Самотній, забутий, занедбаний, але з залишками привабливих архітектурних рис, будинок на вулиці Пушкінській у Житомирі привертає увагу жителів та гостей міста. Особливо зацікавлені обходять його з усіх можливих сторін, фотографують, і, довідавшись, що це до недавнього часу звичайна міська лазня, переносять свою увагу на більш привабливі об’єкти. А даремно! Бо історія цього камінного красеня, який більше століття мужньо протистоїть викликам часу, та історія його господарів варті уваги

Наприкінці другої  половини ХІХ століття заможні купці Уманські викупили у родини Галлі частину земельної ділянки (Едвард Мар’ян Галлі (1816-1893 рр.) – письменник, драматург, лікар-науковець, колекціонер), побудували типовий одноповерховий міський будинок, який зберігся дотепер. Садибу огородили та на вході встановили маленький прибрамний будиночок. А поруч у 1898-1900-х роках, враховуючи запити часу, успішні підприємці звели чудову споруду громадської міської лазні. Ідея була своєчасною і досить вигідною: бізнесмени отримували прибуток, а вимиті городяни та гості вдячно згадували Уманських. З встановленням радянської влади, ясна річ, лазню у власників відібрали, але ще до середини 1930-х років комунальну установу у місті знали тільки як «баня Уманських». Старі житомиряни й досі пам’ятають цю назву.

До середини 1930-х років комунальну установу у місті знали тільки як «баня Уманських»

У 1907 році у великій родині Уманських народився Моріц – в майбутньому відомий діяч театру і кіно. Майже всі з великої родини Уманських були завзятими театралами, багато хто з них працював у театрі.  У 1925-1927 рр.  в школі № 5 (на цьому місці зараз розважальний заклад «Каньйон» та магазин «Вопак») Моріц Уманський започаткував і очолив популярний у всьому місті театральний гурток «Синя блуза».

Майже всі з великої родини Уманських були завзятими театралами

Актори житомирського драматичного театру, в минулому члени гуртка «Синя блуза».
Можливо, хтось в них впізнає своїх знайомих чи родичів (фото з особистого архіву С.Собчука)

Моя близька подруга Олена Москальова, якій нещодавно виповнилось 102 (!) роки, маючи гарну пам’ять та світлу голову розповідає:
«Я добре знала Моріца Уманського, була членом театрального драматичного гуртка, який він очолював. На той час наш керівник закінчив навчання у художньо-індустріальній школі й був студентом Київського художнього інституту. Приїздив і подовгу жив в Житомирі у родичів, набував практичного досвіду, як майбутній театральний діяч. Моріц був відомий у колі інтелігенції, привертав до себе увагу артистичною поведінкою, розмовляв трохи театрально, але завжди чемно і з повагою до співрозмовників.  Це йому пасувало. Він був самозабутньо закоханий у театр, сцену, мріяв долучитись до світу кіно. Здобувши перші успіхи в Житомирі, а потім і в Києві, з часом став відомим художником, режисером».
Лауреат Сталінської премії Моріц Борисович Уманський працював з О.Довженком.  Прийняв участь у створенні майже 30 кінофільмів, серед яких тогочасні культові «Щорс», «Олександр Пархоменко», «Подвиг розвідника» та інші.

Син Моріца, Генріх, народився 1936 року у Києві, продовжив успіх батька. Він видатний художник театру і кіно, художник-мультіплікатор.

Відзначений багатьма вітчизняними та міжнародними нагородами, автор і співавтор біля 25 мультфільмів, серед яких загально відомі «Аліса в країні чудес», «Аліса в задзеркаллі», «Опудало», «Як козаки на весіллі гуляли», «Как дружини чоловіків продавали», «Капітошка» та інші.

Я познайомився з Генріхом, коли йому вже виповнилось 80 років

Я познайомився з Генріхом, коли йому вже виповнилось 80 років. Він ділився спогадами про батька і розповів : «У 1935 році знаменита, до цього часу неперевершена німецька кінорежисерка, кінооператорка Лені Ріфеншталь, оспівуючи гітлерівську Германію, створила двогодинну кінострічку «Тріумф волі», яка і до тепер визнана найкращим пропагандистським  фільмом в історії кіно. Кінострічка мала велику гіпнотичну силу та заборонена в деяких країнах світу, в тому числі в Німеччині».
Сталін прагнув показати досягнення і переваги радянського кіно, запропонував відомому кінорежисеру Роому, двічі лауреату Сталінської премії, створити фільм у противагу. Моріц Уманський був першим у команді Роома. Бажаний «кіношедевр» отримав назву «Суворий юнак», але навіть наближено не виправдав сподівань. Сталін був розчарований та роздратований,  але і Роом і Уманський дивом уникли репресій та залишили по собі великий спадок чудових і талановитих кіноробіт.

От така історія… А тим часом камінний красень чекає на дбайливого господаря, бо ж архітектурні споруди –  це матеріальний предмет історії, їх треба зберігати, як музеї зберігають експонати!

Сергій Собчук
Член національної спілки краєзнавців України

Фото: Марта Яроцька та з відкритих джерел