянського Полку, працював у кредитному відомстві, обіймаючи посаду старшого контролера, навіть був нагороджений Орденом Святого Станіслава ІІ-ї ступенї. Через п’ять років отримав підвищення та був представлений до рангу статського радника.
Впродовж всього часу існування банку величезна увага приділялась саме кадровим питанням, зокрема питанням благонадійності співробітників.

Поважна спільнота вважала кредитні операції важливим та прогресивним чинником для розвитку губернії

Навіть вступ у шлюб мав погоджуватись: працівники подавали «прошенія» й мали отримати дозвіл. У деяких архівних справах тих часів подібні звернення збереглись. Наприклад, у 1908 році один з канцелярських службовців (нижчих чинів, із дрібного кредиту) Петро Андріанович Дульчик-Федорович отримав дозвіл з резолюцією керівництва наступного змісту: «Сіє свідоцтво видане канцелярському служителю підпорядкованого мені Відділення Петру Андріановичу Дульчик-Федоровичу відповідно до звернення, з приводу того, що на вступ його в законний шлюб з дівицею Оленою Диніс’євною Воєвудською з мого боку перешкод немає. Пан Дульчик-Федорович віросповідання православнаго, не одружений, народився 3 вересня 1882 р.». Працювали того часу у банках й ті, чиї прізвища добре знайомі житомирянам сьогодні. Наприклад, житомирський купець 2-ї гільдії Гілярій Іванович Трібель, який за співпрацю з Держбанком у 1904 році отримав «золоту медаль Станіслава на шию». Гілярій Трібель працював у відділенні з 1899 року. З початку ХХ століття він був ще й казначеєм волинського товариства полювання, а у славнозвісному будинку Трібеля колись знаходилось «Крестьянское Присутствіе».

Архітектор при міській управі Мечислав Адамович Лібрович – знакова для Житомира особистість. Саме за його проектом в Житомирі побудували символ міста – водонапірну вежу. В ті часи він був Членом Обліково-Позичкового Комітету відділення Держбанку, гласним міської думи. Одночасно виконував роботи по будівництву Житомирського відділення Державного банку. Випускник курсів Петербурзького технологічного інституту імператора Миколи І отримав звання інженера-технолога І-го ступеня. Окрім того, уродженець Варшави очолював відділення Варшавської будівельно-технічної контори, яка знаходилась у його власному будинку на вулиці Київській, 12. За свою компетентність та працездатність він отримав запрошення від керівництва відділення банку. «Милостивий Государь Мечислав Адамович! Цим листом маю честь запропонувати Вам з Вашої згоди взяти на себе обов’язки члена Обліково-Позичкового Комітету з торговельно-промислових кредитів Банку і в разі згоди будьте люб’язні повідомити на цьому ж зверненні. Прийміть завірення в моїй до Вас повазі та відданості», – писав тодішній керуючий відділення Дмитро Васильович Теплов. В особовій справі Лібровича залишився запис: «Людина бездоганної чесності та цілком безпристрасний» 1 січня 1914 року Мечислава Адамовича нагородили орденом Святого Станіслава 3 ступеню.

На початку ХХ століття в Житомирі працювало декілька відділень різних банків. Одне з них – Житомирське відділення державного банку, яке було розміщено на нинішній вулиці Лятошинського та досить довго зберігало своє призначення. Волинське відділення селянського поземельного банку, яке збудували за проектом архітектора Мечислава Адамовича Лібровича, працювало на вулиці Миколаївській, 11 (нинішня вулиця Фещенко-Чопівського), але ще за часів радянської влади призначення будівлі змінили. По вулиці Великій Бердичівській була розташована споруда, у якій функціонував Азово-Донський Комерційний Банк. У 1911 році банк переїхав у приміщення по вулиці Михайлівський, і пам’ятник архітектури ще й досі прикрашає головну пішохідну вулицю міста.

по вулиці Великій Бердичівській була розташована споруда, у якій функціонував Азово-Донський Комерційний Банк

Банківська справа розвивалась поступово, змінювались часи й керівники, а невдовзі й влада. Як вчинила доля з житомирянами, яких знали та поважали у місті, – невідомо. Але саме після них, чесних й відданих своїй справі, нам залишились не тільки прекрасні будівлі – окраса міста, а й приклади для наслідування «бездоганної чесності», професіоналізму та любові до міста, у якому ми живемо.

За матеріалами статті В. Венгерської «Особовий склад Житомирського відділення Державного банку (друга пол. ХІХ – поч. ХХ ст.) та нарисів Б. Дубмана про Житомир
Фото: з особистого архіву Б. Дубмана.
Сучасні фото пам’яток архітектури: Марта Яроцька

2+

Вас це може зацікавити