Facebook icon Instagram icon

Завжди сучасна картка

#Місця 8 Липень, 2018 Автор:

3+

Деякі дослідники історії візитних карток вважають, що вони були започатковані у Давньому Єгипті. Більш обережні посилаються на джерела, з яких відомо, що візитівку придумали китайці у ІІ столітті до нашої ери.  Картка була обов’язково червона, а окрім імені, на ній вказували посаду та соціальний статус власника

Офіційні джерела та авторитетний енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона повідомляють: «Вперше візитна картка з’являється у Франції часів Людовика ХІV.  Спочатку візиткою слугували гральні карти, на яких власноруч писалось прізвище та ім’я візитера. Власне, й назва картки походить від французького слова «visit», або латиною «visitare».

Невдовзі картки стали друкованими. Від 1750 року на них містять родові герби,  прикрашають гірляндами та різноманітними орнаментами.  Відмінна риса візитівок того часу – тяжіння до особливої розкоші та визначення статусу.

Вони поступово полонили міста Європи: Венецію, Берлін, Прагу, Відень та інші. Житомир не був виключенням.

Візитівки ХVII століття

Візитна картка стає необхідним й обов’язковим атрибутом світського та офіційного життя. Виникають і мода на картки, і люди, котрі їх збирають.  Першим  відомим колекціонером був Йоган Гете, німецький поет, прозаїк.

У ХVIII столітті візитні картки виконувались фахівцями художниками, ім’я обводили квітами та алегоричними зображеннями, які натякали на титул, соціальний стан означеної особи або місце проживання.

З часом оздоблення візитних карток набуло міфологічного характеру: на них зображали стародавні руїни, занедбані храми, античних героїв тощо.

Потім настав час лицарських картин. Це були своєрідні витвори мистецтва.

Гравюри для візитівок замовлялись  кращим митцям і були справжніми шедеврами графіки. Інформативністю ніхто не переймався. Візитівка того часу  виконувала перш за все представницьку функцію, підкреслювала заможність, родовід, статус власника у суспільстві.

Житомир – центр Волинської губернії, що розмірами й кількістю населення не поступалась деяким європейським країнам, мало в чому програвав столичним містам. Звичай використовувати візитні картки виник тут у першій половині XIX століття, а наприкінці став буденною справою. Невдовзі постає тенденція до спрощення та скромності картки.  Житомирська газета  «Волинь» від 30.04.1899 року повідомляє: «… у 1820 році візитні картки увійшли у загальне користування. Спочатку це були здебільше негарні чотирикутні шматочки картону, проте з часом папір покращувався і на картках вже не допускались зображення. Оформлення візиток складалось тільки з імені та прізвища власника, друкованого витонченим шрифтом».

Візитівки житомирян:    І.Т.Глаголев – протоєрей, благочинний м.Житомира; Н.І. Маньковський- вихователь духовної семінарії; І.В.Бадаєв – полковник, домовласник, у якого певний час квартирував письменник О.Купрін; М.А.Гоффман –  дворянин, працівник залізниці

Візитна картка стає частиною офіційного та ділового життя, її мають всі, хто вважає це потрібним, і середній клас включно. У використанні візитівки складається ритуал, який стає частиною етикету.  При знайомстві подає картку той, чий ранг, посада або соціальний статус нижчий. Якщо статус співрозмовників рівний, першим пропонує картку молодший за віком. Жінці візитівку вручає чоловік. Ні в якому випадку не можна було зім’яти картку, скласти навпіл або робити на ній записи в присутності власника.

Важливою частиною якості картки вважались легкість та доступність читання, гарний  шрифт. Дизайн створювали фахівці художники та спеціалісти в типографіях. З’являються спеціальні конверти для візитівок. Жіночі були більш вишуканими, мали трохи менший розмір.

Ладно оформлені візитівки використовували при організації весілля, різдвяних чи пасхальних церемоній.

Візитівка- подяка за привітання в день шлюбу

Активно поширюються рекламні візитні карти з зазначенням назви фірми або магазину, прізвища власника, адреси, телефону.

Рекламна візитівка магазину Ейленберга у Житомирі

Часто це робили саме з комерційною пропозицією.

Рекламна візитівка підприємця Трібеля

Зворотна сторона була рахунком, який заповнювали після продажу товару, клеїли гербову марку про сплату податку, ставили печатку та передавали покупцеві.

Зворотна сторона рекламних візитівок з рахунками на ім’я  барона  І.М. Шодуара. Праворуч – за виготовлені 500 карток. Можливо хтось має візитівку Івана Максиміліановича ?

До першої світової війни представницькі візитні картки стали особливо поширені не стільки в дворянському аристократичному середовищі, як серед людей, які ні в чому не хотіли їм поступитися.

Ліворуч – візитівка мережі магазинів купця  Журавльова. Праворуч – зворотна сторона візитівки магазину купця Журавльова

Популярність візитки до певної міри сприяла розвитку фотографії в її портретному  спрямуванні.  Багато візитних карток прикрашалось фотопортретами, що мало свідчити про гарний смак.

Візитівка викладача Маріїнської жіночої гімназії М.І.Місяця

З тих пір і до середини ХХ століття було прийнято та модно дарувати власний фотопортрет рідним або друзям з написом: «На пам’ять»!

Візитівка-фото М.І. Місяця та її зворотна сторона

Після 1917 року, як до влади стали більшовики, візитівки майже зникли. У тодішньому новому «совєтському» суспільстві вони були в дивину, асоціювались з міщанським побутом та буржуйськими пережитками, що в 1920-1940 роки створювало загрозу і ставало небезпечним для власника.

Візитівка житомирського юриста Ф.І. Щасного

Наявності візитки було достатньо, щоб викликати підозру у працівників НКВД, стати «соціально чужим елементом» і навіть бути знищеним фізично.

Фото Ф.І. Щасного, який 1938 року загинув у засланні на Уралі. Фото і документ надані родиною Щасних

Нині давня традиція візитівок продовжується, вони змінюються, набувають нових форм, кольорів, дизайну та осучаснюються. Стаціонарний номер телефону замінюється електронною адресою. Якщо за часів Людовика вказувались титул, значимість та посада власника, то сьогодні на деяких візитках вказують тільки ім’я та посилання на сайт. Цього достатньо, щоб зацікавлена особа  могла отримати  повну інформацію. Історія візитівки продовжується.
Вдало зроблена візитна картка – один з кроків до успіху у житті!

Сергій Собчук,Член національної спілки краєзнавців України
Анна Собчук, співавтор
Використані матеріали та фото з власного архіву авторів,
Державного архіву Житомирської області (газета «Волинь» №4 від 30 квітня 1899 р.),  відкритих джерел

3+

Вас це може зацікавити