Facebook icon Instagram icon

Сергій Трохимишин: «Мені пощастило: я ріс в умовах великої конкуренції»

#Люди 9 Вересень, 2019 Автор:

2+

Скільки гуртків у дитинстві ви відвідували? Спортивні, творчі та навіть гуртки з рукоділля бачили величезну кількість дітей, але зовсім не кожне дитяче захоплення згодом може стати професією. Президент Федерації шахів Житомирської області Сергій Трохимишин колись випадково опинився біля шахової дошки, а сьогодні не розуміє, як взагалі можна жити без шахів. Про захопливу гру та талановитих гравців Сергій розповів команді Zhytomyr.Trаvel напередодні чемпіонату України, який невдовзі відбудеться у Житомирі

«Я зацікавився шахами в десять років, і це досить пізній вік для шахіста, а у шахову школу взагалі пішов за два місяці до одинадцяти років. Тато вмів грати, але вдома шахів у нас не було. Спочатку шахи з’явились у наших сусідок. Ми жили у той час в гуртожитку. Спогади з дитинства – а ля коридор, і там купа дітей. Це про мене. І одного разу нашим сусідкам подарували шахи, які вони виставили у коридор. Так ми з братом зацікавились грою. Потім вже й мені подарували, коли дізнались, що я записався у шахову школу. Мене ніхто не заводив, ніхто не наполягав. Я сам дізнався, де є шахова школа і вирішив, що варто спробувати. Просто у якійсь моменти з’явилось оточення, яке грало у шахи, а я вирішив, що пора»

«Спогади з дитинства – а ля коридор, і там купа дітей. Це про мене»

«Моєю першою тренеркою була Морозова Юлія Євгенівна. З нею ми працювали аж до її від’їзду за кордон. Зараз ми дружимо на фейсбуці, іноді переписуємось. Тренерка нікуди не поділася, вона бачить, чим я займаюсь. Я слідкував за її виступами на шахових олімпіадах. Вона грала за збірну Бельгії на першій дошці. Туди вона переїхала, там працює і за ту країну виступає»

«Те, що люди їдуть, прикро. І в шахах це дуже показово. За минулий рік п’ятеро молодих гросмейстерів з України виїхало у Сполучені Штати, там навчаються. Їм запропонували дуже комфортні умови, і я не знаю, чи вони повернуться. Від’їзд п’ятьох перспективних гросмейстерів – сильний удар по збірній,і зараз велике питання, хто буде грати. Якщо раніше заходило сім молодих топових гросмейстерів у збірну, то зараз тільки двоє. Не та конкуренція. А конкуренція у спорті грає найбільш визначальну роль: чим вища конкуренція, тим швидше зростання. Твої суперники стимулюють тебе швидше рости, швидше розвиватись. Мені пощастило: я ріс в умовах великої конкуренції. І як шахіст я сформувався за три роки – це швидко. Зараз дітям важче, бо у них немає конкуренції. Потім, коли вони потрапляють у дорослі змагання з сильною конкуренцією, вони йдуть з шахів, бо вважають, що шахи – не їхня справа. Насправді, потрібно постійно шукати здорову конкуренцію, шукати суперників, які будуть сильнішими й дадуть необхідний досвід. Моя позиція така, і вона підтверджена роками»

«Фах професійного спортсмена я не вибрав – після дев’ятого класу вступив до коледжу. Тоді вирішив, що для мене це оптимальне рішення. За рік до того ми стали чемпіонами міста, але у той час у професійній шаховій діяльності себе надалі не бачив – пішов у фінансову сферу»

«Шахи дають можливість навчитись концентрації. Це особливо важливо для сучасних дітей. Та й для дорослих також. Щоб всидіти за шаховою дошкою впродовж декількох годин потрібно мати неабияку силу волі і концентрацію. Особливо для тих дітей, які дві хвилини то тут, то там… Ось він знову побіг – щось без нього трапилось, а йому потрібно подивитись. Шахи дають можливість прораховувати ходи наперед і врахувати плани суперника. Ці навички й для дорослих дуже важливі: люди навчаються планувати своє життя на рік, на п’ять… Шахи тримають у тонусі нашу мозкову діяльність…Ти постійно тримаєш свій мозок у роботі: постійно граєш, думаєш, у тебе крутяться в голові якісь процеси. Для мене шахи й відпочинок, і розвага, а у певний час мого життя – засіб для існування, коли грою та тренерською діяльністю я заробляв гроші. Певний час я грав у комерційних турнірах за призи, коли на першому місці стояв приз, а не ігрова майстерність. Зараз граю для розваги або для здобуття досвіду, хочеться грати з гросмейстерами, щоб було цікавіше»

«Зараз ФІДЕ працює над тим, щоб умови гри у шахах були для всіх рівні. Не тільки для жінок і чоловіків, а взагалі. Зараз забороняється під час партії їсти , дозволяється тільки пити воду. Ми були на чемпіонаті Європи у Братиславі, і нам організатори одразу на цьому наголосили: «Жодних футболок з образливими написами на всіх мовах світу, жодної їжі за столом, оскільки це може якимось чином вплинути на суперника. Жодних кепок, головних уборів, тому що всі повинні грати в рівних умовах». Організатори аргументували це тим, що можна під кепку засунути навушник і слухати підказки або просто заважати супернику. Зараз над цим багато працюють, особливо після випадків, які відбулися з нашим шахістками, котрі відмовились надівати хіджаби в одній зі східних країн. Тоді вони відмовили від участі у чемпіонаті, оскільки треба було грати у хіджабах за законами країни, де відбувались змагання»

«Шахи тримають у тонусі нашу мозкову діяльність…Ти постійно тримаєш свій мозок у роботі»

«У шахах відбуваються змішані турніри, де жінки й чоловіки грають разом. Але жінки можуть брати участь у  турнірах, а чоловікам не можна грати у жіночих турнірах. Оскільки у шахи грає менше жінок, де ж тоді братись здоровій конкуренції? З часом ця ситуація змінюється, і зараз набагато більше шахісток. Особливо завдяки необмеженим можливостям інтернету, але все одно чоловіків більше. Завдяки нав’язаним стереотипам жінок направляють у інше русло. Я з цим не погоджуюсь. Є гарний приклад сестер Полгар, які грали на рівні з чоловіками. Юдіт Полгар була дуже сильною гравчинею, могла брати участь у матчі претендентів на шахову корону серед чоловіків, а зараз вважається найсильнішою жінкою-шахісткою за всю історію. Так само китаянка Хоу Іфань, яка оголосила про завершення кар’єри у жіночих шахах і грає лише у чоловічих турнірах. Тобто немає обмежень, є плановий рух до цілі. Завжди потрібно рухатись вперед, а такі жінки – гарне тому підтвердження»

«Скоро у нас відбудеться чемпіонат України серед жінок. З 15 по 27 вересня буде півфінал саме з класичних шахів, а також фінал з рапіду і бліцу, три турніри підряд. Будуть учасниці і з Житомира. Ми намагатимемось використати всі слоти і виставити найбільшу команду, щоб наші дівчата здобули досвід. Ми розуміємо, що простіше і дешевше організувати чемпіонат в Житомирі, ніж відправити 15 учасниць на змагання, оскільки статті витрати на харчування проживання і проїзд обійдуться у більшу суму»

«Житомирська шахова спільнота досить успішна. У цьому році наша Петренко Марина виборола перше місце на чемпіонаті України з класичних шахів серед дівчат до десяти років. Гарно виступила нещодавно збірна команда області на чемпіонаті України серед дітей до 12 років… За останній період Житомирська область пішла вверх: якщо у 2016 році не було жодної медалі, то послідовно у 2017-2019 роках ми здобули дев’ять медалей і вийшли на одинадцяте місце в рейтингу областей. Діти виступають успішно, а ми думаємо над тим, як це утримати і покращити результати. Є ідея з наступного року постійно проводити навчально-тренувальні збори від федерації шахів, щоб збирати талановитих дітей, привозити гросмейстера з Києва, який їх навчатиме впродовж двох-трьох днів, готуватиме краще до змагань. Ця ідея давно вже існує, і сподіваюся, що наша команда, яка зараз працює успішно, її реалізує»

«Я напряму дітей не мотивую. До речі, це у дітей треба запитати, що їх мотивує займатися шахами. Думаю, що їх мотивує участь у змаганнях, призи на турнірах…Наші чемпіони їдуть на чемпіонати України. Дитина знає, якщо вона виграла чемпіонат області, то їде на чемпіонат України не за кошти батьків, а за кошти обласного бюджету. Така ж схема працює і на чемпіонатах України: хто виграв, їде на чемпіонат Європи або світу (на вибір) безкоштовно»

«До матеріальних стимулів завжди додаються нематеріальні. Зазвичай спортсмени багато подорожують. Якщо ти обираєш професію шахіста, цілком ймовірно, що за досить короткий час людина об’їздить всю Україну, беручи участь у змаганнях, а потім і Європу, і світ. Зараз, наприклад, наша збірна поїхала у Китай. Чим не мотивація? Якби мені у ті роки, коли я починав, сказали, що можна поїхати у Китай на змагання, я б займався день і ніч… Ще й певна слава та інші речі, які важко виміряти. Наприклад, коли про переможця пишуть різні видання, сайти чи просто у Фейсбуці. Це теж свого роду мотивація. І не тільки для дітей, для дорослих також»

«Я, безумовно, зустрічав талановитих дітей, але в шахах талант має вагу лише на п’ять відсотків. 95% – це важка праця, і ця формула не змінюється з роками. Зараз мало таланту. Ера цифрових технологій дає можливість за допомогою мобільного телефону займатись з гросмейстером з будь-якої точки світу. Шахових держав-карликів, у яких ніколи не проводили змагання, стає дедалі менше, а конкуренція зростає. Якщо раніше стара Європа була поза конкуренцією, то зараз чудово себе показують Індія, Китай і ще з півсотні країн, у яких зараз і гросмейстери з’явились, і

змагання проводяться. Тобто важлива тільки важка праця день у день. І тільки таким чином у шахах можна досягти успіху»«У Братиславі ми взяли чотири медалі – три бронзових і одну срібну. У деяких категоріях попали в десятку найкращих. Коли слухали гімн переможців, дуже хотілося, щоб грав наш гімн. Мали надію, що Гнатишин Анастасія зі Львову посяде перше місце, але не склалося – чогось не вистачило на фініші. Проте друге місце – це теж дуже добре для її шахової кар’єри. Тим більше ми вже здобули чотири путівки на наступний рік для дітей, які державним коштом поїдуть на чемпіонат Європи. Наступного року команда буде апріорі більша – чотири медалісти цього року, 12 чемпіонів та екстра-гравці, які їхатимуть власним коштом

Братиславі ми взяли чотири медалі – три бронзових і одну срібну…Коли слухали гімн переможців, дуже хотілося, щоб грав наш гімн»

«Психологія – це те, над чим ще потрібно працювати в шахах. Коли я працював тренером, розумів просту істину: я не можу мотивувати так, як мотивують, наприклад, у боксі або у футболі. Те, що працює у цих видах спорту, не працює у шахах. Особливо з дітьми. Я прочитав досить багато літератури і зрозумів, що, потрібно окремо працювати з психологом, потрібно ще мати додатково коуч-психолога, який би допомагав мотивувати дітей або просто налаштовував їх на гру… Яку роль відіграє психологія у шахах, ми побачили на фіналі чемпіонату України 2017 року, коли в останньому турі грали Осьмак Юлія і Бабій Оля. Переможниця ставала чемпіонкою України. Остання партія – класика жанру, коли нічия нікого не задовольняє. Тільки перемога! Всю партію Оля атакувала, давила. Юля Осьмак весь турнір, кожну партію грала з натхненням, з експресією – комбінаційні атаки, обміни ударами. В останній партії вона була сама не своя, а потім щось відбулось. Існує таке поняття, як «контроль» в шахах: через сорок ходів для кожної учасниці додатково дається по півгодини часу на обдумування. Так, от після контролю Юля змогла пережити всі атаки і у неї відкрилося друге дихання. А Оля не змогла поставити мат в основний час, і ми побачили, як вона «затухає» поступово. Ми вже декілька разів бачили виграш на дошці, і вона, кваліфікована шахістка, так само могла це порахувати, але вона цього не бачила. Щось зламалось всередині, а інша гравчиня почала грати краще й краще. Погодьтесь, дивні речі: ти атакуєш, розумієш, що можеш виграти, але не бачиш цього виграшу! Коли суперниця розмінює декілька фігур і відбиває атаку, потрібно перелаштуватись, щоб почати нову стадію – розпочати все з нуля. Якщо це внутрішньо не зробити, партія програна. Юля Осьмак тоді перемогла. Це і є психологія у шахах»

«Нещодавно дивився інтерв’ю Віші Анонда, чемпіона світу з шахів. Він розповідав, що під час деяких партій слухав, як дихає суперник. Затамований подих означав, що суперник чогось боїться, а значить потрібно краще слідкувати за своїми можливостями, чи нічого не пропущено. Таким чином, за словами Віші Анонда, він виграв не один десяток партій… У дітей років до дванадцяти під час гри експресія на обличчі: зрозуміло, чи думають зараз про шахи, чи десь «літають в небесах», чи задоволені вони своєю позицією на дошці. Трохи старші гравці вже мають «poker face» – вони вже навчились приховувати свої емоції, щоб не розкриватись перед суперником»

«Шахи – це не тільки вміння напрацьовувати стратегію. Це й розрядка для розуму, й інтелектуальний відпочинок для багатьох людей. Існує навіть дисципліна «шах-бокс», коли спортсмени грають деякий час у шахи, потім йдуть на ринг, а далі знову продовжують партію. Це симбіоз шахів і боксу, і наскільки я знаю, боксерам часто радять грати у шахи, оскільки їм потрібно будувати стратегію на весь бій і на кожний з дванадцяти раундів окремо. Василь Ломаченко, наприклад, грає у шахи, має прекрасну бібліотеку. Він постійно читає і зростає, оскільки за фізичними параметрами він не найсильніший боєць, але виграє тактикою. Навіть я сам, готуючись до марафону, зрозумів, що перемагають не м’язами. Залежить від того, як ти побудуєш власну стратегію. Під час забігу у Бердичеві я показав набагато кращий час завдяки тому, що прорахував швидкість на певних ділянках, врахував ресурси та резерви. Так само у решти видів спорту – шахи тільки допомагають досягати кращих результатів»

«Відчуття здорового авантюризму у мене нікуди не зникає. Інколи бувають ситуації, коли немає часу думати і прораховувати ходи. Просто потрібно брати і діяти, при чому робити важливі для себе кроки інтуїтивно… Іноді я люблю спонтанні пригоди. Наприклад, можу дозволити собі подорожувати автостопом. Звичайно, планую міста, які я хочу відвідати, але чи зупиниться транспорт, чи буде де переночувати – вирішиться по ходу»

«Якщо б у мене був бізнес-партнер, якого я не можу прорахувати, це було б досить важко для співпраці; якщо суперник, то це вже інше: була б природна цікавість,а це тільки в задоволення. Новий суперник – нова стратегія… По суті, у шахах ми розбираємось у тому, хто і як приймає рішення… Коли людина мислить нешаблонно, нестандартно з нею цікаво грати і цікаво спілкуватись. Я от собі думаю, що навіть у бізнесі це було б цікаво: якщо вийде порозумітися, ми будемо доповнювати одне одного, вийде синергетичний ефект і наші результати будуть дуже високі

»«Я оптиміст, причому невиправний – рухаюсь із впевненістю вперед. Можливо через те всі мої авантюри та пригоди закінчуються нормально. От саме з думкою, що все добре пройде, воно в принципі й виходить»

«Хотілося б мати трохи більше публічних просторів в Житомирі, де люди зможуть просто збиратись. Це могли б бути локальні простори, але у кожному районі міста – на Мальованці, на Малікова, на Крошні. Там люди зможуть відпочити, послухати одне одного, поспілкуватись, щоб не було браку комунікацій між владою і громадою. Публічний простір потрібний саме для обговорення питань і пропозицій, щоб можна було зрозуміти, чого бракує і з чим потрібно працювати»

«Треба вчитися ставити цілі і йти до них. Треба бути оптимістом і йти вперед. Шахи в цьому тільки допомагають»

«Було таке, що хотілося кинути все, і був період, коли я жив в іншій країні. Спробував, пожив. Окей, все добре, гарне місто, гарний рівень життя, знайшлися і робота, і друзі. Але я подумав про те, чого можу досягти у тій країні, про родичів, друзів, знайомих, які залишились в Україні. В голові промайнуло: «Хто, якщо не я? Це я маю щось змінювати у своїй країні». Треба вчитися ставити цілі і йти до них. Треба бути оптимістом і йти вперед. Шахи в цьому тільки допомагають»

Текст записала Оксана Давиденко
Фото: Марта Яроцька

2+

Вас це може зацікавити