Facebook icon Instagram icon

Видатна житомирянка Іта Федорівська – науковця, викладачка та громадська діячка

#Люди 20 Травень, 2021 Автор:

0

Попри те, що освіта вважається переважно «жіночою сферою», є частина науково-освітнього простору, де жінки згадуються замало. Причиною тому було довготривале стереотипне ставлення до ролі жінок у суспільстві. Задля відтворення історичної справедливості варто розповідати про досягнення жінок у тих сферах життя, які чомусь помилково вважалися територією досягнень самих лише чоловіків. Наприклад, у тюркології – сукупності гуманітарних наук, що вивчають мови, етнографію, історію, літературу, фольклор народів, які говорять тюркськими мовами. Багато випускників Житомирського педагогічного інституту пригадає Іту Федорівську, яка викладала там майже 30 років. Проте чи знають випускники вишу, що роботи Іти Федорівської стали класикою тюркології? В рамках конкурсу «Портрети жіночого лідерства» про жінку-науковицю, нашу землячку, розповідає Світлана Коляденко, завідувачка кафедри соціальних технологій, кандидатка педагогічних наук, доцентка

Я особисто познайомилася з Ітою Овсіївною у 1996 році, коли готувалась до вступу на філологічний факультет Житомирського педагогічного інституту. Варто пояснити, що в ті часи вступити на філфак було зовсім непросто і дуже престижно. Оскільки золота й срібна медалі мені «не загрожували», треба було старанно готуватися до вступних випробувань: усного іспиту з російської мови та літератури, написання твору та іспиту з історії СРСР. Так, готуючись до вступу, я познайомилась з Ітою Овсіївною, яка майстерно підготувала мене до іспитів з філологічних дисциплін – я отримала «відмінно».


Згадуючи Їту Овсіївну, я усвідомлюю, як багато було зроблено нею для людей. І не лише для житомирян і житомирянок. Народилась Іта Овсіївна у місті Володарськ-Волинському (нині Хорошів), проте майже все своє свідоме життя прожила в Житомирі. Вищу освіту заочно отримала у Ленінградському державному університеті імені Герцена, який успішно закінчила у 1962 році. Педагогічна діяльність Іти Овсіївни почалась у Вересівській школі, де вона працювала вчителем російської мови та літератури. Але майже 30 років свого життя з 1965 по 1992 роки вона віддала ЖДПІ імені Івана Франка. Вимогливу та справедливу викладачку знали й любили в інституті. З-поміж років, відданих педагогічній діяльності, п’ять років Іта Федорівська працювала зі студентами з Узбекистану. За успішну підготовку студентів з союзної республіки вона була отримала високу відзнаку – нагороджена Почесною грамотою Верховної Ради Узбецької РСР.


Коли ми познайомились з Ітою Овсіївною, вона була вже досить відомою вченою-тюркологом: у 1972 році під керівництвом професора Миколи Никончука почала працювати над дисертаційним дослідженням «Тюркська лексика в говірках правобережного Полісся», в рамках теми дисертації з 1973 по 1975 роки провела польові дослідження 100 населених пунктів України й Білорусі, а зібраний матеріал був систематизований у картотеку, що нараховувала 560 000 карток. У 1974 році, перебуваючи на підвищенні кваліфікації у Дніпропетровську, Іта Овсіївна здійснила дев’ять експедицій з метою дослідження розповсюдження тюркізмів у південноукраїнських областях. Після виступу на Всесоюзній нараді у Воронежі з доповіддю «Про атлас тюркізмів в говірках правобережного Полісся» ім’я Іти Овсіївни Федорівської стало відомим в наукових колах тюркологів колишнього СРСР і світу.

У листопаді 1987 року Іта Федорівська на засіданні спеціалізованої ради Київського державного педагогічного інституту імені М.Горького успішно захищає кандидатську дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук, а 28 лютого 1991 року отримає звання доцента. Наукові праці Іти Овсіївни увійшли у наукову класику тюркології.


Проте високі досягнення не наклали на неї відбиток зарозумілості чи зневаги – вона була інтелігентною та світлою людиною. Наші з нею зустрічі ніколи не були суто академічними заняттями з теорії мови. Це була школа життя від людини, яка дуже багато знала, читала, вміла, пережила. За неспішними розмовами ми готували плов по-узбецьки, штрудель (невимовна смакота, до речі), пили кумис, їли мацу та багато спілкувались. Це були незабутні вечори, дні, тижні, місяці, роки…
Коли я вступила до педінституту, спілкувалися ми менше й уривчасто, бо Іта Овсіївна у той час працювала зі студентами з Узбекистану та Казахстану, хоч іноді ми все ж зустрічались у неї вдома та розмовляти про все-все. Коли я була вже на третьому курсі, мені знову знадобилась її допомога: ми додатково працювали для посилення моїх знань зі старослов’янської мові. Хто навчався, знає, що це була дуже складна дисципліна, яка потребувала розуміння процесів, що відбуваються при розвитку й формуванні мов, вміння встановлювати логічні зв’язки й просто засвоювати багато інформації у вигляді мовних парадигм. І знову ця дивовижна жінка допомогла мені у засвоєнні важкої дисципліни. Досі зберігаю її «листочки» – пояснення. Іта Овсіївна – унікальний приклад науковиці й викладачки, яка вміла складне пояснити просто.


У той час, окрім викладацької роботи, Іта Федорівська активно займалась і громадською діяльністю – розв’язувала актуальні питання, пов’язані із життям єврейської діаспори. Немало зусиль вона поклала на організацію навчання молоді в школах, що були створенні в Україні при сприянні єврейських місій Ізраїлю та Америки. За її ініціативою у Житомирському педінституті був відкритий факультатив іудаїки, а у Житомирі була заснована єврейська публічна бібліотека. Після виходу на пенсію у грудні 1992 року Іта Овсіївна припинила працювати на кафедрі російської мови, а весною 1993 року виїхала на постійне місце проживання до США. Перед від’їздом вона передала професору Миколі Никончуку найдорожче своє надбання – картотеку тюркізмів і бібліотеку по тюркології. Мені перед від’їздом вона теж зробила подарунки: я отримала  книгу «Дитяча енциклопедія» та словники російської мови.

Перебуваючи у Флориді, вона підтримувала зв’язки з університетом: у 2002 році брала участь у Міжнародній конференції «Проблеми аналізу тексту», а у 2006 році у книзі « Пам’ятники і пам’ятні місця історії та культури Житомира і Житомирського району» було розміщено шість статей, підготовлених нею. Спільно з кафедрою філології Ітою Федорівською були реалізовані декілька проєктів: у 2007 році проект «Єврейська притча про сутність щастя (приклад домашнього виховання)», у 2009 – проєкт «Російськомовна преса Америки». Ще довгий час ми переписувалися, але потім зв’язок обірвався. При нагоді вона передавала мені вітання, а коли у важкі дев’яності я вийшла на захист кандидатської дисертації, Іта Овсіївна передала астрономічні на той час кошти – 100 доларів. Але для мене то була неоціненна підтримка, оскільки, окрім грошей, мудра жінка передала ще й записку з фразою, що колись сказала після захисту своєї дисертації: «Свєтонька, все треба робити у свій час!»
Іта Овсіївна виростила дочку Майю, яка закінчила філологічний факультет ЖДПІ, а зараз живе і працює у Флориді.


У 2020 році Іта Овсіївна Федорівська на 86 році життя пішла від нас в інші світи, залишивши по собі майже тридцятирічну епоху в історії кафедри, педінституту, Житомира та всього Поліського краю. З часом ми усвідомлюємо:  щастя зустріти на своєму життєвому шляху таких жінок-лідерок, якою була Іта Овсіївна Федорівська – чудова викладачка, талановита вчена і прекрасна людина.

Від редакції Дякуємо за допомогу у підготовці фотоматеріалу Олені Куклич. Матеріал підготовлений в рамках реалізації проєкту «Жіночі портрети лідерства», що відбувся за підтримки Управління у справах сім’ї, молоді та спорту Житомирської міської ради.

Текст: Світлана Коляденко, викладачка ЖДУ
Фото: Альона Савосіна

0

Вас це може зацікавити