Facebook icon Instagram icon

Сергій Орлов: «Якщо я можу на 45 хвилин відірвати дитину від соціальних мереж, то вже недаремно працюю»

#Люди 22 Березень, 2020 Автор:

2+

Сергій Орлов – незвичайний вчитель звичайної музичної школи і музикант. Цю розмову ми записали перед карантином, проте актуальності вона не втратила. Хіба навпаки, бо у всі часи саме музика давала людям можливість долати труднощі. Цього разу надихати й надихатися Сергій буде разом з Zhytomyr.Travel

«Як говорить наш колишній барабанщик, мій друг, зірка Наталівського року та Новоградського шансону Юрій Пашковський: «Музика це – музика…» Ну, цією фразою все сказано. Ти або зрозумів, що для тебе музика, або – ні. Але у будь-якому випадку музика має бути живою. Навіть якщо запис, то мають звучати на ньому живі інструменти. Тобто гру на цих інструментах можна записати, і з цією справою професійно справляються «звукачі». Музика – той інструмент, що може вивести з будь-якого стану і ввести в будь-який стан. Перша фраза, яку я вивчив на парі з музичної літератури, була про те, що жоден з генералів не підніме армію, поки музиканти не дадуть марш. Для мене це – робота, хобі й сенс життя»

«Ти або зрозумів, що для тебе музика, або – ні»

«Я не можу сказати, що музика – справа мого життя. Просто завжди хотів грати. У дитинстві, коли я ще грати не вмів, у мене були свої дивні музичні інструменти. Наприклад, колотушка (знаряддя для вибивання пилу) – моя перша гітара, а масляний радіатор – перший синтезатор. А згодом у батьків з’явився баян, і коли я почув соло на баяні «А я милого узнаю по походке», мені закортіло саме його навчитися грати. Зараз вирішив, що коли закінчуватиму свою музичну кар’єру, то обов’язково зберу музикантів та виконаю соло на баяні – цю музичну композицію. Проте я знаю точно, що поки не готовий цього зробити»

«Були спроби викинути зі свого життя музику. Неодноразово кидав гітару, йшов з гурту, але через конкретний час повертався. Зраз розумію, що «Fireflies» – мій крайній гурт. Ну, а я ловлю себе на думці, що нині найкращий час, щоб чогось досягнути. Тому активно займаюсь і поки що все виходить. Тож зараз я повністю віддаю себе музиці. Тій, яка тримає мене в тонусі»

«Чому мій творчий псевдонім «Сударь Звягельський»? Усе почалося з дитячого новорічного костюма. Коли мені було років два-три, мама придбала для мене костюм Кота в чоботях з синім плащем. Тоді я спочатку сховав той рудий котячий хвіст, а потім взагалі його спалив. Мотивував себе тим, що я людина, а не тварина. Згодом я передивився фільм про мушкетерів, де грав Боярський, і коли став вже трохи старшим, виходив на вулицю в тому костюмі й тикав «шпагою» у друзів-підлітків зі словами «Сударе, захищайтесь!». Після того точно пам’ятаю, як переддень до дня народження розбив коліно й ледь не заплакав, але до мене підійшли хлопці та сказали: «Сударі не плачуть». Десь у 2006 році познайомився з барабанщиком гурту «Хлор» Сашею Бондаренко. Для своїх – Рівненським, адже він був з Рівного. Тоді цьому масштабного значення не придав. Грав у різних групах, у яких часто змінювався склад, і на одному з концертів вже у 2015 році почав представлятися як Сударь Звягельський. Так вже п’ять років люди знають Сударя Звягельського, а не Сергія Орлова»

«Чому мій творчий псевдонім «Сударь Звягельський»? Усе почалося з дитячого новорічного костюма»

«У 3 класі мене відправили «на баян». Я просто грав на слух, міг підбирати мелодії. Якось прийшов мій дядько з синтезатором «Yamaha», на якому я заграв пісню «Електричка» Альони Апіної. І з того часу, коли я пишу пісні, там обов’язково мають бути поїзди. Навіть, не розумію сам чому так»

«Кар’єра музиканта розпочалася тоді, коли у п’ятому класі мене на одному зі свят попросили зіграти «Київський вальс» на баяні. Хлопці, щоб посміятися, вирішили біля мене ще й шапку кинути, щоб гроші збирати. І люди накидали туди грошей. Ось з того і розпочалася моя професійна кар’єра (Сміється)»

«Невдовзі після того, як я почав працювати в школі, мене запросили до муніципального духового оркестру. Як ідейний музикант пропрацював там півтора року за «спасибі»… Мені подобалося грати в оркестрі, я віддавав себе. Більш того, вів його сторінку у Facebook та створив, але не встиг запустити гугл-сайт. Проте потім розпочався конфлікт з більшістю оркестрантів через моє бачення того, як має працювати оркестр з правової точки зору, а не зі звичаєвих принципів. І я плюнув на то все діло. Проте, багато хто з містян, особливо з молоді, позиціюють мене як невіддільну частину оркестру. Насправді, не дивлячись ні на що, частина оркестру залишилась в мені, і в оркестрі, коли я з нього піду, теж залишиться частина мене. На цей час це просто джерело додаткового прибутку – робота за сумісництвом»

«Мені подобається викладати у школі. Адже, я дотримуюсь істини слів Лобановського: «Людина перестає бути тренером, коли перестає навчатися чомусь сама». Тобто коли, ти вчиш когось, тоді навчаєшся й сам. Коли прийшов працювати в школу, знав, що вчитиму своїх дітей всьому, що вмію сам, й навіть більше. Перш за все навчаю їх не хвилюватися перед концертами й завжди говорю: «Як би ти не зіграв, все одно, через годину будеш вдома». І якщо це буде єдиним, чого я навчив свого учня, але це йому в життя знадобилось, значить я недаремно роблю свою справу, адже музика у будь-якому випадку розвиває дитину. Приємно, коли через певний відрізок часу діти тобі вдячні за цю істину»

«Коли прийшов працювати в школу, знав, що вчитиму своїх дітей всьому, що вмію сам, й навіть більше»

«Я насолоджуюся тим, що роблю. Для мене головне, аби була віддача від дитини – її бажання займатися. Якщо дитина прийде на урок і попросить навчити її чомусь конкретному чи позайматися з нею більше відведеного часу, шукатиму можливість. Я готовий пожертвувати своїм особистим часом, аби навчати таку дитину, адже у кожному учні я бачу себе, яким був раніше…»

«Я не вважаю, що ходжу працювати: мені 33 роки, і я ще ходжу в школу. Я не ходжу в оркестр – ходжу грати. У «Fireflies» я творю, і це не робота у звичному розумінні: це одна музика, яка допомагає творити іншу. Якщо я можу на 45 хвилин відірвати дитину від соціальних мереж, то вже недаремно працюю. Якщо ми з «Fireflies» змогли провести фест на дві години й це зацікавило людей, значить недаремно ми граємо»

«З дитинства я захоплююсь пожежними машинами. Десь рік тому весною на вулиці стояла пожежна машина, а я сидів на балконі й спостерігав за цією картиною (живу навпроти пожежної частини). Тоді я просто описав модель машини, наскільки міг це зробити, і в той момент, коли всі підспівують «63Б!», розумію, що цей трек об’єднує людей, а моя творчість приносить задоволення»

«У групі грати це – зовсім інше. Нині це те, чого я хотів»

«Сам не можу зрозуміти, що мене надихає творити – спеціально натхнення не шукаю. Хіба моментами ходжу на міст зустрічати 43-й поїзд в очікуванні, що той привезе мені натхнення, яке колись забрав у 2011-му. В основному треки пишу в пориві. Це все життєві пориви»

«Мій найвдячніший слухач… Я. Музикою займаюсь з метою самореалізації, а щоб вміти слухати когось, потрібно вміти слухати себе. Коли слухаю себе, контролюю те, що виконую. І це в першу чергу для себе»

«Тільки на сцені я реально живу. Дуже часто граю на «Крепості» (прим. ред. – Звягельська фортеця) просто так і дуже часто молодь, що проходить повз, зупиняється, аби послухати. А коли ми зустрічаємось серед вулиці чи в школі, вони мене згадують. Хоч це дуже приємно і дорогого вартує, я лише хочу, щоб люди мене просто слухали»

«У групі грати це – зовсім інше. Нині це те, чого я хотів. Як говорив колись Скрябін: «Усі колись починали з панк-року». Панк-рок це – хороша музика, добра. Та й гратимемо ми його до того часу, поки люди його хотітимуть чути, доти ми її самі хотітимемо грати. У нашому теперішньому складі ми граємо приблизно рік, і зараз нам потрібно довго займатися разом, щоб щось продемонструвати. Нинішнім складом ми організовували «Вечір пам’яті Кузьмі Скрябіну», «Дні вуличної музики», «Муздвіжи». Маємо мрію засвітитися на рок-фестивалі «Рок Булава» в Черкасах. В червні їдемо підкорювати їх сцену»

«Люблю свою країну. І хочу в першу чергу об’їздити свою країну. А Новоград-Волинський люблю за те, що це Новоград-Волинський (сміється). Це моє місто, моя зона комфорту, мій дім. Мені тут і спиться краще, і вода смачніша (Сміється)»

«Хотів би, щоб було легше розвивати гурт, не думаючи про різні проблеми, а просто творити музику й дарувати радість людям»

«Хотів би, щоб було легше розвивати гурт, не думаючи про різні проблеми, а просто творити музику й дарувати радість людям… Завжди всім бажаю мудрості, терпіння та натхнення. Як музикант, побажаю читачам гармонії у всьому. І звичайно завантажуйте наші треки, підіймайте ними свій настрій та залишайтесь на позитиві»

Текст: Інна Жур
Фото: Олена Савосіна

2+

Вас це може зацікавити