Facebook icon Instagram icon

Олексій Шаталов: «Кожен з нас – унікальний художній фільм, який триває стільки, скільки виділено часу»

#Люди 27 Серпень, 2021 Автор:

1+

Люди, які приїздять в Житомир, можуть залишати по собі різні згадки чи відбитки. Олексій Шаталов, композитор, саунд-дизайнер та продюсер кількох вінілових релізів, що вийшли у Німеччини та Англії, залишив по собі музичну розповідь про людину, котра опинилась між двох галактик. Саме таку задачу він поставив перед собою як учасник проєкту, що реалізується в рамках «Лабораторії звуку» на «Вимірювачі». Експерименти з музичною формою, звуком – це те, над чим Олексій працює вже багато років, а от працювати в умовах резиденції довелось вперше. Тим цікавіше було дізнатись про його думки й враження

«Про резиденцію та «Вимірювач» я дізнався з Фейсбуку… Це перша резиденція у моєму житті, тому у мене не було ніяких сподівань. Я у жодному випадку не знав, як це має відбуватися, тому для мене все добре. Звичайно, багато нового досвіду, є несподіванки, але це велика пригода, до того ж неймовірно цікава. Про «Вимірювач» (прим.ред. – завод «Електровимірювач») я не знав абсолютно нічого, і це стало темою для дослідження: мені знадобилося вивчити, що це за підприємство, яка його історія, як підприємство формувалося та у якому стані знаходилося й знаходиться зараз… Перш за все, вражає масштаб – велика територія. Ти розумієш, що у часи свого розквіту це було центральне підприємство для всього міста. Льонокомбінат, «Електровимірювач» – два найбільші підприємства в Житомирі, на мою думку. Цікаво було на все це подивитися, побачити відбиток часу. Деінде навіть відбувається рекламація будівель природою – це завжди цікава для мене тема. Я просто обожнюю бувати в таких місцях, дивитися на них»

«Я сентиментальна, чутлива людина – це один з ключових факторів, які спонукають до творчості»

«Я сентиментальна, чутлива людина – це один з ключових факторів, які спонукають до творчості. Щось всередині тебе горить, кричить і проситься назовні… Не знаю, наскільки це універсально у творчому середовищі, але я зовсім не проти цього. Чуттєвість, емоційність, сентиментальність – це важливі фактори для того, щоб висловити важливе. Інакше процес більше схожий на виготовлення продукту, ніж на творчість. Я вважаю, що найцікавіше та найцінніше у будь-якому артисті – індивідуальність, унікальна точка зору, позиція, яка є неповторною»

«Свою першу постійну роботу я знайшов у сфері ІТ, коли мені було 17 років. Це був 2000 рік. Майже усі технології, з якими я тоді працював, зараз не є актуальними. Ті знання – тягар, що вже не має сенсу. Час безжалісно все це стер, саме так час і працює… Колись я зміг почати, не маючи ніякої освіти й особливих вмінь, не роблячи ніяких вкладень. Зараз це допомагає не задирати носа й розуміти, що творчість – процес нескінченний. Це означає, що я завжди буду у русі: те, що я вивчав раніше, перестане бути актуальним, і мені завжди треба дивитися навколо й намагатися крокувати разом з часом»

«Дуже погоджуюся з висловом про те, що життя – це 10% подій та 90% того, як ви на них реагуєте. Власне, суттєві моменти, які мали вплив на моє формування як особистості, – невеличкі спалахи у тому фільмі, який триває вже 40 років, а тому неможливо однією секундою або навіть годиною описати кіно, яке триває стільки часу… Колись я створював власні сенси та ситуації. Звичайно, в жодному разі це не відбувалось свідомо – лише зараз я починаю розуміти, що почав творити ще маленьким, за багато років до того, як у мене з’явився секвенсер чи інші пристрої (прим. ред.: секвенсер — програмний продукт для написання музики, організації звуків та їх запису). Спочатку ставив прості експерименти ще з бобинами та платівками… Творчість – дуже міцний вихователь особистості. По-перше, я маю бути генератором ідей. Ще маю бути їх втілювачем, а також маю бути їх валідатором. І після всього того я ще повинен мати впевненість презентувати свої ідеї широкому колу»

«Я існую у всесвіті, а творчість – це всесвіт, який існує всередині мене. Кар’єра є зв’язком між цими двома всесвітами, точніше те, як я презентую себе у світі, як свій всесвіт показую. Тому соціальні навички неймовірно важливі для будь-якої діяльності у публічному полі. Це просто аксіома, що не потребує доказів. Проте якщо у мене такий глибокий психологічний підхід до формування власної творчої особистості, який заснований на не дуже гарному контакті з суспільством, то тут вочевидь помітна певна колізія, скажімо так… Проведення лекцій в рамках проєкту – незвичний для мене досвід. Може створюватись враження, що я успішна людина. Це не так. Труднощі існування такі ж самі, як у пересічних громадян»

«Успішне життя оцінюється іншими, а задоволення від життя оцінюється мною»

«Успішне життя оцінюється іншими, а задоволення від життя оцінюється мною. Тобто успішність – це те, як в очах світу відбивається моє існування, наскільки розкішним є моє життя. Задоволення – це те, що має йти зсередини. Мені бракувало, а іноді й досі бракує соціальних навичок, але я хочу отримувати задоволення від життя. Тому маю знаходити баланс, при якому мені не соромно подивитися в очі хлопцю, якого бачу у дзеркалі. Це найголовніше. Чи зможу я зараз подарувати мамі на день народження якісь коштовності? Скоріш за все, ні. Проте з емоційної точки зору зараз я більш задоволений, ніж тоді, коли мав добрий прибуток та не мав від задоволення від життя, хоч тоді я був більш успішним. Має бути певний баланс між станом «успішний» і «задоволений»

«По всьому світу багато людей цікавиться музикою, але статистично на життя цим заробляють лише один-два відсотки. Це підводить до думки, що для здобуття професійних успіхів потрібно адаптуватися під ринок. Раніше, понад 10 років тому, я був абсолютно впевнений, що гарний продукт продає себе сам. Але ти дорослішаєш і розумієш, що це дурниці: продає себе лише той продукт, яким цікавиться споживач. Сьогодні вийшло 10 000 треків, завтра вийде стільки ж – і так кожного дня. Що зробить мій проєкт особливим? Нехай я у нього вкладу, як і всі інші, душу, серце, досвід, розум тощо, але слухач просто пройде повз, бо я не заявив про себе. Так, я не волаю: «Це найкраще, що ви коли-небудь почуєте. Швиденько тисніть – слухайте». Але частіше за все, люди, котрі так роблять, і знаходять авдиторію – їх слухають. Нічого особливого, фантастичного у цьому немає – так працює людська натура»

«Рівень освіченості лише показує, що можна ще більше дізнатись. Одна з самих цікавих речей, яку я зрозумів, коли вивчив перші десять способів написання музики, – це те, що є існує ще 10 мільйонів способів її написання… Це неймовірно. І я про те, наскільки нескінченний світ, який відкривається, коли ти продовжуєш навчатися. Я займаюся справою, яку я повністю ніколи не опаную. Ніхто з нас ніколи не послухає всієї музики, не вивчить всієї теорії та аспектів. Моїм найкращим твором завжди буде той, який мені доведеться написати у майбутньому. Я вважаю, дуже корисно, коли концепція розвитку закладена від початку. Сам я не прийшов до цього одразу – зрозумів з віком. Колега-викладачка підказала мені дуже важливу тезу, яка мене неймовірно надихнула: «Викладаючи, я настільки ж навчаюся, наскільки викладаю». Це тому, що починаєш дивитися на методи, які застосовуєш, через призму іншого розуму. Вважаю, що не потрібно розповідати конкретні продакшн-методи чи підходи до теорії музики, або обмежуватись лише найкращими практиками. Моя мета – закласти міцний фундамент і побачити, що збудує на ньому інший розум. І така «будівля» є найвищим задоволенням від викладання»

«Один кінорежисер, роботами якого я захоплююся, сказав: «Творчість – це не ваша домашня тварина. Це дитина, яка зростає і починає розмовляти з нами за допомогою тих речей, які їй конкретно не викладали». У музиці теж так відбувається, коли хтось знаходить для себе інші сенси, які я у свій трек не закладав. Це неймовірно цікаво»

«Якщо всі будуть однаковими, життя буде нудним. Найцікавіше те, що ми всі абсолютно різні»

«У школі я не був відмінником: стабільну «п’ятірку» мав з англійської мови, інформатики та фізкультури – займався футболом, грав за збірну школи. А всі інші оцінки – переважно «трійки». Якщо всі будуть однаковими, життя буде нудним. Найцікавіше те, що ми всі абсолютно різні. Кожен з нас – унікальний художній фільм, який триває стільки, скільки виділено часу»

«Останні кілька десятиліть людство в цілому активно дивиться всередину: ми починаємо на зовсім іншому рівні усвідомлювати себе. Модель освіти, якою застав її я , була сформована під час індустріальної революції – потрібно було готувати робітників на мануфактури. Зараз світ інший. Наприклад, я б хотів, щоб зараз у середній школі викладали фінансову грамотність, вчили працювати з податками. Я хотів би, щоб мій викладач з біології не був ханжею і сором’язливо не перестрибував розділ про статеву освіту. Тому що це серйозні речі, відсутність розуміння яких може зламати чиєсь життя. Це й трапляється: «Ви почитайте самі, а потім розбирайтеся, що куди потрібно прикладати, щоб щось вийшло». З досвідом розумієш, наскільки великі помилки, яких припустилася школа і наші батьки також…Зараз ми живемо у вік інформації, але це призводить до того, що ми живемо у вік егоїзму. Хто ти? Хто ти як особистість? Ким хочеш бути? Яку посаду займеш на підприємстві? Відкриєш власну справу? Відповіді на ці питання формують фундаментально інший підхід до розвитку особистості, але він й досі ніяким чином не враховується у початковій та середній школі. Я знаю це як викладач, незалежно від того, чи працюю я з людиною один на один, чи з групою людей. Я вважаю, що всі вони спроможні, поки не доведено протилежне… Це також відображається на тому, як ми сприймаємо інших людей: коли ми менш досвідчені, більше використовуємо «презумпцію хорошої людини». З віком та зростанням певної міри цинізму ми спочатку вимагаємо доказ, що ця людина хороша. Напевно, я багато поганих бачив. Отака парадигма»

«Успішність моїх учнів можна оцінити по різних критеріях. Чи є випускники, які стали зірками? Ні. Чи є в мене випускники, які пройшли певний курс навчання і змогли себе реалізувати в музиці? Є. Це для мене найбільший успіх. Не те, як вони вбудуються у зовнішній контекст, а чи знайдуть вони баланс зі своїм внутрішнім. Мене дуже тішить думка, що я допомагаю людям знайти щось краще всередині себе та маніфестувати це. До мене не приводять дітей, до мене приходять свідомі люди, які мріють про щось. Тому я намагаюся піклуватися про учнів, вважаючи, що певним чином вони довіряють мені свої мрії. Для мене головний критерій успіху – те, що вони написали чи зробили, а не скільки лайків вони за це отримали»

«Для мене головним є особисте спілкування, саме тому не хочу масштабувати власну методику. Можливо, це було б набагато ефективніше і точно було б більш прибутковим, але вважаю, що таким чином відкидаю найголовніше в артисті – його індивідуальність. Знаю, що коли вся моя увага зосереджена на одному учневі, то він отримає 100% моє любові, турботи, моїх знань, і люди це відчувають, навіть у тих випадках, коли я отримав поразку. Все одно я допоміг людині щось у собі розкрити, дізнатися нового про себе. Вони потім повертаються і кажуть: «Розумієш, хоч не написано жодного твору, ти один з найкращих викладів, який зустрічався у моєму житті»

«Мене дуже тішить думка, що я допомагаю людям знайти щось краще всередині себе та маніфестувати це»

«Музична форма – це мова, яка еволюціонує. Століття тому музика була елітарною. Звичайно, певна музична культура існувала й у пролетаріату, і з того вийшло багато цікавої музики, наприклад, джаз. Не від монархії, не від еліти суспільства – так бачили цю музичну форму ті, хто не був часткою світського життя. Певним чином, і я є носієм такої культури. Консерваторія мене лякається – для консерваторії я є профанацією. «Як це так, що ти не знаєш тієї модуляції, того дієза, того бемоля, через той мінор, оминаючи ту квінту?». Ні, настільки не знаю. Інколи я лише це відчуваю. І технології дозволяють мені писати музику. Вибачте! Популярність музики широка, часто присутнє менше зацікавлення самою музичною формою. Якби ми залишилися лише з консерваторією, то вона могла б себе вичерпати… Фундаментальні основи музики за наступні сто років можуть змінитися. Гарним прикладом цього був експериментальний композитор Гаррі Партч, котрий винайшов власний звукоряд, в якому одна октава складається з 43 нот, а не з 12. Це звучить зовсім інакше, ніж форма, якою користуються усі. Я не виключаю можливості, що щось подібне станеться з музикою у майбутньому. Вважаю, що більш спрощене відношення до музичної форми мене налаштовує на додаткові сенси і дає цими додатковими сенсами наповнитися»

«Зараз є спеціальні вібраційні рюкзаки, котрі допомагають відчути бейс, як у клубі. Можливо, у майбутньому, якщо ми якимось чином декодуємо випромінювання мозку, музика буде відразу спрямована мені у свідомість, розум. І це, наприклад, дозволить розв’язувати проблему неідеальних акустичних середовищ: не потрібно буде інвестувати у приміщення, в якому все б точно звучало. Чому б ні? Але хочеться дістатися до вашого розуму, змусити вас щось відчувати та уявляти вже сьогодні. Знаю, що за допомогою однієї музичної форми не зможу передати всю палітру рефлексій, думок, почуттів людини, яка застрягла між двох галактик (сміється)… Я хочу бути обмежений лише уявою й спроможністю. Я знаю, що насправді інших обмежень не може бути. Все інше – то про ресурс і власні ліміти»

«Не наберуся сміливості давати якісь поради, окрім «відчувати та створювати», бути у гармонії з власними відчуттями та емоціями, давати світові їх побачити та почути»

«Мене дуже потішило, коли під одним фото у Фейсбуці побачив коментар: «Не уявляю Житомир без «Вимірювача». Не наберуся сміливості давати якісь поради, окрім «відчувати та створювати», бути у гармонії з власними відчуттями та емоціями, давати світові їх побачити та почути. Це і є культура. Це і є бути її носієм»

Текст записала Оксана Давиденко
Фото: Альона Савосіна

1+

Вас це може зацікавити