Facebook icon Instagram icon

Марина Прокопчук: «Я свідомо лишилась після закінчення школи в Житомирі»

#Люди 3 Листопад, 2020 Автор:

1+

Якщо чогось дуже сильно хотіти, це обов’язково відбудеться. Проте не варто сидіти й чекати – мрії самі себе не реалізують. Треба діяти! Наша співрозмовниця впевнена, що можливості завжди існують. Власним досвідом вона довела, що для навчання за кордоном не обов’язково мати величезні статки, а знайти хорошу роботу можна й в стінах власного університету. Про перспективи для молоді й власного міста ми говорили з Мариною Прокопчук, яка поєднує навчання з роботою провідної спеціалістки Центру розвитку кар’єри Державного університету «Житомирська політехніка»

«Я свідомо лишилась після закінчення школи в Житомирі, хоч могла їхати на навчання за кордон чи у велике місто. Зупинилась на нашій «Житомирській політехніці». Рішення сформувалось, коли я відвідала День відкритих дверей. Відвідала й інші житомирські виші, але так не вразило. Подивилась і зрозуміла, що хочу саме тут навчатись. В принципі, у 16 років важко визначитись, не завжди у цьому віці розумієш, чого саме ти хочеш, але мене настільки вразило, як презентував себе університет, що захотіла тут навчатись»

«мене настільки вразило, як презентував себе університет, що захотіла тут навчатись»

«Я працюю в Центрі розвитку кар’єри при Житомирській політехніці. На роботу попала зовсім випадково: зустріла одногрупника, який сказав, що потрібна людина для роботи на декілька годин в день. Я на той час шукала підробіток, тому погодилась. Потім він переїхав до Києва, а я лишилась на його місці. Тепер допомагаю іншим студентам знаходити роботу. До нас приходять і питають про різні наявні можливості – вакансії, проєкти. Нашим студентам ми також пропонуємо бути менторами для інших. Це крута практика, хоч і безкоштовна, оскільки дає можливість сформуватись як особистість, проявити лідерські якості. Іноді студенти від цієї можливості відмовляються – не всі готові працювати на перспективу. Комусь більше подобається роброта у якомусь магазині, проте є можливість отримувати гроші тут і зараз. Хоч для студента, який лише починає кар’єру, запис в резюме про менторство – додатковий плюс»

«За кордоном система студентського менторства працює добре. Коли ти приїздиш з іншої країни, тобі допомагають у всьому. І це круто! Коли я вперше приїхала на стажування у Вроцлав, мені були потрібні різні поради: як знайти аудиторію, у якій проходить пара, де прати речі, де можна поїсти. І навіть коли я хворіла, мені ментори приносили їжу в гуртожиток. В процесі навчання також допомагають. Там чомусь у ментори йдуть охоче, а у нас треба вмовляти. Зараз в університеті понад 2 000 студентів і всього 12 менторів, з яких лише п’ятеро чи семеро самі висловили бажання. Це ті люди, які розуміють перспективи»

«Я хотіла попасти в іншу країну, пожити, поспілкуватись, відчути середовище, подивитись, як відбувається процес навчання, побувати на екскурсіях і просто походити по магазинах. Так вийшло, що стажуватись я поїхала у Польщу. Дехто шукає можливості виїхати за кордон і там лишитись, проте це не про мене – дома краще. За кордоном гарно відпочивати, подорожувати чи набиратись досвіду, а жити – тут. На жаль, так не всі думають…Коли була за кордоном, побачила різницю у поведінці людей, у ставленні до свого міста. Там не кидають собі під ноги сміття, як це роблять у нас, люди більш щирі й відверті, посміхаються. Навіть коли питаєш, як проїхати десь, намагаються допомагати. Хочеться у нас змінювати стосунки, щоб суспільство ставало більш людяним, щоб люди дбали не лише про себе»

«Той, хто хоче подивитись світ чи повчитись, завжди знайде можливості. По-перше, можна шукати самому. Я у свій час так і робила. Спочатку подавалась на дуже круту програму «Study Tours to Poland», але по ній не пройшла. Інша програма – «NAWA». По ній я проходила стажування, і мені здалося, що був менш складний відбір. А по-друге, зараз майже у кожному університеті має бути якась інформація щодо стажувань. І не тільки по Європі, а й в Україні. Ми у Центрі розвитку кар’єри поширюємо таку інформацію на сайті, на наших сторінках, через менторів, щоб студенти могли скористатись можливостями. Починати стажування, я думаю, краще з України, бо якщо ти ніде раніше не був, їхати десь далеко важкувато»

«Той, хто хоче подивитись світ чи повчитись, завжди знайде можливості»

«На стажування їздити варто не тільки для того, щоб працювати чи навчатись, а й щоб пробувати себе в різних сферах, адаптуватись в різному середовищі. Коли я вперше попала за кордон, спочатку було дуже важко: я була розгублена, нічого не знала. Проте через тиждень зрозуміла, що я повністю самостійна: сама готую, сама обираю, як проводити час, сама маю придбати щось в магазині. Плюс усвідомлення того, що якщо я не зможу висловитись, грубо кажучи, я не поїм. Життя примусить заговорити іноземною мовою. До поїздки я була дуже закрита, сором’язлива, боялася ставити запитання, коли то було потрібно. Могла маму попросити зателефонувати, бо сама соромилась, а після стажування все стало зовсім інакше. Це хороша школа життя»

«Зі мною на стажування були й дорослі люди – вчителі з Чехії, Угорщини, Словаччини і з України. Всі вони привезуть отримані знання додому і зможуть викладати, користуючись новітніми методиками. Окрім високого рівня викладання, там інший рівень спілкування. Мене дуже надихало спілкування з викладацьким складом. Все це в комплексі підвищує рівень професійності»

«У нас в університеті теж багато цікавого. Наприклад, працює стартап- клуб «YEP starter». Ми шукаємо цікаві ідеї, є гроші на їх реалізацію, заохочуємо студентів подаватись. Якщо ти маєш цікаву ідею, подавайся, організовуй стартап і отримуй на його реалізацію кошти, при чому досить великі. Також в університеті працює програма лідерства UGEN для активних студентів. І все це безкоштовні можливості. Просто дехто хоче все й одразу, але так не завжди виходить. З чогось треба починати, а потім рухатись вперед»

«Дуже хочеться бачити в Житомирі більше краси, більше свідомих людей. От, наприклад, у нас невтішна ситуація зі сміттям, яку потрібно змінювати. В Нью-Йорку встановили годинник зі зворотним відліком часу. Він показує, скільки лишилось людству до екологічної катастрофи. Цей годинник спонукає бути більш свідомими: людина подивиться і вже просто так не кине сміття, а подумає, як його утилізувати. У світі відмовляються від пластикових тари – переробляють макулатуру та виготовляють паперові стаканчики. Або люди використовують свої чашки «to go» або «keep cup». У мене дві таких чашки, вони багаторазові, виготовлені з екологічного матеріалу. Варто дбати про своє здоров’я – дуже некорисно вживати гарячі напої з пластикових місткостей. В багатьох країнах людей заохочують до свідомого споживання, наприклад, знижками: береш каву у свій стаканчик і купуєш за нижчу ціну. Чого б у нас таке не зробити?»

«Більшість моїх друзів за екологічне ставлення до навколишнього світу – сортують сміття, користуються екоторбами та споживають здорову їжу. Зараз вже дорослі люди вчаться у молоді. Моя мама бачила, що я дотримуюсь правил екоспоживання, і тепер ми робимо це разом»

«Дуже хочеться бачити в Житомирі більше краси, більше свідомих людей»

«Я мрію побувати в Австрії. По-перше, там гарно, а по-друге, хотіла б попрактикувати мову, а потім повернутись додому. Звичайно, круто поїхати, подивитись, але Житомир рідний. Вдома – це вдома»

Текст записала Оксана Давиденко
Фото: Марта Яроцька

1+

Вас це може зацікавити