Facebook icon Instagram icon

«Житомир у долях славетних жінок»: Олена Левчанівська – просвітниця і правозахисниця

#Люди 9 Вересень, 2020 Автор:

0

Про те, ким була Олена Левчанівська, навряд чи знають пересічні житомиряни. Проте перша волинянка, котра стала депутаткою польського сейму, заслуговує шани співвітчизників, тим більше, що життя її було пов’язано з Житомиром

Буремні події 1917 – 1919 років, як лакмусовий папірець, виявили сміливих та сильних людей, котрі прагнули щасливого майбутнього. Проте доля багатьох склалася трагічно…
21 січня 1881 року у Городно (нині село Линів) Волинської губернії у сім’ї Карла фон Гродзінського і Тетяни Пряхіної народилась дочка Олена. Дбайливі батьки організували у затишному маєтку домашню освіту такого рівня, що у 1903 році дівчина екстерном склала іспити за навчальний курс в Олександрійській гімназії «північної столиці» – Петербурга. Олена мала прагнення отримати гарну освіту, і попри розповсюджені упередження щодо ролі жінок, відправилась на навчання у Віденський університет. Проте закінчити його не довелося – помер батько, і Олена Гродзінська повернулася додому. Трохи пізніше, перед початком Першої світової війни, мрія дівчини все ж таки здійсниться: Олена закінчить історичний відділ Вищих жіночих курсів у Москві. Прекрасні знання та бажання бути корисною спонукали молоду жінку до активної діяльності, і пані Олена відкрила сільську школу на батьківщини, в селі Линів. Для навчання була виділена окрема кімната, і вся родина Гродзінських активно долучилась до роботи. Вдень Олена навчала дітей основам письма, історії та географії, брат дівчини – математиці та природознавству, а мати – російській мові. У вечірній час Олена Левчанівська організовувала літературні читання для дорослих. Саме в ті яскраві часи у її житті дівчини з’явився друг та однодумець Олександр Левчанівський – студент Петербурзького електротехнічного інституту, активний учасник революційного студентського руху. У 1905 році пара побралася, а згодом молоді люди поїхали до Петербурга, де жили впродовж декількох років та брали активну участь у роботі Української Громади. У липні 1913 року у Левчанівських народилась донька, і після її народження подружжя переїхало в Житомир, де Олександр Левчанівський отримав роботу у земській управі.

Житомир у 20-ті роки ХХ ст.

Пані Олена в цей час викладала в школі для дорослих. В Житомирі вона стала співорганізаторкою Українського клубу та готувала статті і повідомлення у місцеві часописи – «Волинську газету» і «Громадянин». Подружжя Левчанівських в Житомирі відродили діяльність товариства «Просвіта». Наприкінці 1919 року Левчанівські повернулись на Волинь, до Луцька, де Олена продовжувала свою громадську та просвітницьку діяльність – брала активну участь у роботі Союзу українок Волині, очолювала благодійну секцію повітової «Просвіти». Поразка національно-визвольних рухів у ХХ роках минулого століття призвела до того, що землі Західної Волині, Західного Полісся та Галичини стали частиною Речі Посполитої, уряд якої проводив активну політику полонізації українців. У 1922 році відбулись вибори у польський сейм, результатом яких стало обрання 20 депутатів і шести сенаторів до складу парламенту країни.

Депутатки польського сейму у 1-й пол.  ХХ ст.

У сеймі Олена Левчанівська стала єдиною жінкою-депутаткою, яка представляла інтереси українців Волині. Працюючи у комітеті закордонних і військових справ, політикиня взяла участь у створенні Українського парламентського (сеймового) клубу, відстоювала національні інтереси, піднімала проблеми простого люду, відстоювала права жінок. У той час надзвичайно актуальними були невирішені питання жертв першої світової війни, дітей та інвалідів. В одній зі своїх промові в сеймі Левчанівська наголосила, що лише 1% загальнодержавного бюджету виділяється на розв’язання питань праці і соціальної опіки, при цьому частина цих коштів йде на адміністративні видатки. Сенаторка закликала допомагати українським та білоруським землям, цілком зруйнованих війною: «Там, де міністерство праці і суспільної опіки повинно приносити допомогу, воно несе нам лише гноблення».

Олена Левчанівська в національному убранні

Під час роботі у сеймі Левчанівська постійно знаходилась у Варшаві, відвідуючи рідних лише на вихідних. Дочка Ірина на час роботи лишалась з сусідкою, яка вела й домашнє господарство. Хоч подружжя Левчанівських і обіймало державні посади високого рівня, жили вони дуже просто. Про помешкання Левчанівських сусіди згадували: «Це була звичайна заміська дача: одна кімната більша, одна менша, кухня та комора … І пан Олександр, і пані Олена були дуже простими, дуже добрими людьми. Нам би й у голову не прийшло, що ці люди посідають таке високе соціальне становище».
У вересні 1923 року політикиня виступила з великим рефератом у Подебрадах в Чехії на зборах літньої школи міжнародної жіночої Ліги Миру й Свободи, співорганізаторкою якої вона була. Спираючись на статистичні дані міністерства освіти, сенаторка продемонструвала політичні помилки уряду: на Волині за даними парламентської комісії Польщі в ті часи на 85 % українського населення припадало 494 українські школи, натомість на 11% польського населення – 600 польських. Львівський часопис «Нова хата» висвітлюючи подію зазначив, що виступ волинської доповідачки звернув увагу світової спільноти на питання освіти українців. Сенаторка з Волинського воєводства, членкиня Комісії закордонних справ при сенаті вільно володіла французькою, німецькою та італійською мовами та виступала як делегатка української парламентарної репрезентації на багатьох міжнародних конгресах. Під час закордонних поїздок пані Олена часто брала з собою дочку, яка потім згадувала: «Мама часто їздила за кордон. Вона брала мене з собою. Ці поїздки я пам’ятаю по-різному. Наприклад, коли ми були в Подебрадах, були також інші діти міжнародних активістів …. Я грала з ними, і це було дуже цікаво».

Олена Левчанівська з дочкою

Активність Олени Левчанівської у справі захисту прав українців реалізовувалась легальними методами, проте влада сприймала її з роздратуванням, називаючи антидержавною. Але арештувати єдину жінку, представницю українства у сенаті, не наважувались. Після завершення каденції у 1927 році сенаторка склала повноваження. В той період парламент вже не міг активно тиснути на політику уряду, а українські депутати втратили впливовість. За цих причин Олена Левчанівська відмовилась вдруге виставляти свою кандидатуру на виборах і повернулася до більш спокійного та плинного життя в Луцьку. Невдовзі родина взагалі залишила Луцьк, переїхавши у рідний Линів.

Варшава у 20-ті роки ХХ ст.

Життя Олени Левчанівської змінилось, коли у вересні 1939 року в Линів зайшли радянські війська: новостворений радянський сільський комітет відібрав родинний маєток. У листопаді 1939 року хвору сенаторку викликали на допит у Горохів, а невдовзі заарештували. З січня 1940 року жінка перебувала у луцькій в’язниці, але й там вона мала сили підтримувати інших ув’язнених. Олену Левчанівську засудили до розстрілу 24 квітня 1940 року. Залишається невідомим, де її розстріляли : чи в Луцьку, чи в Києві, куди було перевезено частину бранців луцької в’язниці.

Поштовий конверт «Укрпошти» із портретом Олени Левчанівської

За радянської влади прізвище Левчанівських замовчувалося, і про видатну українську політикиню не згадували. Віддати належну шану правозахисниці, мужній жінці, яка присвятила життя боротьбі за українську самостійність, ми можемо зараз. Попри те, що в Житомирі Олена Левчанівська прожила лише два роки, ім’ям першої української жінки-сенаторки названий один з провулків міста.

За матеріалами книги Г. Махоріна

Фото з відкритих джерел

0

Вас це може зацікавити