Facebook icon Instagram icon

Житомир 100 років тому: тоді все було…

#Місця 7 Грудень, 2021 Автор:

1+

Фантастичні романи, які демонструють нам реалії постапокаліптичного світу, не обходять стороною життєві подробиці й побутові деталі. І якщо потрапити у майбутнє пощастить не всім (таке життя), то у минуле зазирнути все ж можна. Ми зараз зовсім не про машину часу, а про роботу вчених-істориків. Попри відомі поради одного літературного персонажа, який не радив читати газети, саме це джерело інформації може дати уявлення про життя мешканців Житомирщини сторічної давнини

Період Української революції 1917-1921 років увійшов в історію як час нових політичних рішень та гострих протистоянь, коли руйнувались звичний уклад життя, його ритм та певні норми та правила. Загальне піднесення, активність політичних рухів та партій, калейдоскопічність змін влад породжували попит на актуальну інформацію та потребували майданчиків для поширення ідей й поглядів. Газети були чи не єдиним джерелом інформації.

Газети були чи не єдиним джерелом інформації

Оскільки події розвивались надзвичайно швидко, то й запит був шалений – люди прагнули отримувати максимально повну картину подій. «Новинний» голод призводив до неймовірного здорожчання газет, які порівнювали з акціями. Місцеве видання «Волынское слово» від 5 березня 1917 року дивувало читачів цінами на пресу у столиці імперії, де за примірник пропонували 1000 карбованців.

Проблемою стало не лише отримання інформації. Під час воєнних подій завжди виникає потреба у збереженні правопорядку, і сто років тому, як і зараз, відчувався «кадровий голод». У березневих номерах 1917 року на шпальтах житомирських газет з’являються оголошення: «Запрошуються відставні воїнські чини, які вибули зі строю внаслідок поранень і через свою непридатність до несення стройової служби, для отримання посад при управлінні житомирської громадської міліції. Деталі та умови служби з’ясовувати в управлінні міліції. Керівник міліції С. Бжозовський».

Ситуація вимагала організації належної роботи правоохоронців

Нагальна потреба в організації належної роботи правоохоронців пояснювалась ще й тим, що влітку 1917 року загострилась ситуація із забезпеченням мешканців харчовими продуктами. З 17 червня 1917 року у Житомирі ввели карткову систему на хліб та борошно, а нагляд за виконанням постанови та притягнення винних до відповідальності покладався на міську продовольчу управу та громадську міліцію Житомира. Звичайно ж були проблеми зі зловживанням спиртними напоями, з чим велася активна боротьба на всіх рівнях. Роз’яснення проводилось і у пресі: «Найкращий спосіб боротьби із цим явищем – введення загальної трудової повинності. «Зелений змій» під світлом свободи знову почав свій скажений танок та загрожує втягнути до п’яного хороводу навіть тих, хто зрадив йому за час тимчасового призупинення пиятики». Важко сказати, чи був цей метод дієвим – про це в газетах не писали. Однак подальший перебіг історичних подій свідчить, що у радянські часи трудотерапія стала «універсальним» інструментом впливу на людей.

Тоді, сто років тому місто жило своїми проблемами, і однією з них було транспортне сполучення. Мешканців міста необхідно було сповістити про нові правила користування міським транспортом: «…на основі рішення Житомирської міської думи, вагони Житомирського трамвая з 15 липня будуть зупинятись лише на роз’їздах і на місцях, які забезпечені табличками із написом «зупинка трамваю», та закріплені на стовбах біля тротуару. Зупинки у таких місцях не обов’язкові за відсутності охочих зайти до вагона, або ж вийти з нього». Зараз це може видаватись нам незвичним, але в той час не існувало чітко визначених місць для зупинок трамваїв. Сто років тому маршрути називали лініями. У Житомирі таких було три: Бердичівська, Київська та Вільська. Саме у часи цілковитої військово-революційної розрухи з’являлись різні варіанти місцевих «грошей». Керівництво Житомирського відділення державного банку прийняло рішення про надання клієнтам замість готівки банківських чеків, а урядові, міські та земські установи визнали їх достатньо забезпеченими та беззаперечно платіжними знаками.

у часи цілковитої військово-революційної розрухи з’являлись різні варіанти місцевих «грошей»

У період Гетьманату декілька місяців 1918 року позначились відносним спокоєм та поверненням житомирян до більш звичного, розміреного життя. Газета «Волинь» повідомляла про відкриття у Житомирі середніх навчальних закладів з правами урядових. Один з них розміщався на вулиці Петроградській, 19. За сто років назва вулиці змінювалась багаторазово: з Великої Петербурзької перетворилась на Петроградську, були часи, коли вулицю назвали іменем Щорса. Сьогодні це вулиця Покровська. Але ж приміщення, у якому відкрили вечірню гімназію для дорослих, не збереглось.

Також у той час в Житомирі була відкрита гімназія Л. Я. Стуля, художня школа з пошиття «вишуканого взуття», з’явились оголошення про надання приватних уроків танцю артистом варшавського балету Д. Козловським, гри на фортепіано та музичної теорії для підготовки вчителів до педагогічної діяльності та вступу до консерваторії. Потроху місто почало оживати – знову почали активно функціонувати театри й кінотеатри. Місцева преса запрошувала житомирян у міський театр, де йшла вистава «Маруся Богуславка», у великий садок Хорошанського на п’єсу «Старенькі та дівчатка», у Малий театр Мяновського – на картину «Покупці душі та тіла», у кінотеатр «Люкс» на картину «Диявол», яка супроводжувалась виступом балерини.

Дивно, але для історії століття – не такий вже й великий термін. Як і сьогодні, сто років тому люди просто хотіли жити, ходити у театри й кіно, їздити мирними спокійним вулицям, працювати. Можливо, нам з вами іноді варто мандрувати сторінками історії, щоб вивчити її уроки й не повторювати помилок…

Текст: Вікторія Венгерська
Фото: Альона Савосіна. Використані фото з відкритих джерел

1+

Вас це може зацікавити