Facebook icon Instagram icon

Людмила Самойленко: «Кожна мистецька робота – це втілена думка,… це зв’язок із національною традицією»

#Люди 10 Червень, 2020 Автор:

0

Вишукані картини-витинанки, паперові скульптури, оригінальні писанки, витончені карнавальні маски, ляльки-мотанки, картини в техніці «квілінг», ілюстровані витинанками книги, вишивка – це далеко не весь перелік образотворчих технік, якими володіє вчитель образотворчого мистецтва НВК «Школа-гімназія-ліцей» № 10 міста Бердичева Людмила Іванівна Самойленко. Скромна, тендітна жінка з блакитними очима, світлим розумом, невичерпною фантазією, творчим підходом до роботи та золотими руками родом із Вінниччини,  з Калинівки. Вона завжди душею тягнулася до істинних народних скарбів – мистецтва в усіх його виявах

«Мовою декоративного мистецтва є орнамент. А це не просто оздоблення предмета, це важлива складова культури, яка ідентифікує, підкреслює національну неповторність, письмо і мова, що нам передали предки в спадок, тією мовою потрібно навчатися розмовляти і розуміти»

«Був у дитинстві один момент, який відкрив мені дорогу до творчості»

«Був у дитинстві один момент, який відкрив мені дорогу до творчості. У четвертому класі вчителька поставила двійку за малюнок, бо мій прапорець відрізнявся, здається, за кольором від інших. А так тоді не можна було – радянське суспільство вимагало точного копіювання і на уроках малювання, і в житті. Це зараз ми прагнемо на заняттях створити всі умови, щоб дитина себе виразила, а тоді оригінальність не заохочувалася. Мені було прикро і соромно. У той день виявилося, що не готова стінгазета, а на групі продовженого дня я лишилася одна. Довелося мені малювати ту газету, попри образу. І я намалювала так, що всі були здивовані моїм хистом. Так оці вічні стінні газети і відшліфовували моє вміння. Художньої школи у містечку не було, і перші секрети образотворчості мені відкривала вчителька музичного мистецтва, яка мала хист до малювання. Я багато перемальовувала ілюстрацій із дитячих книжечок, листівки. Тепер розумію, що такий вид роботи тренує окомір, розвиває зорову пам’ять, уміння вибудовувати композицію, підбирати кольори»

«Мистецтво вимагає виваженості. Кожен з оригінальних творчих виробів має кілька етапів створення. Перший і найголовніший – це пошук ідеї. А джерелом її може стати будь-що: віршовані рядки, старовинна легенда, звуки музики, візерунок на замерзлій шибці, витіюваті коріння і дерева, спілкування з цікавою людиною. У своїх пошуках звертаюсь до сакральної та космологічної символіки українського народного мистецтва, зміст якої закорінений ще у древніх цивілізаціях, зокрема спираюсь на художньо-образні уявлення трипільців. Дуже прикро бачити на конкурсах дитячої творчості чудово виконані роботи, але не творчі. Чому? Бо найпростіше запозичити в Інтернеті вже готову ідею, а вигадати щось оригінальне не кожному до снаги. Другий етап – пошук техніки, у якій виконуватиметься робота. Третій етап – збирання матеріалів, із яких народиться щось особливе. Четвертий – власне створення картини, композиції, скульптури, маски, ілюстрації, витинанки тощо. Хтось скаже, що така різноманітність не сприяє майстерності і професіоналізму. Може, й так. Але мені як вчителю, щоб бути цікавою учням, потрібно самій увесь час вчитися, опановувати нові художні техніки, вдосконалюватись, фантазію живити, а мистецтво шліфувати. І яке ж то диво, коли сідаєш за чистий аркуш паперу – як чистий, умитий, непорочний світ. Відчуваєш себе творцем. І який світ ти на цьому чистому папері витчеш, така ти і сама, такий і світ, що ти будуєш»

«мені як вчителю, щоб бути цікавою учням, потрібно самій увесь час вчитися, опановувати нові художні техніки, вдосконалюватись, фантазію живити, а мистецтво шліфувати»

«Багато років працюю з папером, бо найбільш доступний і різноманітний за фактурою матеріал – це папір. А в мистецтві є цілий напрямок під назвою «паперопластика». Папір – дивовижний, багатофункціональний матеріал з пластичними властивостями. Папір дає великі можливості для творчої діяльності, оскільки з його допомогою можна створити різноманітні художні твори, йому можна надавати найдивовижніших форм, виготовити цілу паперову скульптуру»

«Мабуть, визначальною постаттю творця в моєму житті є Сергій Танадайчук. Уперше побачила його роботу в Бердичівській художній школі – там він оформив стіну петриківським розписом. А я планувала подати на МАН роботу про місцевого майстра. Так ми познайомилися. На той період Сергій був захоплений витинанкою, при чому він їх не вирізав, а виривав, у нього вони були силуетні, без дрібних деталей. Він стільки розповідав про історію витинанки, що я просто була вражена, звідки ті знання, адже книг про витинанки по суті не було. Так Сергій Танадайчук розширив мої горизонти про цю техніку народного мистецтва і сподвиг до захоплення витинанкою. Сучасні майстри активно примножують традиції народного витинанкарства, надають нового змісту, нових якостей і рис сьогодення. Техніка витинанки відкриває широкі можливості для застосування її у сфері графіки і дизайну. Зауважу, що традиційна витинанка – симетрична (папір складається вдвоє і зображення виходить врівноважене). Тематика витинанки з складними сюжетними композиціями з дивовижним плетивом ліній і зображень виходить за межі уявлень про цей вид мистецтва, це вже витинальна графіка, оскільки тут явними є ознаки переходу від декоративно-прикладного до образотворчого мистецтва»

«Писанки – це ще одне моє захоплення з часів, коли про ідентифікацію, про національну неповторність, менталітет годі було думати. У міру можливостей, я з усіх джерел по краплині збирала інформацію, якої було обмаль. Це і спогади старшого покоління, і переважно власні експерименти з фарбами та інструментами, способами зберігання писанок. Пам’ятаю, перший писачок робила зі шнурка, точніше із мідного наконечника, знятого зі шнурка та прив’язаного до палички. І, як не дивно, це був найкращий і найзручніший писачок у моєму житті: тоненький, охайний, довго зберігав тепло. Українські традиційні писанки пишуть гарячим воском, де кожна лінія, знак, колір сягає глибокої давнини та є невичерпним джерелом для творчості, через них ми долучаємося до пізнання історії, світогляду, моральних вартостей наших пращурів. Якби Україна не стала незалежною, писанки точно відійшли б у небуття, а з ними – ще один глобальний шматок нашої ідентичності. За життя розписала чимало писанок: лише у бердичівський краєзнавчий музей подарувала їх близько 80»

«Кожен художній виріб не просто повинен мати красивий вигляд зовні. Моє завдання як вчителя і митця – донести, що кожна робота – це втілена думка, це глибокий зміст, це оригінальна ідея, це зв’язок із національною традицією. Недаремно на учнівських мистецьких конкурсах передбачено такий етап, як захист роботи, де дитина розповідає, як виконувала цю роботу, які джерела слугували поштовхом для теми виробу. Цьому передує велика робота. Переважно, мої учні надихаються тематикою пов’язаною з найрізноманітнішими подіями сучасності та минувшини України, гармонійно поєднують історію з народними віруваннями та переказами, національними звичаями, традиціями: Різдвом, Колядою, закликанням весни, Івана Купала тощо. На моє переконання, такий підхід сприяє формуванню в них національного світогляду, креативних здібностей, естетичного смаку, глибокої духовності. Суспільство, яке не культивує і не береже віковічних надбань культури свого народу, приречене на деградацію, на виродження – воно ніколи не виявить прогресу, не досягне розквіту»

«Ми знаємо грецьких богів, легенди древньої Греції, але далеко не всім відомо, що є давньоукраїнські міфи і легенди, в них відбивається уявлення давніх українців про створення світу, які є свідченням високої духовної культури українського народу з найдавніших часів його буття. Хто такий Род? Чому народ, родина, родовід, природа? Сокіл-Род – це Першоптах і Першобог Світу, птиця-тотем у найдавніших українців, який створив вирій. До речі, що таке насправді вирій і чому птахи туди летять? За стародавніми легендами, сонмище богів, рай, куди відлітали душі померлих предків у вигляді птахів, острів у Всесвіті, першоземля богів і світу. У Вирії, згідно з віруваннями, росло першодерево світу – Прадуб із молодильними яблуками безсмертя. Перше, що створив Род – Білобога і Чорнобога. «І сказав він обом : «Ви є Добро і Зло, Краса і Погань, Світло і Тьма, Правда і Кривда. І ви будете завжди, будете скрізь, будете вічно. Бо ви є Життя. І ТІ, ЩО ПРИЙДУТЬ, не зазнають Добра без Зла, не зазнають Краси без Погані, бо інакше не знатимуть, що таке Життя і навіщо жити в ньому». Чому ми святкуємо Коляду? Дружина Дажбога – Коляда – завагітніла і мала народити божича Молоде Сонце (Новий рік) у найдовшу ніч року. А завданням Мари – дружини Чорнобога – було знайди Коляду і знищити. Коляда втікала від неї та перетворилася на козу (невідому тоді тварину), тому Мара її не знайшла. І перед ранком Коляда народила божича Молоде Сонце. Стає зрозуміло тепер, чому співають колядки, водять козу, яка помирає і оживає, бо мусить народитися Новий рік, нове сонце. Знаючи таку історію, ти зовсім по-іншому підходиш до створення такої ляльки-мотанки, бо вплітаєш і неї уже всі свої нові знання… До слова, не можу не озвучити той факт, що відомий письменник Сергій Плачинда реставрував давньоукраїнські міфи і легенди. А художнє оформлення першого видання своєї книги довірив здійснити Сергію Танадайчуку»

«Багато створюю у співпраці з учнями… Діти мають можливість самореалізуватися, бути активними творцями шкільного простору…»

«Багато створюю у співпраці з учнями. Сьогодні модні фотозони – оформлюємо фотозони, завтра запропонували розмальовувати стіни в школі – складаємо проєкти і втілюємо їх. Діти мають можливість самореалізуватися, бути активними творцями шкільного простору. Шкода, що карантин перервав цю нашу спільну творчість…»

«Найчастіше свої роботи я роздаровую: писанки, картини, ляльки-мотанки, вишивки… Є мої роботи в експозиції музею витинанки у Могилів-Подільському, у Вінницькому центрі народної творчості, у шанувальників народного мистецтва в Польщі, Німеччині, Данії»

«Кожна вишивка – це оригінальний проєкт, я стараюся ніколи не повторюватися. Вражає безмежне орнаментальне багатство української вишивки. З чим це пов’язано? Кожна дівчина, жінка вірила, що вишиває свою долю, тому запозичити чужий візерунок означало запозичити долю. Навіть коли дівчата й обмінювалися вишиваними візерунками, усе одно ніколи не копіювали одна одну, брали якісь елементи домислювали, перефразовували щось самі і вибудовувався новий оригінальний орнамент»

«Колеги-митці спонукають мене організувати власну виставку. Але, на жаль, для цього треба багато часу, а школа – це постійний вир, часу на власну творчість майже зовсім не вистачає… Можливо, у майбутньому нарешті знайдеться час і для організації виставки моїх робіт. Один із моїх задумів уже втілився: було прагнення проілюструвати «Кобзарик» Шевченка витинанками. Здійснили цей задум у рамках конкурсу, який організував музей Тараса Шевченка. Була умова, щоб книга від початку до кінця була ручної роботи. Ми з дітьми прагнули показати, яка це перспективна і оригінальна техніка для книги – витинанка! Думаю, нам вдалося. Зараз працюємо над проєктом книги, яка оформлена витинанками та малюнками водночас, при чому витинанка буде окремим елементом»

«Один із моїх задумів уже втілився: було прагнення проілюструвати «Кобзарик» Шевченка витинанками»

«Знайомлячись із народним мистецтвом, мусимо усвідомити, що це не якісь там легковажні забави, не якесь там другорядне мистецтво, як дехто схильний думати, – це невіддільна частина нашої великої народної національної культури, без якої наш народ ніколи не жив. Наймогутніше, найхарактерніше, найдосконаліше, воно витворене генієм усього народу за довгі віки існування нації»

Записала Людмила Кицак

0

Вас це може зацікавити