Facebook icon Instagram icon

Житомирянин, який підкорив Байкал і Памір

#Місця 15 Жовтень, 2018 Автор:

2+

Поряд зі знаменитими земляками, які уславили своїми іменами Житомир, провідне місце займають геологи та мінералоги.  Не тільки науковий світ знає імена Готфріда Оссовського та Степана Бельського, академіка Павла Тутковського. Незрівнянно великий вклад  у вивчення геологічної будови всієї Волині і колишнього Радянського Союзу вніс Борис Олександрович Гаврусевич – житомирянин, ім’я якого, на жаль, не так відоме широкому загалу

21 грудня 2018 року виповниться 110 років з дня народження видатного українського вченого – геохіміка, який народився у Житомирі в родині викладача Маріїнської жіночої гімназії.

Фото: Маріїнська гімназія у Житомирі, ХІХ ст

Батько Бориса Гаврусевича – Олександр, викладав музику та співи,  походив з родини священика Почаївського монастиря, закінчив духовну академію.  Він закохався у свою ученицю та після того, як вона закінчила навчання, одружився з нею. Звали її Домініка, була вона простого роду Олексієнків із села Осники Черняхівськго району, вродлива, зі шляхетними манерами. Несподівано для всіх після одруження Олександр Гаврусевич полишив викладацьку діяльність, прийняв сан священика та служив у Миколаївській церкві в Житомирі.

Батько Бориса Гаврусевича походив з родини священика Почаївського монастиря
Фото: зліва – Борис Олександрович Гаврусевич; справа – Миколаївська церква, де служив його батько

Більшовицький заколот 1917 року зламав усталений побут родини. Отця Олександра тричі заарештовувало НКВД, але кожного разу відпускали за відсутністю вини перед новою владою, аж поки комсомольські активісти у 1937 році  не написали заяву до ГПУ (згодом цю організацію знатимуть як КДБ) з проханням огородити їх батьків від релігійного впливу священика.  За вироком так званої судової трійки священика Гаврусевича відправили у заслання на північ, де він помер від виснажливої праці та хвороб.
Життя майбутнього вченого до зміни державного устрою було спокійним у благополучній та забезпеченій родині.  Дякувати Богу, лихі часи оминули його: у 1917 році Борису ледве виповнилось дев’ять років.  По закінченню школи вісімнадцятирічного здібного хлопця запросив на роботу в Центральний Волинський музей Степан Бельський – відомий у Житомирі професор, завідувач кафедрою кристалографії, мінералогії та геології Інституту Народної Освіти (сьогодні це старий корпус школи № 35).  Тут на нього справив великий вплив геологічний відділ, започаткований Павлом Тутковським.

Фото: зліва – Центральний Волинський музей у ХІХ ст.; справа – сучасний вигляд будівлі.

Професор був давнім приятелем священика Олександра, батька Бориса, та всіляко сприяв розвитку інтересів молодого працівника, залучив його до геологічної експедиції, яка проводила розвідку на Волині. Це стало подією, яка визначила подальше життя майбутнього вченого.  Невдовзі він поступив на навчання у  Волинський індустріальний технікум в Житомирі. Під час наукової практики, особливо зацікавлений й наполегливий, зумів потрапити до «Радійної» (радіологічної) експедиції Академії Наук СРСР, де познайомився з визнаним авторитетним геологом Ферсманом.

Фото: Олександр Євгенович Ферсман

Настирний студент пише листа самому Володимиру Вернадському – академіку, засновнику Української Академії наук, директору «Радієвого» інституту, в якому розповідає про своє захоплення геологією, працями вченого та просить  надіслати йому книжку  «Нариси геохімії», бо сам не має коштів на її придбання.

Настирний студент пише листа самому Володимиру Вернадському
Фото:  Вернадський Володимир Іванович

Після закінчення технікуму Гаврусевича направляють на роботу до Українського відділення Державного Геологічного Комітету, заснованого у 1882 році для системного і комплексного вивчення надр, де він виконував завдання по вивченню руд габрових масивів Волині.

Робота молодого геолога була настільки успішною, що академік Ферсман запросив його на посаду наукового співробітника Тянь-Шанської експедиції Академії наук СРСР.  Окрилений довірою і сподіваннями Борис їде у Середню Азію.  Досягнення в роботі Гаврусевича були такими визначними, що у 1930 році геологу, який не мав вищої освіти, запропонували поступити в аспірантуру при інституті мінералогії і геохімії. Науковим керівником Гаврусевича став Олександр Ферсман.  Тоді Борису виповнився 21 рік. Навчаючись у аспірантурі, він проводить дослідження мінералів і пегматитів України.

Робота молодого геолога була настільки успішною, що його запросили на посаду наукового співробітника Тянь-Шанської експедиції
Фото: Б. Гаврусевич в дослідницькій експедиції

В 1931 році вперше в Україні на Житомирщині з метою видобутку топазів біля сіл Писарівка та Вишняківка почалась розробка пегматитів. Тоді ж виникло питання про створення першої колекції мінералів та порід, яку започаткували за ініціативою Гаврусевича і його колеги В.П. Амбургера.  В майбутньому вона дала поштовх для створення  музею.

Фото:  пегматіти

Після того, як Олександру Ферсману стали відомі відкриття експедиції, унікальна колекція,  та знахідка ювелірних топазів, в науковій статті він написав : «…те, що складало раніше гордість і прерогативу Уралу, тепер у великій кількості є на Волині». Фахівці-геологи дали Волині назву «Урал в мініатюрі».
У вивченні геології Уралу український вчений Гаврусевич зробив надзвичайно багато.  Керівництво Уральського філіалу академії наук СРСР призначило талановитого дослідника начальником Байкальської геологічної експедиції.  Одночасно, як провідний спеціаліст в напрямку вивчення пегматитів, він стає консультантом Памірської експедиції.

як провідний спеціаліст в напрямку вивчення пегматитів Гаврусевич стає консультантом Памірської експедиції
Фото: Памірська експедиція, 30-ті роки ХХ ст.

Враховуючи успішну роботу і досягнення Гаврусевича, у 1935 році академік Вернадський рекомендував кваліфікаційній комісії Академії наук СРСР присвоїти йому ступінь кандидата наук з правом обіймати посаду  рівня доктора наук. У 1936 році президія Академії наук надала Борису Олександровичу вчений ступінь кандидата геолого-мінералогічних наук без захисту дисертації за багаточисельні праці в області геології.
У 28 років Гаврусевич  став професором, завідувачем кафедри Свердловського університету, самим авторитетним фахівцем країни у галузі мінералогії  та геології пегматитів.
З перших місяців Другої світової війни Гаврусевича призначають консультантом і науковим керівником промислових закладів, важливих для військової галузі.
У повоєнні роки професор Гаврусевич очолив кафедру геохімії, став деканом геологічного факультету Київського університу. Його визнали кращим геологом-діагностом.  Він плідно працює з Житомирською геологорозвідувальною експедицією. За його участі відновлена колекція мінералів пегматитів, на основі якої у 1951 році був утворений музей у місті Хорошеві  (колишній Володар-Волинськ).  Сьогодні це Музей коштовного та декоративного каміння, один з самих відомих в Україні та світі.

За участі Б.Гаврусевича відновлена колекція мінералів пегматитів, на основі якої у 1951 році був утворений музей у Хорошеві
Фото: музей в м. Хорошів

Відвідувач музею, професор університету з США Джеймс Гарвін, у книзі відгуків написав:   «Казковий музей, ні з чим не зрівняний в моєму досвіді. Неймовірно цікаве і збагачуюче мене відвідування».
Борис Гаврусевич пішов з життя у березні 1965 року в Києві. Похований на головній алеї Байкового кладовища.

Сергій Собчук
Член національної спілки краєзнавців України
Анна Собчук, співавтор
Фото з відкритих джерел

2+

Вас це може зацікавити