Facebook icon Instagram icon

Юлія Ковтонюк: «Можна створити свій мікрокосмос, де буде повага, толерантність, бережне ставлення один до одного»

#Люди 21 Січень, 2021 Автор:

2+

Місто – це живий організм, який постійно оновлюється. Багато житомирян живуть сьогодні в різних куточках світу, натомість з’являються нові мешканці, які стають житомирянами по духу. Одна з них – Юлія Ковтонюк, яка за короткий час зрослася з містом. З нею ми говорили про життя «до» і «після», турботу про себе та боротьбу з емоційним вигоранням

«Донедавна я жила у невеличкому місті Українка під Києвом. Деякий час я була журналісткою-самоучкою, працювала на місцевому телебаченні: писала тексти, брала інтерв’ю, з оператором знімали новини. Коли у нас створювався Молодіжний парламент, шукали представників. І мене, молоду фахівчиню, запросили туди волонтеркою. Через рік ми з друзями зареєстрували  громадську організацію,а наступні сім років я її очолювала… Це дуже непроста робота, від якої вигораєш, бо тягнеш переважно на волонтерських засадах з мінімальним фінансуванням, поєднуючи роботу, дитину, навчання. Але у всього є свої плюси – така сфера діяльності дала хороший досвід у кризовому менеджменті: знаю, як «вирулити», коли немає нічого, а потрібно створити щось для людей в екстремальних умовах. Ще я познайомилася з класними людьми»

«Громадська діяльність виснажлива… Зараз своє служіння людям я перевела в іншу площину – оздоровлення. Є така притча про хлопчика, який на узбережжі збирав викинутих припливом морських зірок. А хтось йому говорить: «Навіщо ти це робиш? Ти ж усіх не врятуєш!». На що хлопчина відповів: «Усіх не врятую. Але кого врятую, то ті точно житимуть». Схожа ситуація і зі мною: допомагаю, але в інший спосіб»

«Після життєвих випробувань прийшло усвідомлення, що потрібно бережно використовувати власний ресурс. Коли систематичні перевантаження далися взнаки, я сильно перехворіла і мусила змінити сферу діяльності… На рівні дружньої підтримки, волонтерської, я продовжую брати участь у громадській діяльності, але свій ресурс зараз розподіляю так, щоб його вистачало на головне»

«Людина готова боротися, вставати з температурою і бігти лише тоді, коли страшенно в чомусь переконана, коли зачепили її особисту цінність. Якщо людині ситуація насправді болить, вона встає і починає гребти. І ви завжди побачите різницю між людиною «якій болить» і якій заплатили, щоб вона стояла з прапором. Я впевнена, що людьми мають керувати цінності»

«Я впевнена, що людьми мають керувати цінності»

«За що я люблю громадську діяльність? По-перше, робиш те, що інші вважали неможливим або сам перед собою ставиш божевільні цілі та досягаєш їх. Після цього кайфуєш, що прокачав у собі навичку. По-друге, соціальні речі мені близькі. І коли ти бачиш, що щось з мінуса перетворилося на плюс, незалежно від важливості ситуації, то теж отримуєш від цього задоволення. А ще люблю під час розмови з людьми розкривати їх таланти й потім бачити, як у них щось вдалося»

«З кожною втомленою українською жінкою, яка приходить до мене, ми спілкуємося на будь-які теми. Часом говоримо про сімейні проблеми, комплекси стосовно зовнішності, тощо. Наше суспільство нещадно твердить про стандарти краси 60-90-60, що добряче псує життя жінок. Або ж говоримо про цькування чоловіками вдома, іноді жінка крадькома приходить на масаж. Націлюю своїх клієнток орієнтуватися на власні цінності, на свої відчуття і самопочуття. І якщо вони відчувають себе комфортно, то не потрібно підлаштовуватись під чужі стандарти та думки»

«У кожного є стартова позиція, з якою ми приходимо в цей світ. Важливо прийняти відповідальність за своє життя – не потрібно шукати винних у своїх проблемах. Насправді ця стартова позиція залежить не лише від грошей, а від того чи є ресурс, щоб заробити гроші. Чи може людина наважитися робити те, що хоче, чи принесе це заняття гроші і задоволення? Коли жінки знаходять у собі цей ресурс, то звичайно вони можуть все. Тому зараз допомагаю жінкам заглиблюватись у цей стан пошуку ресурсів, але у самої людини в цьому має бути потреба. Має прийти усвідомлення того, що варто зробити конкретні кроки, аби життя стало краще. Стан «погано» – це милиці, які потрібні для підтримки життєдіяльності, й вони будуть потрібні до того часу, поки не жінка не відчує, що може сама може щось змінити… Сильних жінок дуже часто зустрічаю. Щоправда, вони самі не розуміють, наскільки сильні»

«Зі школи я була відмінниця, їздила на олімпіади, писала такі твори, що вчителі плакали. А потім вийшла заміж. Не склалося. І коли розвелася з чоловіком, у мене на руках була дворічна дитина й абсолютно ніде було жити. До батьків не пішла – відчувала, що маю сама розв’язувати свої проблеми. І куди мені йти у такий момент? Пішла в гуртожиток ПТУ, на п’ятий поверх, де душ був на першому, а вода – у кінці коридору. Але попри погані умови був кайф від того, що нарешті живу своїм життям. Досі дякую тим людям, які були поруч. Після того я психологічно виросла і взяла відповідальність за все, що зі мною відбувалось. Попри багато труднощів, завжди залишається зовнішня опора у вигляді друзів, які допоможуть порадою чи за дитиною приглянуть, або ж виховуєш свій внутрішній стрижень. І ти все реально можеш – варто лише спробувати. Мені складно було визначитися і почати займатися масажем: «корона» держслужбовця гарно так тиснула, і здавалось, що це крок назад. Наважитися було не легко, але після того зі мною відбулося багато хороших речей»

«Ми усі виросли у різні покоління, а стереотипи тягнуться здавна, ми всі від них потерпаємо»

«Мені у житті постійно доводилося чомусь вчитися, і це було зовсім не просто. Я пішла навчатись у Київський політехнічний інститут, коли дитині було чотири роки. Проте у жінок завжди посилена відповідальність: сьогодні ти можеш поплакати у подушку, а завтра вести дитину в садок і йти на роботу»

«Ми усі виросли у різні покоління, а стереотипи тягнуться здавна, ми всі від них потерпаємо. І не лише жінки, чоловіки теж. От, наприклад, стереотип про те, що чоловіки не плачуть. Варто розуміти зміну поглядів на речі, конкретну ситуацію. Я свого меншого сина вчу називати емоції, які він відчуває, бо це важливо для психічного здоров’я людини»

«Зараз я знаю, що для запобігання емоційному вигоранню для початку потрібно «заземлитися»: якщо ти відчуваєш, що немає сили та мотивації, то краще полеж, займися тим, що тобі під силу, на що вистачає ресурсу. А згодом час від часу потрібно заглибитися в себе, аби зрозуміти, чого б хотілося, аби була можливість вибирати. І не працювати тільки заради грошей, а й пофантазувати: «Чим би я могла займатися і щоб я хотіла робити?» Потім проаналізувати ресурси як внутрішні, так і зовнішні. Тобто потрібно наважитись робити те, до чого лежить душа, оточити себе людьми, які поділяють подібні цінності, тобто створити свій світ»

«Під час карантинних обмежень складно, коли не маєш плану дій. Я звикла все планувати, виконувати та досягати, проте це було дуже важко. Натомість в таких обставинах виникають інші навички: адаптивність, гнучкість. І вони дуже корисні. Під час карантину я почала проводити вебінари про самомасаж, створила в соціальній мережі групу підтримки для тих, хто на карантині не хоче набрати зайвої ваги, зрештою, набралася корисного досвіду та порад від людей»

«Я переїхала в Житомир нещодавно – шість років тому. Для мене це була просто прірва між світами: у своєму місті я мала все і знала все, а тут треба було починати спочатку. Люблю спілкуватися, а тут могла поспілкуватися тільки на дитячій площадці й то не завжди, тому страждала від нестачі комунікації. Але згодом почала знаходити друзів»

«Під час карантинних обмежень складно, коли не маєш плану дій. Натомість в таких обставинах виникають інші навички: адаптивність, гнучкість. І вони дуже корисні»

«Єдине за чим я сумую, то це за тим благоустроєм, який існує в Українці. Елементарний приклад – урни, які там на кожному кроці. В Житомирі біля нового будинку збудований дитячий майданчик, а урни немає жодної. На реконструйованій набережній у Шодуарівському парку я не побачила жодної урни Я страждаю від цього і ніяк не можу звикнути»

«Але у Житомирі є інші хороші речі. Мій син у сьомому класі перейшов навчатися у 36 школу, і я побачила, що там надають перевагу змісту навчання, а не так, як у Українці. У Житомирі наголошується на тому, що освіта має бути якісною: цікаве та доступне викладання інформації, дві безкоштовні іноземні мови. Також у Житомирі мені подобається те, що до театру я можу прийти пішки і відвідати прем’єру. І до роботи близько – можна пройтися пішки Територіально тут набагато зручніше. У Житомирі проводяться класні заходи, які стратегічно надзвичайно важливі й правильні: космозарядки, марафони, які формують здорове ставлення до свого тіла, екологічності, оточення. Надзвичайно люблю Гідропарк – гуляємо з сином у будь-яку погоду. Мені подобається, що там не продається алкоголь, а люди там просто відпочивають душею і тілом»

«Коли ти, працюючи, задовольняєш особисті потреби, не руйнуєш власні цінності, це призводить до гармонії. Не можна змінити весь світ чи змусити людей бути добрими один до одного, але можна створити свій мікрокосмос, де буде повага, толерантність, бережне ставлення один до одного»

2+

Вас це може зацікавити