Facebook icon Instagram icon

Євген Концевич: «Я ніколи нікому не заздрив»

#Люди 22 Травень, 2017 Автор:

16+

Про дисидента, «шістдесятника», почесного громадянина міста Житомира Євгена Концевича нагадує меморіальна дошка на фасаді гуманітарної гімназії №23, де він колись навчався. «Це дивовижна людина, яка завжди всіх надихала, не його треба було підтримувати, як здавалось би, – він усіх підтримував і підживлював енергією», – згадували про Концевича друзі. Всі, кому поталанило бути знайомим з Євгеном Васильовичем, захоплювалися його незламною силою духу, неймовірним оптимізмом, любов’ю до життя і людей. Як не дивно, але саме до нього у важкі хвилини приходили за підтримкою, розрадою та просто теплим словом… До того, хто понад півстоліття був прикутий до ліжка

Одного сонячного літнього дня, за рік до випускного вечора, сімнадцятирічний синьоокий парубок, при вигляді якого прискорено калаталося не одне дівоче серце, разом із друзями пішов відпочивати до річки.

«Це дивовижна людина, яка завжди всіх надихала»

Родина Концевичів

Весела компанія звично для молоді всіх часів раділа життю та будувала плани на майбутнє, й біди ніхто не чекав. «У кожного своя доля»… Хлопець пірнув у Тетерів, а звідти його вже діставали друзі. Внаслідок невдалого стрибка у воду хлопець зламав хребет, і  після складної травми самостійно пересуватися йому вже не судилося ніколи. Кожна людина долає свій біль по-різному: хтось шукає підтримки, а хтось сам підтримує інших…

Євген Концевич у колі друзів – житомирських письменників

Пізніше письменник згадував, що якби тоді знав про подальше життя, про відсутність можливості рухатись назавжди, то міг би й не здолати зневіри. Думки закрадались різні. Але надія жевріє до останнього: він щиро вірив, що з часом йому вдасться-таки встати і сповна відчути все різнобарв’я людського життя в русі. Євген Васильович писав: «Я ніколи нікому не заздрив. Справді. Одного мені лише хотілося – бодай на кілька днів стати на ноги, як тоді, раніше…» Але медицина була безсила.

Можливо, якби не трагедія, світ ніколи б і не дізнався ім’я талановитого майстра


Можливо, якби не ця трагедія, світ ніколи б і не дізнався ім’я талановитого майстра слова. В планах маленького Жені були альтруїстичні мрії – лікування тваринок. Про кар’єру письменника  хлопець навіть не замислювався. Доленосна зустріч з сином Бориса Тена, братами Валерієм та Анатолієм Шевчуками визначила майбутнє літератора, і українська публіцистика збагатилася надзвичайно глибоким та талановитими доробками. Його збірки «Йдучи вулицею» (1985), «Вона йшла усміхнена…» (2002), «Голубко моя сиза» (2003), мемуари «Тутешня кава» (2000) та інші твори навчають бачити красу світу, критично мислити та боротись за життя. Величезна мужність людини виявляється в простих і начебто звичних речах: жити, коли згасає надія, творити, коли сили втрачаються, та боротись… Боротись за кожний подих, кожний рядок. Переслідування КДБ, виключення із спілки письменників, неможливість публікувати твори могли б зламати будь-кого. Але сила людського духу насправді безмежна!

Поруч з письменником житомирська інтелігенція  надихалася силою

Гості родини Є. Концевича

Євген Концевич мав надзвичайно багато друзів, і поруч з ним коло житомирської інтелігенції  надихалося силою.   У другому Шевченківському провулку, 12, де мешкав письменник, завжди було людно. Це був своєрідний осередок житомирської інтелігенції: учителі, художники, лікарі, музиканти, науковці, поети, прозаїки, драматурги й публіцисти. Оселю «шістдесятника» навіть жартома називали «багатопрофільний університет»: допитливий Євген Васильович слухав розповіді усіх своїх відвідувачів, а потім ділився з іншими гостями.

Мужність людини виявляється в простих і начебто звичних речах

Гострий розум, витончений гумор, душевність і безмежна жага до життя – ось що найбільше вражало і захоплювало! Вміння покепкувати з себе й з тих, хто оточує, вирізняло Євгена Концевича. Іронія в творчості, іронія в житті: «…мене носять на руках, і то переважно жінки. І якому ж чоловікові не сподобалось би, щоб його носили жінки на руках. Ось і я не проти…» Враження й думки від зустрічей складалися у глибокі та визначні  твори. Антологія «Вечеря на 12 персон: Житомирська прозова школа» була відзначена Всеукраїнською премією в галузі літератури й мистецтва імені Івана Огієнка.


Нащадкам  Концевич залишив й унікальну сімейну реліквію – оригінальний кількаметровий рушник, на якому кольоровими нитками, точно передаючи індивідуальний стиль руки, вишиті підписи й побажання тих, хто побував у гостинному домі Концевичів. Усього на білому полотні розписалося понад 500 людей різного віку і статусу: Михайлина Коцюбинська, Борис Тен, В’ячеслав Чорновіл та багато-багато інших.

Щоденний подвиг письменника був відзначений орденом «За мужність»

Легендарний рушник з вишитими підписами відомих українців

Щоденний подвиг Євгена Концевича у 2006 році був відзначений важливою нагородою – орденом «За мужність» ІІІ ступеню.
«В чому сила, брат?» – пам’ятні слова з культового фільму. Концевич дав відповідь на це питання: головна сила людини – це його дух, віра у правду та нескореність життєвим негараздам.

Фото: з особистого архіву житомирського письменника Григорія Цимбалюка
Текст: Катерина Домс

16+

Вас це може зацікавити