Facebook icon Instagram icon

Заплутані лінії долі: від Шодуара до Шевченка

#Місця 26 Липень, 2019 Автор:

0

Велика родина баронів де Шодуарів залишила по собі таку визначну і яскраву спадщину у суспільному і культурному житті Житомира, що переважна більшість містян знають це прізвище. У ХІХ-ХХ століттях з видатної родини походять відомі вчені, громадські та державні діячі, народні просвітники та меценати. Значні статки родини створювались поколіннями завдяки успішній та наполегливій праці і бездоганній службі на державних посадах. Житомирська гілка родини де Шодуарів припинила своє існування з встановленням радянської влади. Відтоді таємниче багатство, ніби десь сховане останнім з представників роду, не дає спокою шукачам діамантів та пригод, хвилюючи уяву. Але все набагато простіше…

Історія баронів Шодуарів починається у першій половині 18 століття, засновником її був Антуан де Шодуар, який мав п’ятеро дітей. Родина займалась виробничо-торговельними справами, мала майстерні, які виготовляли ювелірні вироби та коштовні годинники. Найбільші статки підприємці отримали, започаткувавши кредитну діяльність. З часом Шодуари стали заможними землевласниками на теренах Польщі і України, набули визнання в аристократичних та фінансових колах Європи та стали настільки успішними, що у 1806 році, коли утворилось королівство Баварія, підтримали фінансово і політично першого короля Максиміліана. Вочевидь допомога була значною і важливою, бо у 1814 році король Максиміліан надав Яну Шодуару разом з нащадками шляхетство та титул баронів.

Історія баронів Шодуарів починається у першій половині 18 століття
Ліворуч – портрет Максиміліана І Йозефа, короля Баварії; праворуч – герб родини де Шодуарів

Після переїзду на Волинь у 1827 році вони отримали підтвердження прав шляхетства і баронського титулу в Російській імперії. Досягши високого соціального стану та визнання в суспільстві, Шодуари вирішили започаткувати галерею портретів свого роду. З цим рішенням збіглася родинна подія – одруження Станіслава Шодуара, онука Антуана.

Житомирський палац барона І.М.Шодуара

Постало питання пошуків достойного виконавця задуму. В той час у Європі відомою була родина художників-портретистів, батька і двох синів Лампі, які походили з Австрії. Визнання художників та престиж їх робіт був таким високим, що більшість забезпечених людей робили замовлення тільки цим майстрам. Це була данина моді і демонстрація власного успіху, той час, коли мистецтво офіційного портрета набуло особливого значення – портрет передавав не стільки реальне обличчя, скільки образ та статус. Художник Йоган Лампі старший перші канони живопису опанував у майстерні свого батька і невдовзі вправно тримав в руках пензля. Вдосконалював майстерність, розписував стелі в церквах та багатих будинках в Італії і переїздив з міста в місто у пошуках роботи. У 1783 році він прибув до Відня, отримав багато замовлень і став популярним живописцем. Тоді почалось його сходження до вершин слави: він написав портрет імператора Йосипа ІІ, за що дістав звання академіка та посаду професора історії живопису в Академії мистецтв. Зростала його популярність і за межами Австрії. У 1788 – 1791 роках він пише портрети знаті й шляхти у Варшаві. Російська імператриця Катерина ІІ запросила Йогана Баптиста відвідати Петербург. За її парадний монументальний портрет він отримав 12 000 рублів.

Шодуари вирішили започаткувати галерею портретів свого роду і звернулись із замовленням до знаменитого художника Лампі
Ліворуч – портретне зображення Йогана Баптиста Лампі-старшого; праворуч – репродукція  портрету імператриці Катерини ІІ

То були неймовірні кошти! Замовниками Лампі стають великі князі Олександр та Костянтин, фаворит імператриці Платон Зубов та багато інших. Колега по цеху, австрійський художник Мартін Шмідт розповідав, що в Росії Йоган-старший заробив 100 000 рублів. У Лампі з’являються учні, які стають загальновідомими митцями. Першим варто назвати сина Лампі – його теж звали Йоган, у мистецькому світі він відомий, як Йоган Лампі-молодший. В Петербурзі Лампі-син працював с батьком, був помічником у виконанні багатьох робіт і майже не виступав як самостійний автор. Така спільна робота з часом визначила особливу близькість техніки та манери обох художників – вони настільки схожі, що іноді досвідчені мистецтвознавці не можуть відрізнити їх твори. Парадні портрети, створені батьком і сином, надзвичайно подобались виразом облич, шляхетною поставою та досконало виписаними аксесуарами. Сучасники стверджували, що при імператорському дворі в Росії не залишилось нікого, кого б не намалювали талановиті митці. За портрет професора, мистецтвознавця Івана Акімова Лампі-молодшому було дароване звання академіка Російської академії. А Лампі-старший став професором і членом Ради Академії мистецтв у Відні, придворним художником імператора Франца І.

Ліворуч – портрет Івана Акімова роботи Лампі-молодшого; праворуч  – репродукція автопортрету  Йогана Баптиста Лампі-молодшого

Цікаво, що Лампі-старший і його сини мали причетність до становлення багатьох митців, в тому числі українських художників: Володимира Боровика, який в часи Російської імперії став Боровіковським і Тараса Шевченка.
Майбутній учень Лампі художник Боровіковський, син козацького старшини,  малював портрети та росписував церкву у Миргородському козацькому полку. У 1787 році цариця Катерина ІІ, їдучи до Криму, звернула увагу на роботу майстра і, похваливши її, запропонувала приїхати до Петербурга. У північній столиці Боровіковський малює портрети, вдосконалює своє вміння і намагається вступити до академії мистецтв. У той час він живе на квартирі архітектора Миколи Львова, відомого діяча мистецтв і просвітителя, який познайомив його з художником Лампі-старшим, дав гарні рекомендації. За короткий час Володимир стає незамінним у майстерні та добрим помічником Лампі-старшого, набуває досвіду та нових знань, у них встановлюються дружні стосунки. Лампі високо оцінював талант українця, передавав йому свої знання особливих тонкощів та технік малювання портрету.

Лампі-старший і його сини мали причетність до становлення багатьох митців, в тому числі українських художників
Ліворуч  – репродукція портрету М. Лопухіної роботи В.Боровіковського; праворуч – репродукція портрету В. Боровіковського роботии І.Бугаєвського-Благодарного

У 1795 році за рекомендацією Йогана Лампі-старшого Боровіковського прийняли до академії мистецтв. За сім років він стає академіком та відомим у Європі портретистом. А українського митця Тараса Шевченка доля звела з молодшим Лампі – Францем Ксав’є. Перші уроки малювання Тарас отримав від нього під час перебування у Вільно (тепер Вільнюс). Франц Лампі виконував тут замовлення відомих і заможних людей, серед яких була Софія Енгельгардт та її чоловік Павло Енгельгардт – поміщик, якому належав кріпосний Шевченко. Повертаючись до розповіді про Шодуарів, треба сказати, що у той час молодий і енергійний Станіслав їздить західними країнами, відвідує аукціони, мистецькі виставки, в нього встановлюються дружні стосунки з колекціонерами, торгівцями антикваріатом і провідними художниками. Багато часу Шодуар проводить у їх майстернях, вдосконалює своє знання живопису. Завдяки досвіду, розуму, душевним вподобанням та порадам професійних мистецтвознавців художнє зібрання родини поповнюється творами, гідними найкращих музеїв світу. Славетні імена Ван Дейка, Лукаса Кранаха, П’єра Мін’яра, Тиціана, Рембрандта та багато інших були представлені у колекції Шодуарів. Особливу прихильність Станіслав мав до творчості Лампі-молодшого, з яким у нього склались дружні відносини в Петербурзі. Йому Шодуар замовляє серію картин і укладає договір про написання портретів своєї родини.

Портрети Станіслава де Шодуара та  Елоїзи де Шодуар роботи Лампі-молодшого

Але життя Станіслава не було  безхмарним. Взимку 1817 року, під час поїздки до Відня, його дев’ятнадцятирічна дружина Елоїза раптово померла в місті Броди. Невтішний чоловік створює в Івницькому маєтку меморіал, оздоблює його художніми вітражами та стелою з білого італійського мармуру роботи видатного скульптора Бертеля Торвальдсена, з яким Станіслава поєднували ділові та дружні стосунки, започатковані в Римі.

Після смерті дружини Шодуар замовляє надгробок видатному скульптору Б. Торвальдсену, який для надання схожості використовує портрет роботи Лампі-молодшого
Ліворуч- зображення надгробку, встановленого після смерті баронеси Елоїзи де Шодуар роботи Б.Торвальдсена; праворуч – портретне зображення Бертеля Торвальдсена

Іноді доля створює бентежливий збіг обставин. Набагато старший Бертель знав молоде подружжя, був засмучений трагічною подією. Для надання схожості образу Елоїзи, використовує її портрет роботи Лампі-молодшого, з яким був знайомий і цінував його особливий талант портретиста.
«Все йде, все минає – і краю немає», – казав великий Шевченко, бо життя людей буває різним: щасливим і не дуже, коротким і напрочуд довгим, а доля буває прихильною або ж відвертається від улюбленця. Життєвий шлях учасників цієї розповіді склався по-різному, і про це варто сказати окремо.
Лампі-старший впав у немилість неврівноваженого царя Павла І і змушений був покинути Петербург. Перед від’їздом подарував свою майстерню Володимиру Боровіковському. Повернувся до Відня, отримав статус почесного громадянина міста, де жив, працював і помер у віці 78 років. Після від’їзду Лампі, Боровіковський співпрацював з Дмитром Левицьким – геніальним українським художником-портретистом, визнаним найкращим придворним живописцем. Варто сказати, що наші земляки тоді складали культурну еліту столиці Російської імперії. Боровіковський прожив насичене життя, любив співати українських пісень та з часом став відлюдником – жив самотньо, помер у 67 років. Деякі літературознавці вважають, що Микола Гоголь списав свого коваля Вакулу з Володимира Боровика – Боровіковського.

Ліворуч  – репродукція автопортрету  Дмитра Левицького; праворуч – ілюстрація до повісті М. Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки»

Про Тараса Шевченка годі розповідати – про нього написано-сказано так багато, що здається життя його і творчість дослідили до найменших подробиць. Хіба що варто дещо додати… У Вільно Лампі-молодший писав портрет Софії Енгельгардт, а його учень і помічник Шевченко допомагав в роботі від початку до повного завершення, засвоював секрети портретного живопису. Софія була прихильною до Тараса, опікувалась його освітою, всіляко полегшувала життя в неволі. Мало хто знає, що завдяки їй Шевченко багато читав, слухав музику, вчив та говорив польською, французькою мовами, відповідав Софії щирою взаємністю, подейкують, був закоханий в неї.

У Вільно Лампі-молодший писав портрет Софії Енгельгардт, а його учнем і помічником був Тарас Шевченко
Ліворуч  – зображення портрету Софії Енгельгардт роботи Лампі-молодшого; праворуч  –  репродукція автопортрету Т.Шевченко

Напевне Франц Лампі перший відкрив Тарасу секрети жіночого портрета – його вплив відчувається в подальших роботах мрійливого учня, який все життя закохувався в жінок навіть поза очі. Написані Шевченком портрети легкі, витончені, а жінки дивляться з полотен ніжно, іноді загадково. У творах відчувається сентиментальність і романтизм автора. Кому буде більш цікавий Шевченко й «одвічна жіноча таїна», варто прочитати книгу Володимира Сиротенка-Вербицького «Незнайомий Вам Тарас Шевченко та його побратими». Впевнений, Шевченко стане ближчим і зрозумілим.

Жіночі портрети роботи Тараса Шевченка

Але вернімося до Шодуарів. Станіслав Шодуар мав велике коло наукових інтересів: за дослідження в галузі нумізматики отримав Демидівську премію, у віці 44 років був обраний членом-кореспондентом Академії наук. Наприкінці життя, його було призначено головою Київської контори Державного Банку. Помер Станіслав у 1858 році і похований у сімейній усипальниці Івницького маєтку. Прикро, але місце поховання членів родини було спаплюжено мародерами: ще у 1883 році злодії проникли до склепу у пошуках дорогоцінностей. У 1914 році з метою збереження поховань останній з Шодуарів, Іван Максиміліанович, організував перепоховання родини у Житомирі, на лютеранському кладовищі. Але й тут за часів радянської влади більшовики сплюндрували склеп, який до сьогодні стоїть забутий і занедбаний. Хіба що через століття, у 2019 році, завдячуючи зусиллям житомирян-патріотів було трохи прибрано територію навколо.

останній з Шодуарів, Іван Максиміліанович, організував перепоховання родини у Житомирі, на лютеранському кладовищі
Сучасний вигляд усипальниці родини де Шодуарів

Що до таємничого багатства Шодуарів, яке так хвилює уяву,  варто зайти до нашого житомирського краєзнавчого музею, постояти в тиші біля портретів роботи Лампі, згадати видатних митців, імена яких невіддільно пов’язані з Україною. Це і є безцінне надбання, доступне кожному, хто захоче його побачити.
Сподіваюсь, Ви не думаєте, що історія – це минуле…

Сергій Собчук
Член національної спілки краєзнавців України
Анна Собчук, Оксана Давиденко – співавтори
Фото з відкритих джерел

0

Вас це може зацікавити