Зупиніться й послухайте! Чуєте, як звучить місто, у якому ви живете, чи ваш дім? Якщо раніше ви жодного разу не намагалися дослухатись до того, що звучить навколо, зробіть це просто зараз. Принаймні учасники й учасниці резиденції V:UNCASE на «Вимірювачі» наприкінці літа слухали завод, місто, себе та шукали нові сенси у звуці. Безперечно, їм це вдалося
Цьогоріч резиденція V:UNCASE зібрала 15 саунд-артистів та артисток, композиторів і композиторок (і не лише з України), котрі шукали прості відповіді на зовсім не прості питання. Результати творчих експериментів, пов’язаних зі звуком, стали відповідями на філософські й практичні питання, що поставали перед митцями й мисткинями, а також відкриттям ними себе і Житомира.
Ратмир Білодід вразив інсталяцією на тему ніжності й близькості. У кімнаті, де вирують спогади про моменти життя, дивні речі, що їх не завжди зберігає наша пам’ять, ми занурюємося в атмосферу пошуків і сенсів. Композитор, саунд-дизайнер поділився ідеєю, яку давно мріяв втілити: створити ілюзію конкретного місця. Синтез освітлення, диму, звуку створив мрійне чи фантазійне нескінченне місце, де у той же момент ти впираєшся у стіни. Такий казково-феєричний результат вдався, за словами Ратмира, завдяки атмосфері, що панувала на V:UNCASE: «Було прекрасно говорити однією мовою, відчувати, що тебе розуміють, твої ідеї сприймаються. Це прекрасна частина цієї історії. Мені важливо було отримати відчуття, але швидше це можна окреслити як прекрасні відчуття від отриманих знань».
Катерина Кострова (Burning Woman) дуже хотіла потрапити на цю резиденцію. Мисткині було цікаво подивитись на завод, який колись виготовляв синтезатори, електронні інструменти та й досі працює. Катя вважає, що тут є потужності, які дозволяють бути конкурентоспроможними. Її робота — про музику, що складається зі звуків, записаних на заводі під час виробничих процесів, і відео, яке зображує все наочно. Більш індустріальний підхід дав можливість використати шум, польові записи, бо в них продюсерка та діджейка чує музику. «Я розумію, як створити музику навіть з тих звуків, які здаються немузичними. Щоразу, коли опиняюся в індустріальному середовищі, окрім бахів, бухів і шипіння продовжую виокремлювати звуки і створювати музику», — поділилася Burning Woman.
Для резидентки з Одеси Ґанни Брижатої V:UNCASE став можливістю пошуку нових методів для інсталювання звукових робіт. Музикантка з досвідом участі у проєктах CHILLERA, Bryozone віднедавна працює у музеї, тому багато часу приділяє інсталюванню робіт інших людей. «У музейній справі важливий музичний супровід. І це залежить від того, що це за виставка, до чого вона апелює, але мені здається, що тиша, з одного боку, дає можливість сконцентруватись на об’єкті, але з іншого – не створює атмосфери речам. Як і фільмам, і відеороботам, речам і предметам необхідний звук, щоб повною мірою відчути, що саме відбувається», — вважає Ґанна. У своїй роботі, що стала результатом перебування на резиденції, мисткиня підняла філософську тему відновлення сенсів та загублених просторів, які можуть перетворюватися на майданчики для переговорів, міркувань.
Vogel Ray, резидентка з Запоріжжя, вразила математично-сакральним рішенням та підходом у поєднанні контрастів. За допомогою звуків заводу й міста мисткиня підняла тему можливості повернення сакрального. «Моя робота покликана нагадати, що навіть в індустріальному, постіндустріальному і матеріалістичному суспільстві ми всі маємо можливість тут і зараз паралельно знаходитись у стані глибокої молитви або медитації, не прив’язуючись до конфесій, всередині себе». Натхненням стали не лише звуки виробництва, що їх чули гості «Вимірювача», а й дзвони, що долинали до резидентів з міста.
Андрій Ругару пише музику з 2010 року та експериментує з жанрами електронної музики. Його робота — хол з голосами, де автор використав записи одного з уроків, що відбулись під час V:UNCASE. Вокальна практика, на якій резидентів навчали за допомогою вокалу переосмислювати себе, була використана для втілення головної ідеї — поглибленого вивчення звуку. Для композитора з досвідом участі у багатьох українських та міжнародних проєктах перебування на V:UNCASE стало відкриттям: «Для мене резиденція – глобальний досвід. Ми потрапили у середовище, дуже близьке нам, де всі займаються тим же, чим займаємось ми. Ми відчули комфорт, тому що світ усередині не схожий на той, що за стінами. Зовнішній світ більш токсичний, а тут класно».
Окрім людей, котрі його оточували, художник Олексій Бистрий надихнувся новаторством – тим, чого ніколи не робив раніше. Результатом перебування Олексія на резиденції став прототип ландшафтного контролера, який безпосередньо впливає на звук. «Оскільки я не вірю у людину як творця чогось нового і впевнений, що лише природа своїми механізмами — мутацією, еволюцією — здатна створювати нове, я поставив собі запитання: «А як же цю природу притягти до нас, у звук?» Просто записувати аудіо мені здалося нудним й зовсім не новим, тому я сконструював пристрій, що записує об’єктивні параметри навколишнього середовища різного ґатунку: від тиску чи температури до мікровібрацій навколишнього середовища, кількості ультрафіолету, якості повітря. Ці об’єктивні параметри здатні впливати, наприклад, на колір відео, що допоможе творити художникам, музикантам», — пояснив автор. Демонстрація роботи контролера була представлена у форматі чотириканального аудіо, створеного на цифровому синтезаторі, керованому контролером.
Для художника Лео Троценка резиденції — не нова історія. Проте досвід V:UNCASE виявився унікальним, оскільки нині Лео займається художніми практиками, а звук став для митця важливим мотивом чи медіумом, з яким він працює вкупі з відео, акціями, діями у часі та просторі. «Моя робота не позначає відчуття. Назва її – «Звукова ситуація № 1», і це найбільш точно визначає, яку жанрову категорію ми можемо собі придумати. Я відштовхувався від певної драматургії, де є візуальна складова, аудіальна, є місце дії», — коментує автор. Одним з важливих результатів перебування в Житомирі стало для Лео й сприйняття міста, відкриття особистої географії України, де художник відкрив чудову колекцію живопису ХVІ століття та полотна венеційських майстрів у Житомирському обласному краєзнавчому музеї.
Ярослава Аносова ще минулого року зацікавила можливість приїхати на завод і вивчати звук, проте реалізувати бажання вдалося лише цього року. Наснага від цікавих людей, гарної організації, інфраструктури, комфорту, ізольованості від зовнішнього світу втілилась у новий досвід створення синтезатора. Попри те, що до техніки Ярослав не має ніякого відношення, тут він отримав змогу навчитись. Оскільки дослідницькій діяльності та втіленню задумів нічого не заважало, митцю вдалося не лише навчитися збирати синтезатор з нуля, а й отримати багато інсайтів:«Я здивувався, що в Житомирі 80% інфраструктури пов’язано з радіотехнікою: магазини, фірми, що пов’язані зі звуком, світлом. Тут багато потенційних можливостей для розвитку, а «Вимірювач» — саме те, що може допомогти розвитку культури. Тут все є для цього: люди, механізми, все відкрито для охочих створювати свої інструменти. І не потрібно купувати дорогу техніку — її можна створити самому». Ярослав упевнений, що на резиденції потрібно забувати попередній накопичений досвід і творити з нуля, видаючи новий продукт як кінцевий результат.
Завдяки Євгенію Шевчуку (Husband Pointers) резиденція перетворилась на міжнародну. Учасник із Бреста, який зараз в основному працює у Польщі й Америці, має досвід роботи у Чикаго, потрапив на резиденцію вперше. Тут музиканту вдалося втілити різні експерименти, зокрема створити «тихі» проєкти. Прогулюючись заводом, можна було пройти повз 3D-скульптури звуку з QR-кодом, що веде до однієї з композицій. Цілком можливо, що ви не послухали композиції з банальних причин: забули вдома навушники чи просто не було інтернету. Але ненав’язливий формат має й глибинний філософський підтекст: це не лише експозиція, яку можна не помітити, а й завод, який можна не почути. Дослухався Євгеній і до нашого міста: «Житомир теж має власне звучання. Біля Кам’янки — тихий звук природи, але є ще звук міста, де їздять маршрутки. Мені більше подобається, як звучить річка. Звичайно, не можна забувати про музичні івенти, які теж є звучанням Житомира. На мою думку, з часом Житомир зазвучить гучніше».
Саунд-дизайнеру і композитору електронної музики Павлу Графу пощастило: це його друга резиденція на «Вимірювачі». «Резиденція залишила відчуття нового дому, куди можна прийти і займатись улюбленою справою», – поділився Павло. За час перебування на V:UNCASE композитору вдалося не лише створити пристрій для синтезу звуку та його видозмінення, а й представити власний погляд на процес продукування подібних пристроїв. Варто сказати, що завдяки інженерному таланту саунд-дизайнеру вдалося створити пристрій, який займає значно менше місця, ніж подібні існуючі пристрої, натомість має більше можливостей та може використовуватись для створення музичних інструментів. Фактично за час резиденції відбувся старт наукового проєкту зі створення універсальної машини — синтезатора, який може стати комерційним продуктом. За словами Павла, нові ідеї завжди беруть свій початок з експериментів, тому для розширення світогляду варто завжди бути поруч з експериментами — звичайно, обираючи те, що подобається.
Ірина Новікова (Insomnia Taxxi) знайшла унікальні архівні записи 1967 року, і хоч оцифрування плівок зробити не вдалося, проте цікавим є сам факт виконання класичних творів музичним ансамблем «Електровимірювача» на електроінструментах власного виробництва та чоловічим вокальним ансамблем. Опрацювання аудіо- та відеосемплів індустріального простору, робота на унікальному заводському обладнанні та архівні записи дали можливість концептуально підійти до створення живого виступу — аудіовізуального перфомансу, який став продуктом роботи резидентки. Але значно суттєвіший результат — це збагачення теоретичних професійних знань, якими тепер артистка користується практично. «Участь у резиденції відкрила нові амбіції та вектори розвитку, адже мене завжди вабило індустріальне звучання й нові технологічні підходи в написанні музики. На V:UNCASE утворилась унікальна спільнота, яка мала можливість досліджувати, комунікувати, здобувати освіту та зростати професійно», — впевнена артистка. До того ж, Insomnia Taxxi відчула самобутність Житомира у його великому постіндустріальному спадку, який за умов реновації, переосмислення та збереження власного виробництва може стати основою національного добробуту.
В’ячеслав Дядюн вважає «Вимірювач» унікальним у всіх сенсах простором, звукові та фізичні об’єкти якого стали основою для його роботи – відредагованих за допомогою сучасних технік аудіотреків, створених на основі польових записів. Оскільки митець мав на меті довести, що пошук нового у звуці (й не лише у ньому) можна розпочати де завгодно, цікаві тембри, ритми, об’єкти він знайшов навіть у шумному індустріальному середовищі. Як і інші резиденти, Слава упевнений, що надалі такі знахідки можуть стати зерном для створення нових музичних композицій, інструментів, ідей чи інших творчих або наукових вмінь. Потрібно лише завжди бути відкритим до навколишнього середовища і не боятися експериментувати. Головний особистий здобуток, який В’ячеслав отримав на резиденції, — знайомство з неймовірно талановитими людьми, їхніми творчими напрацюваннями та поглядами, унікальними особистостями, котрі йдуть своїм унікальним шляхом. «Знаходячись у такому середовищі, нові ідеї генеруються автоматично, — запевняє митець. – Такі резиденції надають можливості та стимули для роботи над цікавими речами. Можливо, через деякий час саме завдяки подібним ініціативам Житомир буде відомий у світі як місто, де народилася нова проривна концепція».
Олександр Горбунов експериментував над створенням синтезатора. Його музичний пристрій у корпусі звичайного вимірювального приладу – генератор випадкових мелодій, який давав можливість створювати різні варіанти звукових композицій. Зовнішнє управління світлочутливими датчиками, що були приховані всередині макету приміщення, демонструвало результат взаємодії з інструментом. Практика роботи з аналоговим звуком – не єдине надбання Олександра після перебування на резиденції. «На V:UNCASE я зробив синтезатор, який й досі продовжує мене тішити – я відіграв на ньому два заходи. До того його можна вдосконалювати. Це прекрасний досвід», – вважає Олександр.
Результатом перебування на резиденції Аліни Якубенко стало прев’ю, або ж трейлер, роботи, яку артистка планує зробити на основі отриманого на «Вимірювачі» матеріалу. У її роботі — авангардна музика творів Мосолова і Шостаковича, які оспівували радянську індустріалізацію, та візуальний образ — римейк епізоду з фільму Ларса фон Трієра «Та, що танцює у темряві»: все це створило об’ємну картину заводу, на якому машини й люди об’єднані у живий механізм. Простір заводу авторка перетворює на велику сцену, на якій лунає ритмічна, немов стукіт серця, музика виробництва, що обов’язково заживе новим життям. Творче переосмислення індустріального простору — нове життя, яке вдихають у «Вимірювач» резиденти, і тому Аліна абсолютно впевнена у важливості такого формату: «Музичних резиденцій дуже мало, тому вважаю, що вони важливі й потрібні не лише у Житомирі».
В основу лабораторного проєкту Ereh Saw була закладена трансформація телевізійного зображення за допомогою аудіосигналу. Технічна складова більше зрозуміла спеціалістам, а от те, що побачили глядачі, дало відчуття та емоції. Що можна відчути, коли на твоїх очах відбувається зміщення і змішування подій тут і зараз, у форматі взаємодії візуального і звукового ряду? Нам здалося, що робота створила ілюзію мінливості, яка підштовхує до пошуків джерела змін і впливу на нього. «Разом з Андрієм Ругару нам вдалося реалізувати суттєву частину того, що було задумано від початку. Ми обрали приміщення, у якому Андрій створив звукову картину, а мені вдалося налагодити радіомовлення та інсталювати приймачі ТВ-сигналу. На жаль, у нас фізично не вистачило часу саме на трансформацію сигналів зображення, що передаються завдяки аудіо, проте ми створили завершений аудіовізуальний твір», — поділився Ereh. Може, технічна складова проєкту і непроста для сприйняття, проте ми занурились у загальну атмосферу, де всі деталі створювали тонке враження миттєвого плину часу від минулого до сьогодення.
Від редакції Наприкінці літа «Вимірювач» перегорнув чергову сторінку свого колись бурхливого індустріального, а зараз творчого й перспективного життя. Резиденти й резидентки V:UNCASE роз’їхались, проте лишили свій відбиток в історії та енергію, яка допомагає заводу відновитись. А це означає, що звуки житомирського «Вимірювача» ми ще почуємо!
Резиденція V:UNCASE. Return стала можливою завдяки партнерству інноваційного парку «Вимірювач», ГО «Інститут Звуку», платформи «Острів», TCM Audio, заводу «Електровимірювач» та підтримці Українського культурного фонду. Куратор(к)и проєкту – Олеся Оникієнко і Саша Долгий у співпраці з Анною Хвиль.
Текст: Оксана Давиденко
Фото: Альона Савосіна, Анастасія Лопатюк, Анна Рогоцька
