Facebook icon Instagram icon

Чорнобиль: які відповіді ми шукаємо?

#Місця 17 Червень, 2019 Автор:

0

26 квітня 1986 року світ сколихнула катастрофа, ліквідовувати наслідки якої взялися 49 країн світу. Чорнобиль… Що там було, що лишилось? Сергій Трохимишин вирішив побачити це на власні очі і вирушив на екскурсію у місто-привид, місто-легенду… Його враження та роздуми для читачів Zhytomyr.Travel

Шлях розпочався зі зборів в районі житомирського залізничного вокзалу. Пункт призначення – КПП «Дитятки». Навіть у буденний день автобуси з туристами вишикувались у чергу: кожного дня охочих побачити загадкову Чорнобильську зону тут збирається до двохсот осіб, а у вихідні цифра відвідувачів може сягати й дев’ятиста.

Для мене стало відкриттям, що десятки тисяч туристів цікавляться тим, що тут відбувалось колись та відбувається зараз. За підрахунками гідів, котрі розповідають туристам різні історії з життя Чорнобиля, у 2017 році місто відвідало близька 40 000 туристів, у 2018 – вже 80 000 осіб. У 2019 році, враховуючи однойменний серіал, що вийшов нещодавно на екрани, очікують понад 100 000 людей.

Якщо хтось вважає, що Чорнобиль – мертве місто, він явно помиляється

Якщо хтось вважає, що Чорнобиль – мертве місто, він явно помиляється: зараз тут живе і працює близько 3 000 людей. Але вважати місто звичайним точно не можна. Чорнобилем опікується державне підприємство, проте адміністрації і міської ради тут немає. Серед тих, хто увійшов у тритисячне населення міста, працівники закладів та люди, які повернулися сюди попри заборони.

Місцеві з адміністрації закривають на них очі і навіть трохи допомагають. У місті функціонує досить розвинена інфраструктура: є магазини, кафе, автостанція, яка приймає три рейси з Києва на день. Є готелі для туристів – їх цілих три, а ще два планують збудувати. Як тільки відкриють решту КПП для в’їзду туристів, кількість готелів і кафе на території міста може збільшиться в рази, але не все так просто.

У місті функціонує досить розвинена інфраструктура: є магазини, кафе, автостанція, яка приймає три рейси з Києва на день

Чорнобиль не просте місто: після 19.00 там не можна ходити пішки та вживати алкоголь, а після 20.00 – їздити на автівці. Навіть палити тут можна виключно у визначених місцях. І нехай ця заборона – захід безпеки, але, погодьтесь, він не такий вже і безглуздий.

На перший погляд може здатись, що це звичайне місто, де живуть люди, їздять авто, працюють магазини… Єдине, що не одразу впадає в очі, але безумовно вражає, – тут немає дітей. Їх тут просто не може бути зараз, оскільки вхід особам, котрі не досягли 18 років, в Чорнобильську зону суворо заборонений.

Єдине, що не одразу впадає в очі, але безумовно вражає, –  тут немає дітей

Чутки та вигадки, що переповідались після катастрофи не підтвердились: мутантів ми не побачили. А от сталкери, які напевно шукають гострих відчуттів, зустрічаються. Чому б і ні? Штраф за відвідування закритої зони усього 340 грн. Чорнобиль залишає дивні враження: таке собі провінційне містечко, де мало перехожих, а тому панують тиша і спокій. І ніщо навколо не говорить, що це зона підвищеної радіаційної небезпеки. Особливо там, де існує «Чорнобиль-2»: секретне містечко, дорога до якого розпочиналася з зупинки «Дитячий санаторій».

Саме тут знаходиться одне з найпопулярніших місць серед туристів – Дуга. Ця монументальна споруда, за словами гіда, може простояти ту ще років тридцять. Про цей об’єкт снують різні легенди, і саме сюди сталкери приходять найчастіше. Гуляючи довкола цієї дивної пам’ятки, ми декілька разів чули різкий скрегіт. За словами гідів, цей металевий звук від того, що метал на сонці розширяється. Та як на мене версія, що сталкери кидають якесь сміття, щоб посміятися з туристів, більш подібна до правди. Але найцікавішим був сам реактор.

Дерева загинули, а радіація залишилася: дозиметри одразу сповістили про небезпеку

Кажуть, що після аварії навколо нього стояв рудий ліс. Під час аварії саме у цьому місці дерева першими потрапили під дію радіації і одразу загинули. Дерева загинули, а радіація залишилася: дозиметри одразу сповістили про небезпеку. Навіть попри те, що рудий ліс зрубали, а верхній шар ґрунту зняли, радіаційний фон високий. А нагадує про той час лише табличка дивного на перший погляд змісту: «Рудий ліс».

Прип’ять – місто, яке «поглинає» природа: колишній стадіон заростає деревами.

Прип’ять – місто, яке «поглинає» природа

Єдине що збереглося – це велика вивіска «Прип’ять 1970». У якусь мить мені здалося, що це Житомир у районі вокзалу: п’ятиповерхівки будували за абсолютно ідентичним принципом, як і у всіх пострадянських республіках.

Після відвідування чорнобильської зони розумієш багато речей, зокрема те, що найстрашніше – брехня, яку варто було б назвати «БРЕХНЯ-86». Якби не вона, багатьох речей можна було уникнути, а щось і врятувати. Сотні тисяч людей могли жити кращим життям, тисячі дітей могли народитися без вад, а кількість хвороб можна було зменшити у десятки разів.

Після відвідування чорнобильської зони розумієш багато речей

Тепер Зона живе своїм життям. Люди працюють і займаються власними справами, ходять на роботу, вирощують городину… Для когось тут життя, для інших – розвага, і тільки для декого це гірка пам’ять, яка залишиться назавжди…

Текст: Сергій Трохимишин
Фото: Сергій Трохимишин, Роман Підкостельний

0

Вас це може зацікавити